Чи зростає кількість дурнів на планеті?

Олександр Прилипко

10 лютого, 20:00

Над ним замислюються вчені, публіцисти та звичайні громадяни, яким набрид примітивізм у всьому багатстві його проявів. «Увімкніть будь-який канал новин. Увімкніть розмовне радіо. Запустіть свою стрічку у соціальних мережах. Глупота стала мейнстримом...», — журиться Ендрю Скотт, драматург із Лондона. «Це пов’язано з тим, що в нашу ДНК вкралася серія мутацій, що впливають приблизно на 5000 генів, які контролюють людський інтелект», — підтримує письменника Джеральд Кребтрі, генетик зі Стенфордського університету. «Світове падіння IQ спостерігається з 1962 року, і темпи тільки збільшуються», — резюмує авторитетний науковий журнал.

Світова тривога про настання епохи дурості актуалізувалась і в нашій країні. Якщо раніше українцям докучали жадібність, брехня і зрада, то сьогодні в топ вийшов стан, який словники визначають як «поведінку, яка свідчить про відсутність мислення чи здорового глузду, невігластво та обмеженість». Дурість наступає на нас із двох боків. Ззовні нам погрожує війною диктатор, який втратив зв’язок із реальністю. Зсередини — плеяда профанів, які прийшли до влади з-за лаштунків розважальних шоу. Та й інша загроза є смертельними.

Італійський історик економіки Карло М. Чіполла в 1976 році написав есе, що визначило п’ять законів людської дурості. Воно виявилося затребуваним через багато років, коли більшість людей визнали небезпеку явища, більш руйнівного, ніж італійська мафія та промислові корпорації. Ось ці п’ять законів. 1. Часто і повсюди ми недооцінюємо кількість дурних людей, які нас оточують. 2. Імовірність того, що певна людина виявиться дурною, не залежить від будь-яких інших характеристик цієї людини. 3. Дурна людина — це людина, яка завдає збитків іншій особі чи групі осіб, а сама не отримує вигоди і навіть сама може зазнавати збитків. 4. Недурні люди завжди недооцінюють руйнівну силу дурних особистостей. 5. Дурна людина — найнебезпечніший тип людей.

Важко не погодитись, знаючи нашу колишню та сучасну історію. Ми мужньо боролися проти сильних негідників, підступних загарбників, продажних політиків, але зазнавали поразки не від них, а порожнечі в головах одноплемінників.

Та як же розпізнати дурість у людині? Де той критерій відбору за розумом, що відкидає значення одягу? Рівень IQ? Але його теж складно виміряти простими способами. Нещодавно журнал New Yorker запропонував дуже освіченим і мало обізнаним просте завдання. Біта і м’яч коштують долар і десять центів. Біта коштує на долар більше, ніж м’яч. Скільки коштує м’яч? Переважна більшість із двох фокус-груп миттєво вирішила, що м’яч коштує десять центів. (Правильна відповідь: п’ять центів за м’яч і долар із п’ятьма центами за біту). Питання на кмітливість, якої може бракувати розумним і дурним однаковою мірою. Існує купа тестів, де людині пропонують перевірити рівень IQ, вирішуючи завдання з фігурками, кружечками та квадратиками. Все це добре для візуальних узагальнень та певної логіки, але нічого не скаже про розум людини. Ось чому кросворди, головоломки та змагання усіляких знавців не допомагають вирішити філософську проблему діагностики розуму людини. Найпридатнішою мені уявляється оцінка інтелекту за еволюційним біологом Джаредом Даймонтом, який довів, що все визначає середовище життя людини. Полінезієць, який потрапив із джунглів у сучасне місто, сприйматиметься оточенням як дика і темна людина. Те саме станеться з просунутим інтелектуалом на островах Полінезії. Кожного з нас середовище змушує використовувати для виживання певний набір знань та навичок, вибудовувати свої причинно-наслідкові зв’язки. Хтось копається в логічному позитивізмі, хтось — у ґрунті, на якому добре плодоносить ямс. Але є й інша закономірність. У компанії недалеких людей розумний (якщо він не вождь), швидше за все, виглядатиме дурнем. А серед розумних дурень виявиться особливою особистістю. Отже, скарги на зростання кількості дурнів можуть бути і непрямим свідченням збільшення частки розумних. Жартую, звісно.

