Воює не тільки армія
Про "Дюнкерк" Кристофера Нолана
Бачу за дописами, мало не половина друзів встигли подивитися. Фільм геніально зроблений. Кожен кадр, кожна сюжетна лінія не просто так, а з підтекстом. Жодного разу про порозуміння і примирення. Достатньо сказати, що головні герої наважуються називати свої війська "нашими" (!). Знавцю досить і цього. Так ще й "інша точка зору" представлена тільки кулями, торпедами, бомбами, палаючими літаками та розфокусованими контурами наприкінці фільму. Коротше, повна дегуманізація ворога і суцільна "мова ворожнечі".
Це історія - як з абсолютної поразки може народитися абсолютна перемога. Сильна тим, що залишилося за кадром - виграною Королівськими ВПС Британії повітряною війною, висадкою союзників у Нормандії, безумовною капітуляцією нацистської Німеччини. І Нолану вдалося показати, що зернята цих майбутніх перемог були посіяні саме тут - під час евакуації англійських військ з Дюнкерка. Кожен глядач розуміє, чим там справа закінчилася, коли дивиться на безпорадні борсання головних героїв-англійців, які після розгрому німцями ніяк не можуть вирватися з французького узбережжя в 1940-му році.
Головна ідея фільму: воює не тільки армія - воює народ. Армія може зазнати поразки, але це не має значення, якщо народ готовий битися до перемоги.
Німецькі танки пройшли всю Європу. На французькому узбережжі зібралося 400 тисяч англійських, французьких та бельгійських бійців, 300 тисяч з яких - це практично вся англійська армія, яка була на той момент. А англійське командування може евакуювати до Англії тільки 30 тисяч. От тут би затягнути про "генерали зливають", "чому командування все не передбачило", "хлопці гинуть", "котел" і т.і. І в часи "Апокаліпсису сьогодні" голлівудські "ліваки" так би й зняли. А зараз Кристофер Нолан робить, фактично, оду волонтерському руху – знімає, як англійці на рибальських човнах і прогулянкових яхтах рятують власну армію. Вони не могли повернутися додому, і тоді дім прийшов по них.
Цей пафос фільму міг би й здивувати... якби за кілька останніх років він не став уже трендом у Голлівуді.
Першим у цій тональності я б назвала "Лють" (Fury) з Бредом Піттом, що вийшов у 2014. Фільм про те, що наші бійці можуть бути брутальними, малоприємними типами, жорстокими і жахливими. Але доки вони стоять між нами і ворогами, доти їх хоробрість і лють відділяє нас від смерті та пекла. І це робить їх героями. І тільки це останнє має значення в кінцевому підсумку.
Далі неймовірно вибився із загальної лінії саги епізод "Зоряні війни: пробудження сили". Всіх розбили; зло сильне як ніколи; всі загинули заради лише натяку на шанс щось там зробити в майбутньому. Навіть для "Зоряних війн" - перебор з героїчними смертями. Фільм про абсолютну самопожертву і самозречення.
А далі покотилося: трохи не в кожному блокбастері щось за темою "мавпи разом сила". Одинокі супермени вийшли з моди. Тепер суперістот збирають гуртами і примушують до співпраці. Кожен має докластися до спільної перемоги, участь кожного важлива. Сидіти і чекати, доки самотній Бетмен порятує все місто, більше не на часі. От такий загальний тренд визначає масову культуру.
Очевидно, такі зміни в характері актуального мистецтва не відбуваються випадково. І ті, хто роблять кіно, тут виявляються на півкроку попереду суспільства, бо їх фах - відчувати тенденції і настрої натовпу раніше, ніж самі люди усвідомлять власні почування. Можна припустити, що таким чином західне суспільство готується до подолання глобальних загроз. Адже самотній герой у якості еталону маскульту пасує для стабільних часів. У часи зростаючих загроз виживають великі групи, які вміють співпрацювати. А отже, героєм культури стають організовані групи.
Але то все теорія. Практичний висновок із цього руху сучасного мистецтва в тому, що наші хлопчики та дівчатка з шоу-бізу з їх "іскуство внє палітікі" глибоко маргінальні і відсталі на тлі цього глобального процесу. Отже, не будьте як ці хлопчики та дівчатка, бо це геть не актуально.
P.S. Несподіваний бонус: із середини фільму почали відрізняти "Спітфайр" від "Мессершмі́тта" за звуком двигуна.
