Сон розуму породжує чудовиськ
На другий день після початку роботи нової сесії парламенту, а саме 3 вересня, громадяни України прослухали заяву Президента Віктора Ющенка щодо ситуації у Верховній Раді і звернення прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, теж із цього приводу. Оцінки подіям в країні давалися різні, часом протилежні.
Почнемо з головного — розбіжностей і пояснень, через що виникають суперечки. Хто правий, Президент чи прем’єр-міністр? Здається, обоє мають рацію, вони піклуються про одне й те ж, намагаються налагодити життя країни, підвищити добробут населення. Проте істина одна, і її належить з’ясувати, а ось тлумачення може бути багатогранним.
Якщо вже нині на перший план виходять відмінності між двома таборами «помаранчевих» сил, які здобули перемогу на президентських і парламентських виборах і згуртувалися в блоках НУ-НС і БЮТ, то варто пригадати, що і раніше, наприклад, в царській Росії боротьбу проти самодержавства повели партії більшовиків і меншовиків. Вони утворилися з соціал-демократичних гуртків і організацій, а потім ідейно розійшлися і, внаслідок непримиренних суперечностей, зникли з політичної арени, спочатку меншовики, а пізніше залишилися без влади і наступники більшовиків — комуністи.
У нас Віктор Ющенко став Президентом за підтримки багатьох партій. Їхніх керівників ми бачили на трибуні Майдану, і однією з них була «Батьківщина» на чолі з Юлією Тимошенко, яка потім стала прем’єр-міністром. Нічим особливим не відзначилася на цій посаді і невдовзі була відправлена у відставку. Далі, після дострокових виборів до парламенту, Президент вже вдруге подає її кандидатуру на затвердження на посаді прем’єр-міністра. І знову уряд Юлії Тимошенко, попри багаторазові обіцянки, не має чим похвалитися, деякий поступ на окремих ділянках затьмарює інфляція, що позначається, в першу чергу, на малозабезпечених верствах населення. Чому таке відбувається, з яких причин?
Тут треба відзначити, що становище країни в перехідний період від планової до ринкової економіки досить складне, воно вимагає цілеспрямованого і професійного керівництва. В Радянському Союзі теж вистачало труднощів і в часи реконструкції, і в період відновлення зруйнованого війною народного господарства. Тоді основний тягар винесли на своїх плечах практики — начальники виробничих підрозділів, директори підприємств, які, пройшовши цю сувору школу, ставали пізніше міністрами, керівниками урядів. Не можна сказати, що всі вони відзначалися старанністю. Були й такі, які намагалися якусь частку своєї роботи перекласти на інших. Але не знаходилося жодного, хто б видавав себе за неперевершеного умільця — розуміли, що над таким би довго й охоче потішалися.
У своєму виступі Юлія Тимошенко наголосила на тому, що їй заважає працювати Секретаріат Президента. Це вже ознака невпевненості, розгубленості, що не все задумане їй вдається здійснити. І ще одне кидається у вічі. Прем’єр-міністр заявила про рекордний урожай в нинішньому році і показала це як власний успіх. Насправді цей урожай є наслідком сприятливих погодних умов. Таке трапляється один раз на п’ять-сім років. А що робити далі з цим урожаєм, як ним розпорядитися — тут вже ціла низка проблем.
Президент охарактеризував нинішню інфляцію як наслідок непрофесійної політики уряду, однак всі його вимоги щодо захисту людей, які потерпають від зростання цін, залишилися без відповіді. Очевидно, вони сприймаються як втручання в роботу Кабінету Міністрів.
А що ж наші народні депутати, що їх турбує? А ось що. В перший день роботи парламенту БЮТ, відмахнувшись від своїх колег по демократичній коаліції і не бажаючи з ними обговорювати спільні дії, разом з ПР і комуністами почали голосувати за позбавлення Президента ряду повноважень, внесли зміни на свою користь в закони про уряд, Конституційний Суд, роботу слідчих комісій. Все це ніщо інше, підкреслив Президент, як антиукраїнський і антиконституційний переворот.
Цікаво послухати ініціаторів такого дійства з блоку БЮТ. От, наприклад, що вони говорять. Володимир Яворівський: «Вчора відбулося те, що й повинно було статися. Ми спокійно після бездіяльності зробили багато того, чого раніше не робили. Ніяких зрад, нічого страшного не сталося». Володимир Бондаренко: «Президент сам розвалив коаліцію, ми укріпимо українську державу». Микола Томенко: «Ми служимо національним інтересам України, а не партіям».
Все це вже скидається на блюзнірство. Чи люди не відають, що творять? Прикладів такого засліплення у нашому минулому хоч відбавляй. То що, історія повторюється? Якщо так, то в даному випадку — у вигляді тимчасового фарсу. З особливою злістю україноненависники накинулися на СБУ. І тут немає нічого дивного, бо це чи не єдина нічим не заплямована державна структура, яка не піддається впливам і прагне професійно виконувати свій обов’язок.
І хто ще залишився на державницьких позиціях — то це блок НУ-НС за винятком окремих осіб. Що ж до блоку Литвина, то його керівник знову вхопився за міфічний розкол країни, а далі виявив дивну рішучість: «Верховної Ради у країні немає!»
На тлі цієї нещадної боротьби за владу, як острів у океані, підноситься мужня й відкрита позиція Президента. Його звернення до народу — зразок політичного аналізу життя країни останніх років, воно дає обгрунтовану відповідь на запитання, що відбувається в країні. І тут відкривається, можливо, для декого й несподівано, що з усіх цих баталій і протистоянь ми виходимо зміцнілими, загартованими, впевненішими в своїх силах.
