Відомий феномен в оптиці Путіна
«Визволення» України від українських націоналістів – це «визволення» її від українців
Уже цілий місяць з ранку до ночі на російському телебаченні лунають словосполучення «український націоналізм» й «українські націоналісти». І з вуст пропагандистів, і з вуст «кремлівських чекістів» різного рангу (які в РФ зображують політиків), і з вуст самого Путіна. У найрізноманітніших контекстах, але виключно в негативному сенсі. Лейтмотив цих послань – необхідність звільнити українців (котрі, як відомо, «один народ» із росіянами) від тиранії та терору українських націоналістів. Ба більше – виявляється, Росія не тільки не веде війну в Україні, вона ще й не вбиває українців, а вбивають їх кляті українські націоналісти, проти яких розгорнута сакраментальна «спецоперація» армади Путіна. Як заявив «голос В.В.П.» Пєсков, «російські військові не стріляють у цивільних, не завдають по них ударів, а допомагають їм» (одразу згадуються слова В’ячеслава Молотова часів Зимової війни з Фінляндією: «радянські літаки не бомблять фінські міста, натомість скидають на них корзини з хлібом для голодуючого народу»; класика кремлівського жанру). І так далі, і таке інше.
Чому ж органи влади та пропагандисти РФ так уперто вживають саме термін «націоналісти»? Існує, звичайно, традиція ще сталінсько-брежнєвських часів з демонізацією страшних «українських буржуазних націоналістів» і приписуванням їм усіх можливих злочинів. Але, схоже, головний розрахунок тут – не на внутрішню, а на зовнішню аудиторію. Згадаймо, що Путін свого часу служив у Німеччині (щоправда, Східній, але ж…), що він знає німецьку мову та ще з 1980-х знає, що в ФРН слово «націоналіст» - це означення чогось жахливого, це синонім слова «нацист». При цьому в силу певних історичних обставин, про які я вже не раз писав у «Дні», в Західній Німеччині склалося хибне уявлення про взаємовідношення націоналізму та нацизму (там навіть римовані вірші зарахували до ідейних витоків нацизму, мовляв, такі вірші – це предтечі нацистських маршів…). Якось «пішло за поле уваги» те, що нацисти – це націонал-соціалісти, що в Третьому Рейху робітники з числа «істинних арійців» отримали нечувані досі соціальні гарантії, що на державному рівні там відзначалося 1 травня, що переможцям соціального змагання вручалися «золоті прапори». Ба більше: головним для нацистів була не нація, а раса, расові принципи. Тож В.В.П. поклав (уже давно) в основу пропаганди звинувачення всіх захисників України у «радикальному націоналізмі», а «колективний Путін» усе це підхопив і розвинув; до певної пори цей прийом бодай частково спрацьовував, принаймні, в деяких країнах.
При цьому В.В.П. раніше поблажливо припускав можливість існування – як винятку – «нерадикальних» українських націоналістів, Так, 2015 року Путін заявив: «Я считаю, что русские и украинцы – это вообще один народ»; цю тезу він повторював з того часу неодноразово. І при цьому головний «кремлівський чекіст» про свого кума сказав: «Я считаю, что Медведчук – украинский националист». Цю тезу з того часу він також постійно повторював, розшифрувавши, чому саме таке визначення є справедливим. Виявляється, тому, що Путін вважає українців і росіян одним народом, натомість Медведчук – двома народами, хоча й переплетеними історичними та культурними долями. Тобто, за господарем Кремля, український націоналіст – кожен, хто вважає українців окремим народом, а радикальний – той, для кого Україна має жити своїми власними інтересами, а не бути російською «підстилкою». Іншими словами, «визволення» України від українських націоналістів – це «визволення» її від українців. І якщо 24-25 лютого в московській пропаганді ще вгадувалось якесь розрізнення «простих націоналістів» і «радикальних націоналістів», то далі воно зійшло на пси, і «демонами зла» оголошені всі «націоналісти», тобто всі українці.
А тим часом далеко не вся суспільна наука на Заході підігнана під сталінський копил. Скажімо, Короткий Оксфордський політичний словник тлумачить націоналізм як політичний рух, що кладе почуття патріотизму в основу своєї ідеології і практики; «націоналізм – це перетворення відданості своїй нації у тверді принципи та програми». Тож не дивно, що, скажімо, партія Індійський національний конгрес в Індії задля здобуття незалежності змогла об’єднати під прапором націоналізму такі виразно різні постаті, як модернізатор й апологет раціонально-планової економіки Джавахарлал Неру, поміркований марксист Крішна Менон та противник всебічної індустріалізації країни аскет Мохандас Ганді, знаний більше як Махатма. Об’єднання на ґрунті націоналізму можливе і після здобуття державної незалежності, навіть упродовж тривалого часу, якщо цій незалежності є перманентна загроза. Так сталося в Ізраїлі. Процитую ще раз Оксфордський словник: «Як і чимало форм націоналізму, сіонізм, будучи його окремою формою, толерантно ставиться до значного ідеологічного розмаїття: можна бути релігійним або світським сіоністом, вірити в капіталізм чи соціалізм у державі Ізраїль». Ось так. Але що «колективному Путіну» якась там британська наука! У Кремлі знають усе краще за весь світ!
…А що ж «націоналіст Медведчук»? Його з минулого року вже не звуть українським націоналістом. Як це оцінити? Як на мене, дуже просто: В.В.П. тримає В.В.М. у резерві. Щоби принагідно, у разі успіху своєї війни проти України й українців, знову випустити на політичну арену та продемонструвати світу «правильного націоналіста». Мовляв, дивіться всі, які ми толерантні та гуманні! Всіх підряд націоналістів не чіпаємо, з деякими навіть дружимо. То про який геноцид мова? Та чи розуміє «колективний Путін» й особисто господар Кремля, що наразі істеричні наклепи на Україну та українців у світі, схоже, приїлися?
