Шкура невбитої кози
«8–12.10.2021»
«Коза з Вовком тягалася,
Тiльки шкура вiд козі зосталася»*
(з) Дмитро Медведєв
(* збережено первісну авторську редакцію)
Увесь ранок понеділка багато опозиційних російських коментаторів у моїй стрічці новин, від сорому, мабуть, силкувалися представити опубліковану в «Коммерсанте» з боєм курантів рівно о 00:00 понеділка не просто хамську, а таку, що містить неприпустимі в міжнародних відносинах неприкриті особисті образи на адресу українського президента, статтю Дмитра Медведєва «Почему бессмысленны контакты с нынешним украинским руководством» його власною ініціативою. Мовляв, що всі подібні тексти попередньо узгоджуються в Кремлі - це західні міфи про Росію. Поки нарешті в обід прессекретар російського президента Дмитро Пєсков не назвав статтю Медведєва: а) своєчасною, б) такою, що називає речі своїми іменами, в) що йде в унісон з уже озвученими на всіх причетних до формування зовнішньої політики рівнях російської влади заявами...
Хоча відразу кілька провідних російських інформаційних сайтів, посилаючись на неназване джерело в Кремлі, запевнили, що стаття Медведєва «ніяк не пов'язана» із запланованим на початок тижня триденним візитом до Москви заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд, важко назвати збігом той факт, що ці дві події - публікація статті та прибуття в Москву високопоставленої американської чиновниці, яка безпосередньо відповідає за формування американської політики щодо Східної Європи, розділяє часовий відрізок, що лише трохи перевищує витрачений нею на політ із Вашингтона до Москви. Про те, що попри це запевнення Кремль за допомогою Медведєва позначив свою позицію на майбутніх переговорах, давши Нуланд кілька годин на її осмислення в дорозі, свідчать й екстрені телефонні переговори «нормандської четвірки», що відбулися того ж дня... Причому в дусі головної, винесеної в заголовок медведєвської статті її тези, окремо - спершу Макрона і Меркель із Зеленським, ну а Макрона і Меркель із Путіним потім. Хоча коментарі Банкової й Кремля різняться, судячи із заяви МЗС ФРН, і на майбутнє домовилися продовжити контакти хіба що на рівні міністрів закордонних справ.
Немаловажним є той факт, що значну, якщо не більшу частину своєї статті Медведєв присвятив особистим нападкам на Зеленського. Порівнявши на початку українського президента з офіційним представником єврейської інтелігенції, який попросився на службу в СС (при цьому словесними конструкціями на кшталт «певні етнічні корені» з приводу його національності, сам розписавшись у побутовому антисемітизмі), Медведєв якщо не підіграв Зеленському, швидше, влучив у «молоко». Втім, за задумом автора, ця частина послужила, швидше, своєрідним логічним містком до статті і попередніх заяв російського президента про Зеленського й Україну. Водночас інші висловлювання Медведєва б'ють у найболючіші місця Зеленського, оскільки перегукуються з актуальними на сьогодні скандалами навколо Банкової і практично повторюють претензії всього різнобарв'я української опозиції, від Медведчука до Порошенка, і, визнаю, автора цієї статті: 1. Зеленський і його оточення - «слабкі люди, які прагнуть тільки того, аби набити свої кишені»; 2. На чолі України «стоять неосвічені й необов'язкові люди». Ну й нарешті повторене в другій і завершальній частині статті двічі головне: 3. Зеленський і його команда - «люди абсолютно несамостійні», за ними ж стоїть Захід, «із васалами справу мати безглуздо, справи потрібно вести з сюзереном».
