Тероризм — це молодість світу?
Довелося дорослішати з тероризмом. У сенсі того, що методи розправи над політичними противниками за допомогою насильства наповнили інформацією та емоціями дитяче та подальше життя. Спочатку хрестоматійними самотніми проявами, потім чергою безперервних актів. Я жахався розстрілом Дж.Кеннеді у Далласі, вивчав на уроках «подвиги» Гаврила Принципа, Дмитра Каракозова, Симона Тер-Петросяна на кличку Камо, і багатьох інших добрих і поганих хлопців, які займалися відновленням справедливості та експропріацією на ґрунті високих і низовинних спонук. Тоді вивчення минулого і сучасного тероризму допомагало класовому самовизначенню. Якщо людина називала Че Гевару чи Ясіра Арафата бандитами, значить, він не належав до нашого табору. Бо в соціалістичному таборі бандитами були люди з капіталістичного світу. Ну це, як їхні розвідники у нас — шпигуни. Так ми й жили з тероризмом, як способом пошуку друзів і ворогів. Бувало, напосядеться весь світ на полковника Муамара Каддафі, який створив Лівійську Джамахірію, а Микола Косигін, радянський прем’єр, першим їде до Лівії на свята свободи. Не тому, що СРСР був єдиною імперією зла, просто такий був порядок на світоглядній платформі 20 століття. Союз протегував терористові Каддафі, а Штати брали під крило диктатора А.Сомосу, віддзеркалення Каддафі в нікарагуанському дзеркалі. Загалом, існування двох світів і двох систем зумовило пряму чи непряму приналежність тероризму до одного з них. Якщо ІРА воювала проти Великої Британії, то, звичайно ж, її підтримував Радянський Союз. В усякому разі, командувач бригадою ІРА Патрік Мюррей, отримував від сталінського режиму 500 тис. фунтів «на війну», як свідчать історики. Природно, США підтримували афганських терористів у їхній священній боротьбі проти комуністів. Зазирнувши до історії всіх відомих світу ліворадикальних терористичних організацій минулого сторіччя: баскської «ЕТА», італійських «Червоних бригад», французької «Прямої дії», німецького «RAF» і безлічі інших, ми неодмінно знайдемо в ній сліди, які ведуть до комуністичних інтернаціоналів і столиць. Так само, правий радикалізм було пов’язано зі спецслужбами шанованих країн, які перемогли СРСР.
Власне, після перемоги над комуністичною ідеологією, тероризм став сиротою. Ліві радикали вимирали разом з ідеєю, а у правих зникала потреба. Тому на міжнародний ринок залякування (terror у перекладі з латини означає страх і жах), який вивільнився, прийшли свіжі сили. Не зациклені на ідеологічних догмах, проте такі, що високо піднесли прапор релігійних переконань. У нинішній системі класифікації сфери, яка нами вивчається, наявні всі релігії світу. Тероризм буває християнським, ісламським, єврейським релігійним, сікх— екстремізмом (Пенджаб) і безліччю інших видів складного явища сучасності. Якого саме, на жаль, світ не може визначити. Немає ні семантичної, ні юридичної констатації поняття, особливо коли йдеться не про окремі випадки насильства, а про систему дій. Ті, хто висаджує в повітря будинки, літаки і потяги, розстрілює журналістів у редакціях, звичайно ж, є справжнісінькими бандитами і злочинцями. На них чекає покарання за кримінальними статтями майже в кожній країні. А ось як визначити насильство в ім’я політичних і релігійних переконань? З одного боку Володимир Ленін, Фідель Кастро, Ясір Арафат, Джохар Дудаєв — терористи, з іншого — вони герої свого часу, які змінили світ. Нашу революцію гідності, яка вигнала недолугого і кривавого диктатора Януковича, не відразу було визнано світовою громадськістю актом народної боротьби за свою свободу і незалежність.
1994 року Генеральна Асамблея ООН, засудила тероризм, використовуючи таке формулювання: «Злочинні акти, спрямовані або розраховані на створення обстановки терору серед широкої громадськості, груп осіб, а так само щодо конкретних осіб у політичних цілях, за будь-яких обставин є невиправданими. Незалежно від міркувань політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного чи будь-якого іншого характеру, які можуть наводитися на їхнє виправдання». Проте, і ця характеристика далека від точного визначення неймовірно великої різноманітності застосування сили в політичних цілях. За таким формулюванням німецький антифашист Йоганн Ельзер, який вчинив замах на Гітлера і його оточення в мюнхенській пивній, абсолютно справедливо розстріляний нацистами, бо «виправдань насильству немає».
Чудовий американський історик і письменник Волтер (Вальтер) Лакер, який уперше дослідив тероризм, як явище світової історії, називав понад 100 формул його означення, які включали понад 20 понятійних і суперечливих сенсів. Але він же й розвіяв серпанок невизначеності довкола сіячів страхів. «Цілі і методи тероризму за останні десятиріччя не дуже змінилися, — сказав у одному зі своїх сучасних інтерв’ю 90-річний історик, — У XIX сторіччі і на початку XX-го терористи, скажімо, російські есери чи західноєвропейські анархісти, полювали за королями, міністрами і генералами. Терористи наших днів, та практично і всієї другої половини 20-го сторіччя не так вже часто завдають ударів по еліті, зате влаштовують вибухи на ринкових майданах і в інших місцях, де їхніми жертвами стають пересічні громадяни, у тому числі й діти. Я б назвав цю тенденцію «варваризацією» тероризму. І ось цей варварський тероризм, звичайно, потрапляє зовсім не в ту категорію, ніж збройна боротьба за національне визволення або організація замахів на тиранів-правителів і їхніх слуг». Чом би в ООН не розглянути цю підказку для міжнародного права. Адже ж за мірою цивілізованості проявів ми й визначаємо явище?
Варвари, тобто люди середньовічних переконань і рефлексій, сьогодні розстрілюють митців у Парижі і дітей у Волновасі. На їхніх шиях можуть висіти амулети з православними та мусульманськими символами, але вони не змінять поганського характеру дій. Це не релігійні фанатики, і не борці за ідею, хоча вони інколи повторюють слова політиків і цитують абзаци з культових книг. Слова лише ширма. Перед нами армія людей, які не відбулися, обмежених у виборі занять і власної долі. Вони — матеріал з якого ліплять свої теракотові армії пихаті імператори Сходу. Їх поховають поруч: живих сіячів страхів на планеті і глиняних солдатів, безмозких і байдужих до власної долі. Неминуче. У тероризму — довгий життєпис, але життя терористів коротке. Цей факт історії підтвердився в Парижі, і пройде верифікацію на Донбасі. І, можливо, всі ми скоро дізнаємося, як складне явище легко пояснити простими словами, наприклад, про втрачену довіру між державами і людьми.
