Відсутність простору і часу

Анна ПОВАЖНА, кандидат філософських наук, Запорізький національний університет:

— Не маю жодного бажання торкатися поганого, вся країна й так утомлено вмикає вечірні новини з передчуттям зіпсованого настрою. А хороше полягає в тому, що ми з вами вируємо у спільних процесах закономірностей і взаємозв’язків. І це є життя (як кажемо ми, філософи, буття). Воно дає нам карт-бланш, наша справа лише його заповнювати на власний розсуд. Ця можливість і є найбільшою хорошою подією за останній час, як і за останні чотири тисячі років культурного розвитку хомо сапієнс. Якщо ж спуститися на землю, то (хоча і з труднощами) можна відшукати такі позитивні соціальні тенденції, як: 1. Зростання рівня самоорганізації громадян з питань захисту своїх прав та інтересів. 2. Підвищення рівня усвідомлення відповідальності за своє життя і, як наслідок, — пошук власних джерел матеріального добробуту без сподівань на державну допомогу. 3. Зростаюча тенденція турботи про своє здоров’я (тут збільшення і кількості спортивних клубів, і прибутків компаній з виробництва засобів для очищення води). 4. Тенденція в бік наближення до демографічного плюсу. 5. Збільшення відсотка населення з доступом до мережі Інтернет (тут беремо переваги щодо доступу до інформації, не розглядаємо як засіб маніпулювання масовою свідомістю). На жаль, про політичну та економічну сфери мені важко сказати щось позитивне.

Андрій БАУМЕЙСТЕР, доцент кафедри філософії Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Щодо хорошого — в першу чергу треба сказати про книжки. Вийшла низка дуже цікавих книжок моїх колег. Друге — це розширення контактів із провідними філософами Заходу. Наприклад, приїжджав Чарльз Тейлор. Провідні вітчизняні гуманітарії в Карпатах на початку червня — у кінці липня проводили семінари з провідними американськими філософами. Вони мали можливість дискутувати, спілкуватися, і їх будуть публікувати англійською мовою у провідних європейських журналах. Це позитив: таке наближення до світового контексту, можливість дискутувати, вчитися у цих майстрів. Я також брав участь у деяких із цих семінарів, робив доповіді в Інституті філософії. До негативного можна віднести відрив університетської освіти від досліджень. Те, що ми робимо сьогодні, цього року, минулого — це часто всупереч тенденції будови нашої науки. Треба дуже багато часу, щоб надолужити у сфері дослідницькій. Університети працюють як великі інкубатори, які читають сотням студентів лекції ще досить невисокого рівня. Є винятки. Для прикладу можу назвати нашу кафедру з КНУ ім. Т.Шевченка, деяких колег із Києво-Могилянської академії. Ця система, в якій ми існуємо, заважає нам займатися наукою, їздити на конференції, більше уваги приділяти дослідженням. Усе, що роблять, — роблять всупереч контексту, в якому ми перебуваємо. Є багато шляхів вирішення цих проблем. Перше — це наша рішучість не погоджуватися з цим контекстом і щось робити. Має перебудуватися гуманітарна університетська система.

Павло ГОНЧАРЕНКО, доцент кафедри філософії Запорізького національного університету:

— Цього тижня мені подарували книжку — розшифровку записів лекцій видатного філософа ХХ століття Мамардашвілі «Очерк современной европейской философии». Правду кажуть, що у якомусь сенсі у філософії немає нічого нового, вся справа у нашому розумінні, і коли поринаєш у світ думок Мераба Костянтиновича, щоразу не припиняєш дивуватися, наскільки сучасними є його думки, які є спробами не так пояснити проблему, як навіяти її відчуття, розбурхати зусилля людини бути людиною, пробудити акт розуміння того, що відбувається навколо. «Дурість — це просто відсутність гідності», — пише Мамардашвілі у нарисі сучасної європейської філософії, тому ця книжка і про те, що мав на увазі Платон, коли писав, що керівниками держави повинні бути справжні філософи, оскільки, якщо це не так, гідність можуть втратити усі.

Так, на мій погляд, особлива небезпека врадіївських подій полягає у тому, що вони не просто є проявом симптомів непрофесійності, підлості, зради, а можуть перерости у «врадіївський синдром» — синдром не лише недовіри до тих, хто повинен захищати гідність, плекати спокій у суспільстві, чим, на жаль, вже нікого не здивуєш, а головне — можуть стати для багатьох українців прикладом повернення поваги до себе, розраховуючи лише на власні сили. Я маю на увазі, що людина може поважати себе, якщо своє добро бере там, де його знаходить (а не десь), а коли вона навіть у своєму осередку, своєму селищі, своїй домівці почувається не просто незахищеною, а заздалегідь скривдженою, то борони Аристотель нас від такого суспільства. Я вже не кажу про небезпеку, яка криється у тому, що ескалацію агресивності згодом можуть очолити шахраї, а то й ще більші негідники, ніж ті нелюди, замовчувати злочини яких увірвався терпець врадіївській громаді, яка не могла не вчинити чогось такого, що надало б можливість людині бути людиною.

Ніде не можна сказати, що це — периферія (або «це мене не обходить»): вона (периферія) завжди буде в іншому місці, тоді врадіївська трагедія прийде до вашої оселі — від цього застерігав Мераб Мамардашвілі майже чотири десятиліття тому.

Володимир ПРИХОДЬКО, доцент кафедри філософії КНУ ім. Т. Шевченка:

— Негативне, як і для всіх гуманітаріїв у нашій країні, — власне, занедбаність цієї сфери. Останнім часом нас відвідують видатні філософи, наприклад, Чарльз Тайлер приїжджав у червні. Він наголосив, зокрема, на тому, що українцям для того, щоб бути європейцями, треба проводити більш чітку та сильну гуманітарну політику. Вона полягає в тому, що ми маємо дедалі більше запрошувати відомих філософів, а також політиків тощо. В КНУ ім. Т. Шевченка кожного місяця відбувається кілька лекцій видатних російських і французьких психологів або культурологів. Тому, зрештою, краще стає в цьому плані. Якщо говорити про інше, про навчання чи цю сферу, то вже інша справа. Слід замислюватися над перспективами розвитку, надавати більше можливостей, їхати за кордон, стажуватися, щоб було менше навантаження. Ми ж не лише філософи, а й викладачі. Що більше часу викладаємо, то менше його маємо для того, щоб займатися наукою. Власне, я побажав би зменшення навантаження нам як викладачам особливо в гуманітарній сфері, тому що інколи забувають, що ми — науковці, а не просто викладачі.

Олег МАСЮК, кандидат філософських наук, Запорізький національний університет:

— Особиста проблема для мене, як і для всіх науковців, — це нестача часу, щоб реалізувати свої плани, мрії, написати якусь гарну роботу. Як і в кожної творчої людини, є бажання зробити щось, щоб це було цікавим, щоб це читали. Для цього потрібна, відповідно, більша кількість журналів, які були б популярними, на мій погляд. Більша кількість журналів, які б читали студенти, науковці, а також простий люд. Адже багатьох видань може не бути в бібліотеках, це річ не зовсім популярна. Потрібно популяризувати наукові роботи через ефективніші засоби, зокрема різноманітні видання. А з добрих речей, гарних — це, перш за все, те, що Міністерство намагається робити кращими певні бюрократичні процедури. Реформи, так чи інакше, дають свої позитивні плоди. І це, вважаю, добре.