Навряд чи варто звертати увагу на показники IQ у різних географічних та соціальних середовищах. Хоча це не знімає головного питання: розумнішає чи дурнішає людство, яке вийшло з віків рабства та темряви на дорогу прогресу? Цифрові технології, адронні колайдери та космічні телескопи доводять, що так, розумнішає. Спільноти теорій всесвітньої змови, антиваксери, фанклуби диктаторів, богів, спортсменів та артистів свідчать про протилежне. Складається враження про когнітивне гальмування на божевільній технологічній швидкості. Одні вагони цивілізаційного складу прямують уперед, інші сповільнюються, бентежачи нас при складанні загального графіка руху.

Середню величину IQ ми не визначимо, натомість можемо уявити, як ідуть справи із засвоєнням знань про сучасний світ у процесі та обсязі.

— Років 50 тому шкільна освіта у всьому світі замінила важку працю навчання легкою грою. Без розважального моменту діти нудьгували під час уроків математики, мовознавства, фізики та географії. Такий підхід до навчання перейшов у сталу звичку, перекресливши правила минулих століть: навчання схоже на плавання в човні проти течії. Підняв весла — віднесло назад. Гребти треба, а не бавитися, нагадує педагогічний досвід. Але дитина, юнак і дорослий не згодні страждати заради знань. Навіщо?

— Освіта стала вузькоспеціальною. Майбутньому капітанові слід було вчити географію, а майбутньому лікареві — ні. Зварювальнику потрібні деякі уявлення про фізику металів та електрики, а філологу вони ні до чого. Так люди розподілилися за професійними групами, у кожній із яких не можна скласти загальну картину світу. Що більше потрібно було професіоналізму у своїй сфері, то більш туманною ставала інша.

— Помітно ослабла мотивація до набуття широких знань. По-перше, їх потрібно дуже багато. По-друге, вони важать менше, ніж зовнішній шик. Дисертацією не покрасуєшся, як розкішним авто. Початковий капітал, спадок, сімейні та соціальні зв’язки, вміння пристосовуватися до середовища стали відігравати значно більшу роль у влаштуванні кар’єри та життя. У 1958 році британський соціолог — мозок лейбористів — Майкл Янг ввів термін «меритократія», який позначав систему, де розумні, обдаровані люди керуватимуть спільнотами. Проте могутність фінансів перемогла силу розуму. Меритократія перетворилась на утопію. Ми живемо у світі професора Михайла Поплавського, в якому багата людина не буває ні старою, ні дурною.

— Завдяки інтернету людина змогла позбавити себе зайвого вантажу запам’ятовувань, постійно перебуваючи в онлайновому режимі отримання будь-якої інформації. Але без тренування пам’яті інтелектуальні «м’язи» слабшають і плюскніють. До того ж алгоритми пошукових систем налаштовані на масове, а не достовірне, спонукаючи людей жувати пережоване, найчастіше неїстівне.

— Популярні міркування у всі часи сприймалися людьми краще за професійні. Соціальні мережі посилили ефект переваги простого над складним, лідерів думок більшості над знаннями спеціалістів. Пандемія підтвердила це явище. Наприклад, думка відомого тенісиста про мікросвіт сприймається краще, ніж думки вірусологів.

— Оцінюючи когнітивні здібності людини, ми дуже мало знаємо про взаємодію IQ (коефіцієнта інтелекту) з EI (емоційним інтелектом). Якщо розглядати його в тісній єдності, можна сміливо стверджувати: прогрес іде на користь розуму. Якщо відривати одне від одного, то виникають сумніви в адекватності людей, які продовжують воювати, насолоджуватися видовищами страждань, сповідувати сексизм, расизм, шовінізм та інші пережитки минулих століть.

Шість цих, на мій погляд, важливих умов допомагають зрозуміти складність оцінки стану розуму сучасних людей. Занадто багато чинників впливають на розум та поведінку кожного з нас. Навіть соціологія неспроможна визначити темпи набуття чи втрати корисних знань. Щодо цього суперечлива й Біблія, яка вустами царя Соломона проголосила антитезу: «У великій мудрості є багато печалі» і «Щаслива людина, яка знайшла мудрість, і людина, яка здобула розум».

Ясно одне, незалежно від того, де ми живемо і чим займаємося: кожному необхідно мати не тільки запаси в коморах і банках, а й базові знання про фізичний, біологічний, соціальний устрій життя на планеті. А щоб такі знання з’явилися, доведеться змінити щось більше, ніж систему освіти. Можливо, починати слід із психології та прополки наших неосяжних полів упередженості, де заперечення панує над розумінням.