ТРАГIЧНА IСТОРIЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ
Поступово будівництво церковних культових споруд набувало широкого розмаху. Зростала архітектурно-мистецька вишуканість церков та їхня кількість. Дуже часто невеликі міста України мали кілька храмів. Наприклад, у XVIII ст. у волосному містечку Лисянці Звенигородського повіту Київської губернії діяли шість церков: Михайлівська, збудована (172 3 р.), Преображенська (1730 р.), Вознесенська, (1730 р.), Георгіївська (1723 р.), Миколаївська (1718 р.) та Успенська (172 0 р.). У XIX ст. в Лисянці збудували римсько-католицький костьол. При ньому до 1832 р. був францисканський монастир, а 1861 р. в Лисянці висвятили нову кам'яну церкву, яка належала до 3-го класу і мала 119 десятин землі.
Найбільшого поширення на території етнічних українських земель набули православні церкви, назви яких мають широкий спектр. Зокрема, в XIX ст. на території Лисянщини Звенигородського повіту діяло шість церков, названі іменем Святої Покрови, три Богородичні церкви, дві Успенські церкви, дві Свято-Михайлівські, дві Троїцькі, а також Вознесенська, Миколаївська, Воздвиженська, Богословна, Свято-Миколаївська; інші носили імена архістратига Михаїла, Йосипа Обручника, мучениць Олександри, Параскеви, великомученика Георгія, святого Василя — єпископа Парійського.
На превеликий жаль, в історії України церковна архітектура неодноразово зазнавала нищення: ще внук Володимира Мономаха Андрій Боголюбський, 1169 р. захопивши Київ, пограбував і знищив історико-церковне надбання; 1240 р. хан Батий на місці багатьох церков залишив одні згарища; потерпала церковна культура і в часи Руїни, коли під гнітом Польщі нищилися православні церкви; під час Гайдамаччини 1768 р. повстанці знищили сотні греко-католицьких костьолів. Справжнього розгрому зазнали церкви в період радянської влади.
З утворенням 1922 р. Радянського Союзу радянська влада, яка боролася проти будь-якої релігії, змушена була зберегти Російську православну церкву, оскільки та підтримувала становлення нової, радянської держави. У той же час Українська автокефальна православна церква була знищена, бо ідея існування автокефалії грунтувалася на ідеї незалежності Української держави.
Нова влада із самого початку, згідно з постановою № 10 відділу вищої школи Народного комісаріату освіти за підписами завідувача відділу Назарова та секретаря Фрідмана, на всій території України вилучала релігійні символи: ікони, лампади, зображення святих тощо — з вищих та інших шкіл; передавала (дуже часто вже в неповному складі) до найближчих церков і храмів, які невдовзі зазнали руйнації та пограбування. Наукові заклади історико-релігійного характеру перейменовувалися на вищі школи і, таким чином, потрапляли під дію цієї постанови.
Із проведенням у життя радянськими органами влади Декрету про відокремлення церкви від держави порушився органічний розвиток українського села. Релігійні споруди стали зазнавати варварського винищення. Розгляньмо це на прикладі невеликої території Київщини — Лисянщини (нині Лисянський район Черкаської області). Історичні дослідження свідчать, що в Лисянському районі 1935 року була знята з обліку і використовувалася як склад церква в селі Смільчинці. 1939 року в селі Хижинці того ж району на місці церкви було створено сільський клуб. На сільський клуб була перетворена і Почапинська Свято-Троїцька церква, яку закрили в лютому 1936 року. З акту передачі приміщення цієї церкви ми дізнаємося, що під час реорганізації церкви в будинок культури, було знято дзвони мідні та зі сплаву міді й срібла, а також зруйновано іконостас, знищено численні ікони. Склепи, похованих у підземеллі поміщиків Четверикових та Преснухіних, які містилися в підвальних приміщеннях під церквою, було пограбовано й викинуто. Дерева навколо церкви (багаторічні липи, клени, ясени та ялини) були вирізані, як за розпорядженням органів місцевої влади, так і окремими громадянами — жителями села Почапинці. Такі «заходи» набували масового характеру на всій території України.
У цілому на території сучасної Черкащини за п'я тдесят років, із 1919 по 1969 роки, органами влади було закрито майже 700 православних та п'ять старообрядницьких храмів, 10 католицьки х костьолів, близько 60 синагог, багато з яких безжал існо знищили. Одночасно з руйн ацією церковно-архітектурних храмів ширилися репресії, здійснювалися наполегливі спроби використати церкву задля геополітичних змін, що призводило до її нищення.
На території Лисянщини було закрито і використано під склади церкви в селах Яблунівка i Журжинці. У 30-х роках у містечку Лисянці зруйновано багатовіковий польський католицький костьол. 1960 року перетворено на склад церкву в селі Чаплинка, 1961 року — церкву в селі Верещаки, 1959 року — церкву в селі Ріпки. З 1961 року був зачинений і протягом багатьох років з ініціативи місцевих органів влади поступово знищувався православний Свято-Михайлівський храм у містечку Лисянка, і в кінці 70-х рокiв його вже не існувало.
Здається, ми забули одне: ці споруди становили велику архітектурно-мистецьку та історико-культурну цінність, вони є перлинами зодчества й пам'яті і відігравали важливу роль у становленні національної культури, були пов'язані з визначними історичними подіями.
Після проголошення 1 991 року незалежності України ситуація дещо змінилася. Поступово почали нормалізуватися державно-церковні стосунки, створюватися умови для нормального функціонування р елігійних організацій, почався бурхливий процес відродження релігійного життя, відбудови культових споруд — цих архітектурних витворів.
Зокрема, на території згаданої вище Лисянщини в грудні 1993 року на основі Закону УРСР від 23. 04. 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації»; Постанови Кабінету Міністрів України від 5. 04. 1991 р. «Про передачу культових споруд релігійним організаціям»; Указу президента України від 4. 03. 1992 р. «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», а також рішенням сесії Почапинської сільської ради народних депутатів — приміщення Свято-Троїцької церкви в селі Почапинцях передано у власність Свято-Троїцької парафії Київської єпархії. А восени 1995 року відремонтована і відроджена церква в селі Почапинці відчинила двері для своїх прихожан. Почали діяти церкви в селах Верещаки, Журжинці, постали величнi куполи відродженої Свято-Михайлівської православної церкви над давнім українським містом Лисянкою.
