Запоріжжя, країна і... війна

Олександр КРИВОШИЙ, історик, журналіст, директор інформаційно-аналітичної агенції Kpialle:

— Хороше, насамперед, те, що цього року мені вдалося завершити роботу над створенням навчального курсу для учнів 8 класу основної школи, який має назву «Жінка в історії козацького Запорожжя». Міністерство освіти і науки України схвалило програму для використання в загальноосвітніх навчальних закладах. Від 1 вересня цей курс впроваджується в Запорізькому колегіумі «Елінт». Без сумніву, вважаю це втішною подією як у моєму житті, так і для всіх українських учителів та учнів, бо вперше за останні 300 років українці вивчатимуть історію, не написану під диктовку російських імперських ідеологів, а саме свою, ту, якою вона була і яка досі зберігається в історичній пам’яті українського народу. На мою думку, це важливо, бо ще в XIX столітті Микола Костомаров, Володимир Антонович, Орест Левицький, Йосип Роллє говорили про те, що українське жіноцтво та козацтво мають свою осібну історію, яка абсолютно відрізняється від російської. Сподіваюся, через кілька місяців побачить світ і підручник, укладений мною саме для цієї програми. Він буде своєрідним додатком до основного курсу історії України XVI — XVIII ст. Підручник допоможе учням і вчителям усвідомити, що історію творили не лише чоловіки-козаки, а й жінки козацької України. Це перший і, сподіваюся, доволі рішучий крок до гендерно справедливої історії України. Зміни в державі на шляху її приєднання до ЄС мають відбутися не лише в економічному, технічному, юридичному аспектах, а й, передусім, у свідомості громадян нашої держави. Поганим для мене є те, що на початку XXI століття українцям знову доводиться воювати за свою землю і незалежність із підступним агресором — путінською Росією. Багато моїх знайомих та друзів воюють на фронті. Дехто, на жаль, уже віддав життя за непорушність кордонів нашої держави. Це найчорніше цього року, що могло статися у нас. Напевно, війна і все, що пов’язане з нею, пройдуть чорною смугою по долі не лише нашого народу, а й залишать відбиток в усій світовій історії.

Наталія ВИГОВСЬКА, журналіст, викладач факультету журналістики Запорізького національного університету:

— Хороше в житті країни — новий парламент і президентська більшість, що дає сподівання на системні рішення, які можуть бути ухвалені й реалізовані. Мені здається, зараз це взагалі найголовніше. Мабуть, проявом хорошого є й навіть криза, в якій ми опинились. Хоч би як дивно це звучало, але у війні, інфляції та всіх інших випробуваннях, які нині зазнає наша країна, є потужний ресурс, бо все це спонукало багатьох людей озирнутися на власне життя, усвідомити щось важливе і змінитися на краще. У моєму житті хорошим виявилось розуміння, в який спосіб завершити дисертацію, над чим працювати. Крім того, я відновила системні тренування з айкідо, що радує і завжди надихає.

Лілія ГРИНЬ, доцент кафедри акторської майстерності Запорізького національного університету, художній керівник козацького ансамблю пісні й танцю «Запорожці» Запорізької обласної філармонії:

— Цього року — 15-річчя спеціальності «Театральне мистецтво» Запорізького національного університету, яке, до речі, ми відзначили 3 грудня. А 28 листопада минуло 75 років Запорізькій обласній філармонії. Відбувся великий концерт. Гадаю, для нашого міста це була визначна подія. Ансамбль пісні й танцю «Запорожці» теж брав там участь. А найгірше у житті країни — це війна, яка ніяк не може закінчитися з тих чи інших обставин. Але певним чином війна вплинула на свідомість людей, особливо тих, які живуть у нашій області. Вони стали більш патріотичними, дружними, щирими, готовими прийти на допомогу близькій людині, віддати щось своє. Люди стали іншими, і це видно. Усі ці страшні події, що відбуваються на сході країни, вплинули на свідомість наших людей. Вони стали більш патріотичними й духовними щодо своєї Батьківщини.

Ігор ГАРМАШ, засновник Асамблеї діячів культури Запоріжжя:

— Оскільки я належу до кола громадсько-культурних діячів нашого міста, то для мене головним стало те, що три тижні тому в Києві було запущено процес розробки Стратегії розвитку культури України до 2025 року. Цей процес триває в семи містах, у тому числі й нашому. Відбуваються цікаві дискусії, ця стратегія справді розробляється. Днями я повернувся з Берліна, де також навчався ефективного менеджменту культури. Сподіваюся, в нашій державі зрештою зрозуміють, що доки ми економитимемо на культурі, то увесь час купуватимемо бронежилети. До поганого належить і те, що є підстави думати, що в нас контрреволюція підіймає голову. Це дуже серйозно, і було б жахливо, якби це залишилося. Такого не можна допускати.

Федір ТУРЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, депутат обласної ради від фракції ВО «Батьківщина»:

— Нарешті ми визначаємося з дійовими політичними особами на найвищому рівні піраміди влади. Це — позитив: хоч будемо знати, хто є хто. Негативне те, що нам не вдалося припинити війну, яка триває і забирає життя найкращих людей. Тих, які мали б узяти діяльну участь у розбудові держави. Дуже гнітючим є те, що немає ясності в цьому конфлікті. Оскільки я живу в Запорізькій області, дуже багато питань викликає ставлення президентської влади й уряду до нашого регіону. У нас уже кілька місяців немає керівника обласної адміністрації. Знову верховодять ті, хто керував до революції. Вони розставляють своїх людей, продовжують вести свою політику. Оскільки наша область є прикордонною, це викликає не лише тривогу, а й іноді в деяких людей навіть паніку. Ми очікуємо рішення від керівництва і сподіваємось, що в ньому буде взято до уваги запити й вимоги громади, а ще чекаємо на нового голову адміністрації — справжнього патріота. Претензії — до вищого керівництва держави: Президента і голови уряду. Від них залежить вирішення цього питання, і через які причини вони зволікають з ним — невідомо. Якщо це політика, то — погана, якщо ж якісь інші речі, то громада чекає пояснень, чому в нас немає влади.