«Політика» Арістотеля: п’ять актуальних тез
Археологи, які ведуть розкопки в стародавньому місті Стагирі, повідомили, що їм вдалося знайти могилу Арістотеля. Про це дослідники заявили на конференції, присвяченій 2400-річчю з дня народження давньогрецького філософа. Керівник експедиції Костас Сисмандіс розповів, що матеріали, отримані в ході розкопок 1996 року, підтверджують, що знахідка дійсно є могилою Арістотеля, свідчать. Спочатку вчені припускали, що філософ був похований у Евбеї, але нові дані спростували це припущення.
Підлога в куполоподібної гробниці виконана з мармуру, що датується еллінською епохою. Гробниця знаходиться в центрі міста, поруч з агорою. Арехологи говорять, що розташування гробниці свідчить про високий статус людини, котра в ній похована. Арістотель народився в македонському місті Стагирі в 384 році до народження Христа. Він був вихователем Олександра Македонського, а після його смерті в 323 році покинув Афіни через антимакедонські настрої. Помер Арістотель у 322 році в місті Халкісі, що на острові Евбея.
Одна з найвідоміших його праць – «Політика», де філософ розмірковує про державу, форми політичного устрою та соціальний уклад. Виявлення могили Арістотеля гарний привід пригадати, що писав мислитель у тому трактаті, розглядаючи це у сучасному українському контексті, але при цьому пам’ятаючи, в яких умовах він жив.
ПРО СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ
Держава існує з природи й, очевидно, з природи передує кожній людині; оскільки ж людина, опинившись у відмежованому стані, не є самодостатньою істотою, то вона так співвідноситься з державою, як усяка частка зі своїм цілим. Хто не здатен до об’єднання або, вважаючи себе істотою самодостатньою, не відчуває потреби ні в чому, не становить собою частини держави, — той є або тварина, або божество. Завдяки природі люди прагнуть до державного об’єднання. Перший, хто встановив такий порядок, учинив найбільше благо.
Людина, котра досягла свого вивершення, — найдосконаліша з-поміж живих істот, і навпаки, людина, що живе поза законом і правом, — найгірша за всіх, бо несправедливість, що володіє зброєю, — найбільший тягар. Від природи людині дано в руки зброю — розсудливість і чеснотливість, але ними можна користуватися і противним чином. Тому нерозсудлива і нечеснотлива людина стає найнечестивішою і дикою істотою, маючи найниціші бажання в їжі і статевих зносинах. Поняття ж справедливості пов’язане з уявленням про державу, бо вона впорядковує засади політичного об’єднання. А правосуддя є мірилом справедливості.
ПРО ВИДИ ОЛІГАРХІЇ
Перший вид — коли нерухома власність, не надто велика, зосереджена в руках більшості (громадян); власники такої нерухомості завдяки цьому мають можливість брати участь у державному управлінні; оскільки число таких осіб значне, то влада неминуче підлягає законові, а не людям… Другий вид олігархії: осіб, що мають власність, менше порівняно з першим видом, але розміри їхньої власності значніші. Маючи більше засобів, ці власники висувають і більше претензій (на владу). Тому вони з числа решти громадян вибирають правителів держави; через те що цей клас не настільки міцний, аби керувати, обходячи закон, вони видають закони, які влаштовують їх.
Коли така влада посилюється настільки, що число правителів зменшується, а сама власність збільшується в розмірах, утворюється третій вид олігархії, щаблем вище: всі державні посади зосереджуються в руках власників, причому закон велить, аби після їхньої смерті їх заступали сини. Коли ж їхня власність ще збільшиться, і то неабияк, і вони матимуть численних друзів, виникне щось на кшталт династичної монархії, і тоді в державі правитимуть не закони, а люди.
ПРО ЗОВНІШНІ БЛАГА
Спираючись на логічні міркування, можна дійти такого висновку. Зовнішні блага — немовби знаряддя, а всяке знаряддя, придатне для якоїсь певної мети, обмежене у своїх діях: повнота зовнішніх благ неминуче або йде на шкоду власникам (знарядь), або напевне не дає ніякої користі. Будь-яке з духовних благ дає тим більшу користь, що більше воно виявляється, коли взагалі можна припустити, що духовні блага являють собою не тільки прекрасне, але й корисне, взагалі-то, очевидно, вища досконалість об’єктів, які порівнюються між собою з метою пізнання переваги одного з них над іншим, перебуває у прямому відношенні до тієї відмінності між цими об’єктами, яку ми бачимо, досліджуючи кожен з них, взятий окремо.
Таким чином, якщо душа і абсолютно, і відносно для нас, людей, є ціннішим об’єктом, ніж майнова власність і тіло, то, звичайно, і вища досконалість кожного з цих об’єктів перебуває в однаковому співвідношенні (до такої ж досконалості душі). Далі: всі зовнішні блага, природно, бажані для душі, і всі люди із здоровим глуздом повинні їх бажати саме заради душі, а не навпаки, коли душа бажана задля зовнішніх благ.
ПРО ЕФЕКТИВНОГО ЗАКОНОДАВЦЯ
Держава без будь-чиєї допомоги, сама по собі, могла б досягти найвищого рівня добробуту в тому випадку, а коли б її система правління була відлагоджена правильно, — якщо тільки взагалі можна припустити існування десь такої держави, яка, маючи чудові закони, не прагнутиме воєн, не домагатиметься панування над ворогами. Таким чином, звідси випливає, що треба старанно піклуватися про оборону держави, але не слід вважати це найвищою метою, а тільки засобом, завдяки якому підтримується готовність до війни.
Заповзятий законодавець повинен ставити перед собою завдання сприяти процвітанню держави й поліпшенню рівня життя громадян. Звичайно, ті чи ті із законів, що встановлюються з цією метою, будуть відмінні за змістом (між собою); тому від уміння законодавця залежить, яких належних заходів повинна вживати держава щодо сусідніх держав — відповідно до особливостей кожної з них, і яким чином слід налагоджувати свої стосунки з кожним із сусідів.
ПРО ВІЙНУ І МИР
Все людське життя розпадається на заняття й дозвілля, на війну і мир, а вся діяльність людини спрямована почасти на необхідне й корисне, почасти — на прекрасне заняття. Перевага тут повинна віддаватися так само, як і при вказаних частинах душі та обумовленій ними діяльності: можна віддати перевагу війні заради миру, заняттям — заради дозвілля, необхідному й корисному — заради прекрасного.
Усе це повинен брати до уваги політичний діяч, його законодавча робота мусить узгоджуватися і з частинами душі, і з обумовленою ними діяльністю, навіть більше: вона повинна мати на увазі здійснення вищої мети. Достеменно таким чином законодавець мусить діяти і при встановленні відповідного способу в життя й розпорядку відповідних занять. Треба, щоб громадяни мали можливість займатися своїми справами і (у випадку необхідності) вести війну, але, що бажаніше, насолоджуватися миром і (правильно) користуватися дозвіллям, чинити все необхідне й корисне, а ще більше — все прекрасне.