Не те щоб Медведєв сказав щось нове - докори в корумпованості української влади, у втраті Україною суверенітету звучали з Кремля й раніше. Однак сам тон статті, вжиті Медведєвим формулювання роблять її усвідомленим особистим випадом на адресу українського президента, основне завдання якого, на мою думку, - поставити нарешті крапку в дражливих для Кремля багатомісячних розмовах про можливі особистф переговори між українським і російським президентами. У відповідь на успішні спроби Банкової використати тему особистих переговорів як привід раз по раз піднімати в інформаційному просторі питання про пряму окупацію Росією українських територій Путін сам й устами Пєскова багаторазово недвозначно давав зрозуміти, що про повернення Донбасу, тим більше, Криму, російський президент говорити не готовий, а без цього їм із Зеленським розмовляти нема про що. У Києві наполегливо робили вигляд, що не зрозуміли, і, як результат, у відповідь Кремль опустився до прямих образ. Ну що ж, з образами це було послання для Києва, що робить, за задумом його авторів, щонайменше на якийсь час прямі контакти між президентами неможливими. Ну а Заходу - наступникам Меркель, Макронуа, Білому дому адресована інша теза статті: «Ми вважаємо, що Україна втратила суб'єктність, при цьому ми готові продовжувати переговори, але тільки з вами».
Більш ніж різкий тон послання Кремля пояснюється не тільки роздратуванням від успіху тактики тролінгу за допомогою теми особистих переговорів. Хоча найбільш одіозні кандидати від бойовиків - Бородай і Прілєпін, не пройшли в Державну думу, сама економічна й соціальна обстановка на окупованому Донбасі така, що Москві й без їхнього нагадування з парламентської трибуни доведеться на порядок збільшувати свої фінансові вливання, водночас і свою економічну й політичну присутність. Це робить подальше загострення ситуації на Донбасі й зовнішньополітичні ризики неминучими. Ну а на тлі кардинальної зміни розкладу в політичній верхівці провідної країни «нормандської четвірки» - Німеччини, на тлі зростаючого внутрішнього конфлікту в НАТО через невдоволення іншого учасника «нормандського квартету» - Франції - втраченим астрономічним контрактом з Австралією на будівництво атомного підводного флоту, зрештою, при очевидній зацікавленості США в більш прямій участі у врегулювання ситуації на Донбасі й у Кримському питанні, в Кремлі усвідомлюють неминучість перегляду формату переговорів стосовно Донбасу, що став за довгі роки рутинним. У будь-якій подібній кризовій ситуації Кремль звик виступати з позиції сили, і стаття Медведєва тут - перша проба температури води.
Ну й нарешті не можна оминути вибір Кремлем автора цього знакового тексту. У минулому сам президент, прем'єр, нарешті - й це всі роки Путіна гризе, переможець війни з Грузією 2008 року, тепер Дмитро Медведєв глава пропрезидентської «Единой России», якого на минулих напередодні виборах в Держдуму навіть не включили до виборчих списків, а також формальний без повноважень заступник Путіна у Раді Безпеки, в якій, крім голосу президента, чутно хіба що його багаторічного секретаря – Миколу Патрушева. Загалом через свій президентський статус у минулому фігура швидше сакральна, символічна, абсолютно несамостійна, ну а для багатьох цей нестарий ще чоловік, який постійно засинає на засіданнях, у порівнянні з Путіним - фігура просто комічна... - Звернутися до Зеленського через такого, значить - зайвий раз вказати йому статус і місце. До речі, те саме «анонімне джерело» російських видань у Кремлі, яке розповіло, що стаття Медведєва нібито не має жодного стосунку до Нуланд, дозволило собі цікаве застереження стосовно Медведєва, мовляв, звідки Дмитру Анатолійовичу взагалі знати графік візитів американського заступника міністра (це при тому , що підготовка до візиту Нуланд неодноразово в деталях висвітлювалася тим же ТАСС). Загалом і Києву зайвий раз нагадали, наскільки Медведєв особа незначна, ну і в самій Росії дали зрозуміти, що навіть настільки відповідальне доручення найменшою мірою не означає повернення Медведєва в реальну владу.
Ну й нарешті завершальну тезу, що Росія в цій ситуації має намір хіба що «дочекатися появи на Україні притомного керівництва», багато російських та українських коментаторів сприйняли як запевнення, що Кремль у відносинах із Києвом не має наміру вдаватися до силових методів. Хоча великою мірою це медведєвське «Росія вміє чекати» не більше ніж змальована у Китаю красива поза. - Дорікаючи Україні за втрату суб'єктності, Москва сама все частіше почала озиратися на Пекін.
