Що означає «зближення позицій» на переговорах із Росією?
Як на мене, не надто адекватним ситуації є масштаб тієї бучі, що її змогли здійняти деякі політики через слова Михайла Подоляка про наявність «спірних територій» на переговорах з Росією та Олексія Арестовича про закріплений у Конституції з ініціативи тодішнього президента Петра Порошенка курс України на входження до НАТО як на причину нинішнього вторгнення російських військ. Зрештою, нечіткі формулювання, обмовки та хибні твердження допускали й інші політики та чиновники. Згадаймо лише давню заяву щойно згаданого Порошенка, наче у 2014 році ЗСУ зупинили б російське вторгнення і без добровольчих формувань та волонтерів… Ну, не навчені ці (і ще багато які) нинішні посадовці чітко, відповідно до усталених норм оцінювати ті чи інші речі. Дискутували, вели спір про Крим і Донбас із російською делегацією – значить, то «спірні території», хоча насправді це політико-правове поняття означає принципово інше явище. Сказав хтось із російської делегації, що вторгнення розпочалося через конституційну статтю про євроатлантичну інтеграцію, - і маємо в українському інформпросторі відтворення цих балачок, хоча насправді вторгнення стало можливим, бо ж Україна так за цей час і не стала членом НАТО. І так далі, і таке інше.
Натомість у фокусі суспільно-політичної уваги (не бучі, не скандалів, не взаємних звинувачень у зраді) мали би, як на мене, зовсім інші речі. Що саме? Нагадаю два повідомлення, які фігурували в Інтернеті. Як відомо, президент Туреччини Ердоган запропонував провести переговори Путіна та Зеленського щодо досягнення миру на території своєї держави. Офіційний речник Ердогана Ібрагім Калін з цього приводу заявив, що Путін виклав вимоги, які потрібно виконати для продовження переговорів на найвищому рівні. «По-перше, це нейтралітет України, тобто відмова від членства в НАТО. По-друге, роззброєння та гарантії взаємної безпеки в контексті австрійської моделі. По-третє, процес, який російська сторона називає «денацифікацією» й усунення перешкод для широкого поширення російської мови в Україні. Зрозуміло, що в перших чотирьох статтях переговорів, що тривають, було досягнуто певного прогресу. Говорити про повну згоду чи про те, що домовленість ось-ось буде, зарано». – зазначив Калін і додав, що Путін висунув ще дві вимоги, які є «найскладнішими» - визнання анексії Криму та так званих «ДНР» і «ЛНР». За словами речника Ердогана, ці дві останні вимоги «не є прийнятними для України та міжнародної спільноти».
А невдовзі міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив про зближення позицій з критичних питань на переговорах Росії та України. Водночас частину питань потрібно вирішувати на рівні лідерів цих країн, упевнений міністр. «Спостерігається зближення позицій обох сторін з важливих і критичних питань. Зокрема, ми бачимо, що вони майже збігаються за першими чотирма пунктами. Деякі питання треба вирішувати на рівні глав держав». На переконання Чавушоглу, якщо сторони не відступлять від досягнутих позицій, то є надія на припинення вогню.
Ось так. «Зближення позицій»… Дозволю собі ще раз перерахувати всі ці пункти ультиматуму Путіна, висунутого Україні:
1. Нейтралітет і відмова від майбутнього вступу до НАТО.
2. Демілітаризація і взаємне надання безпекових гарантій за австрійською моделлю безпеки.
3. Т.зв. «денацифікація».
4. Скасування «перешкод» для широкого вжитку російської мови та перетворення її на другу державну.
5. Визнання незалежного статусу т.зв. «ДНР» і «ЛНР» у межах Луганської та Донецької областей.
6. Визнання російської анексії Криму.
