«Сталин и Мао смотрят на нас»: дубль другий?
Владімір Путін і Сі Цзіньпін провели у московському Кремлі кілька раундів переговорів. Їх іще коментуватимуть і коментуватимуть усі, кому не ліньки. Хоча про реальні, а не показні підсумки переговорів можна буде вести мову тільки за якийсь час, адже йдеться про дві тоталітарні держави, десятиліттями своєї політичної практики привчені брехати, брехати і ще раз брехати, коли їм це вигідно. А нерідко – і просто так, за звичкою. Тому ми, до речі, дуже довго не зможемо дізнатися, чи справжній Пу ручкався з Сі, чи хтось із його дублерів. Переговори, втім, мав вести справжній, але для фото міг позувати і двійник, бо справжній панічно боїться ковіду, грипу й усіх інших інфекцій, що він постійно засвідчував упродовж кількох останніх років, демонстративно дистанціюючись від закордонних візитерів… Але не лише практичні дії засвідчують реальні інтенції персонажів такого ґатунку, а і вживані ними лексеми, якщо брати останні в контексті та в сукупності.
Що ж ми маємо в цьому плані? Відкриймо статтю Xi meets Putin in Moscow в китайському офіціозі Xinhua і звернімо увагу на термінологію. Двічі фігурує термін «українське питання». Мовляв, «відбувся поглиблений обмін думками щодо українського питання» (the Ukraine issue), а Сі Цзіньпін підкреслив, що «в українському питанні зростає кількість голосів на користь миру та раціональності». Вам нічого це не нагадує? Було вже «єврейське питання», яке в різних аспектах, але по-своєму раціонально «вирішували» і Гітлер, і Сталін, і Насер, й інші знакові персонажі… Втім, чому це «було»? Дехто й зараз прагне його «остаточного вирішення». Ну, а Пу не приховує, що його метою є «остаточне вирішення» цього питання шляхом включення всіх уцілілих жителів України до своєї імперії та знищення «націоналістів», тобто десь так 9/10 українців. Ще один ключовий термін – «криза в Україні» (the Ukraine crisis). За словами Сі, більшість країн підтримують послаблення напруженості, виступають за мирні переговори і проти розпалювання вогню; «конфлікти, врешті-решт, вирішуються шляхом діалогу та переговорів». Я б порадив президентові Зеленському в разі, якщо він таки матиме телефонну розмову з товаришем Сі, порадувати того вісткою, що віднині у шкільному курсі всесвітньої історії вторгнення Японської імперії до Китаю і масштабна війна з ним (десятки мільйонів жертв) у нас називатиметься «криза в Китаї» та «вирішення китайського питання». Чом би й ні? При цьому Володимир Зеленський матиме моральне право провести паралелі між «вирішенням українського питання» і «вирішенням єврейського питання», адже троє братів його дідуся стали жертвами Голокосту…
Ну, а заяви Сі Цзіньпіна, що Китай, мовляв, виступає за політичне врегулювання «кризи в Україні», відкидає менталітет холодної війни та «односторонні санкції» (очевидно, світ має накласти санкції не лише на агресора, а й на жертву агресії?) та що «Китай і надалі відіграватиме конструктивну роль у просуванні політичного врегулювання українського питання» надзвичайно нагадують заяви alter ego товариша Сталіна, себто товариша Молотова у 1939 році. Останній (тоді –глава радянського уряду та нарком закордонних справ СРСР) говорив, що Гітлер має конструктивну позицію, він хоче миру, Радянський Союз теж хоче миру, тоді як Британія та Франція прагнуть продовжувати війну, а США постачають противникам Гітлера зброю, цим розпалюючи війну ще більше…
І якось не випадає коментувати наступний пасаж Xinhua: «Зі свого боку, Путін заявив, що Росія цінує Китай за те, що він послідовно відстоює неупереджену, об'єктивну і збалансовану позицію, виступає за чесність і справедливість у вирішенні найважливіших міжнародних питань». Хіба що згадати народну мудрість: який їхав, такого і здибав?
Нарешті. У спільній заяві Сі і Пу, опублікованій на сайті Кремля, зокрема, сказано: «Сторони відзначають, що відносини між Росією і Китаєм, не будучи військово-політичним союзом, подібним до союзів, що склалися в період холодної війни, перевершують таку форму міждержавної взаємодії, не мають водночас блокового і конфронтаційного характеру і не спрямовані проти третіх країн». Хо-хо. Хто що, а я згадаю славетну свого часу пісню «Москва-Пекін» і її рефрен «Сталин и Мао смотрят на нас». Тільки ролі наразі помінялися, і Пу вочевидь не може (хоча, вочевидь, і дуже хоче) бути новітнім Сталіним…
Ну, а про китайський план легітимації територіальних наслідків російської агресії шляхом припинення вогню, скасування санкції проти Росії та «діалогу» агресора й жертви (він же «мирний план») уже стільки писалося та говорилося, що не варто повторюватися. Зазначу лише, що Пу, вслід за Гітлером у 1939-40 роках, звинувачує у небажанні миру західні демократії. Що ж, тоталітаризм має свою логіку, і вона істотно не змінилася впродовж останніх ста з гаком років, і «новомова» - також. Невже ж хтось повірить?
Сергій Грабовський
