«Субтитри, і тільки субтитри!»
День, коли герої Голівуда, виконуючи постанову Кабінету Міністрів України про дублювання фільмів зарубіжного виробництва, заговорять українською, я обведу чорним кольором у календарі культурницьких дат. Бо західна культура, найважливішим елементом якої сьогодні є кіномистецтво, зусиллями чиновників відсунеться від мене ще далі. Поясню.
Свого найулюбленішого комедійного актора Луї де Фюнеса я можу повноцінно сприймати тільки лише в «обробці» прекрасного російського артиста Кенігсона (кажуть, що сам метр визнав російський дубляж своїх персонажів найкращим). У деяких фільмах замінювали Кенігсона Глузським — типове «не те». Більш того, тепер, якщо я чую автентичного Фюнеса, в мене складається враження, наче я чую дубляж! От який високий клас демонструвала «дубль»-майстерня Калитієвського. Назвати сьогоднішній дубляж — як російський, так поки що спорадичний український, — сірістю й убогістю, означає нічого не сказати. Коли гарлемські репери кричать: «Брателло, делаем ноги, менты едут!» з інтонаціями героя Білого з «Бригади»... Ні, краще я утримаюся від оцінок.
Можливо, дамо час і гроші — і відновиться колишня слава майстрів радянського дублювання? Якщо багато грошей і дуже багато часу, то дуже навіть можливо, що так і станеться. Але навіщо? У часи пріснопам’ятні в країні переможного соціалізму переможець дбайливо захищав своїх громадян від зовнішнього світу. Перебуваючи за залізною стіною, ми не чули вражої голівудської мови, і дубляж був необхідний — і радянській владі, і радянським глядачам. Сьогодні ми відкриті світові. Не настільки, щоб глядацькі маси могли дивитися фільми в оригіналі, але достатньо, щоб відчути чарівність оригінального голівудського виробу та не вбивати красу дублюванням (навіть якщо воно буде й професійним). Скільки разів російські критики (наприклад, шановна Ірина Петровська) сумували за вбитою красою американських мультиків, тупо дубльованих російською. Адже мультяшні голоси — голоси найкращих голівудців; озвучування картинки — найпрестижніша робота. А їх безжалісно каструють.
Адже не «дублюють» пісень. Російські переспіви іноземних мелодій, хоч би навіть і не піратські, явно демонструють бідність переспівувачів. Мова — це також прекрасна музика («День» якось опублікував дуже хорошого читацького листа на цю тему). Не можна знищувати її, не можна підходити до оригінальної мови, озброївшись сокирою дубляжу. СУБТИТРИ І ТІЛЬКИ СУБТИТРИ! Для громадян із короткозорістю або відсутністю навичок швидкого читання субтитри хтось повинен читати — це називається ОЗВУЧУВАННЯ, цей спосіб донести до нашого глядача іншомовний зміст персонажних розмов принципово відрізняється від ДУБЛЯЖУ. При озвучуванні не потрібне особливе акторське мистецтво: чим більш відстороненим, нейтральним буде голос озвучувальника, тим краще; не потрібна велика кількість різнопланових і різновікових акторів; не потрібен так званий «укладальник» (людина, яка відповідає за збіг артикуляції губ при перекладі). Коротше кажучи, це набагато дешевше. До того ж, це вже існує; наприклад, чудово озвучують на «Студії «1+1».
Резюмую: необхідно чітко розділяти (в тому числі й у відповідних нормативних документах) озвучення та дублювання. Оскільки дубляж суттєво обмежує міжкультурну комунікацію, його треба застосовувати тільки у надзвичайних випадках.
P.S. Я не вказав мови титрування й озвучування, бо це здається мені очевидним. Але про всяк випадок позначу: в Х% випадків уже зараз нею повинна бути українська (Х = 100 — Y, де Y — відсоток російських фільмів).