А тепер поставмо запитання: яке «зближення позицій» щодо перших чотирьох пунктів можливе? Добре, ідея відмови від вступу до НАТО вже озвучена на найвищому рівні; мовляв, замість того ми будуватимемо нову систему безпеки. І при цьому серед гарантів незалежності України будуть Росія та Білорусь… Коментувати не стану. Пункт другий: австрійська модель безпеки несумісна (ще раз: несумісна) з демілітаризацією. Адже нейтральна Австрія в часи холодної війни мала 9 бригад, включно з мотострілецькими, танкові підрозділи, військову флотилію на Дунаї, винищувальну авіацію, і. головне, загальний військовий обов’язок, тобто сотні тисяч підготовлених резервістів. А під час міжнародних криз австрійська армія розгорталася для воєнного опору одному з номінальних гарантів її нейтралітету – Радянському Союзу (охочі можуть звернутися до автобіографічної книги Шварценеггера, який у 1968 році ще був австрійським громадянином і служив танкістом). Ясно, що Путін ніколи «не вивчав матчастину», і під демілітаризацією України має на увазі її роззброєння, скорочення армії (як повідомлялося у ЗМІ) до 60 тисяч, тобто фактично до рівня нинішнього війська Австрії… Але тут, думаю, українські позиції на переговорах відстоюються ефективно. Бо ж, як постійно наголошує Володимир Зеленський, його пріоритети абсолютно зрозумілі – це завершення війни, гарантії безпеки, суверенітет, відновлення територіальної цілісності, реальні гарантії для України та реальний захист України.
А от що стосується «денацифікації»… Як на мене, цей пункт вимог Путіна українські представники повинні апріорі відкинути та відмовитися від його обговорення. Адже сам факт такого обговорення означає визнання того, що відповідні проблеми існують – нехай і в меншому обсязі, ніж наполягає Росія. А яким може бути тут «зближення позицій», я уявити не можу, - і не хочу уявляти. Адже денацифікувати слід Росію, яка за всіма ознаками стала нині чимось на кшталт Четвертого рейху, і навіть емблематика її агресії – латинська літера Z – вельми нагадує чи то недоконану свастику, чи то знаки на есесівських петлицях. Ще раз повторю: навіть обговорення цього пункту є більше, ніж дурницею, і може мати дуже кепські наслідки для України. Ну, а щодо російської мови… Я розумію, що у чинній владній команді відсутні «мовні романтики» та «культуртрегери». Тому наведу аргумент, який аж ніяк із романтикою «солов’їної» не пов’язаний. Ідеться про військову мову, про мову армійських команд. У перехоплених розмовах агресорів між собою не раз фігурували звороти на кшталт: «они (про українців) что-то там лепетали на своем языке». На жаль, наразі в українському війську, Нацгвардії та ТРО переважає російська мова або суржик. А якби всі комунікації здійснювалися гарною українською, з використанням відповідної термінології, розробленої ще у Червоній армії наприкінці 1920-х? Поки би противник допетрав, хто то такий «ройовий», його б уже накрили вогнем і покришили… До речі: в армії Фінляндії аж до початку 1930-х мовою команд була російська (у деяких підрозділах – німецька). Маннергейм не поспішав із переходом на фінську. А потім виросло достатньо бійців, для яких фінська була вже не тільки мовою побуту, а й мовою всіх сфер життя, і тоді було здійснене переведення всієї військової сфери на фінську (а за цей час старші військовики, в тому числі сам Маннергейм, досконально вивчили мову країни Суомі). Тож під час Зимової війни 1939-40 років мовний чинник істотно прислужився фінам, зменшив їхні втрати та значно збільшив утрати Червоної армії…
Відтак і щодо четвертого пункту «зближення позицій» навряд чи доречне. Адже йдеться про обороноздатність України, про одну з внутрішніх гарантій її національної безпеки. Як на мене, увага експертної спільноти має бути прикута саме до пунктів 3 і 4, щоби ми всі не вляпалися у халепу – не через злий умисел владних структур, а через чиюсь недостатню обізнаність.
