Про користь простих істин
Нещодавно прем’єр-міністр Юлія Тимошенко перебувала у Брюсселі, й там один із депутатів Європарламенту захотів дізнатися, чи буде вона балотуватися на посаду президента на наступних виборах. На що керівник уряду сказала, що демократичній коаліції не варто виставляти дві кандидатури, вона може підтримати й чинного Президента. Запитання цілком зрозуміле, відповідь теж — в ній немає ніяких недомовок, думка висловлена чітко й прозоро. Відреагував на неї й керівник Секретаріату Президента Віктор Балога, від імені прес-служби глави держави він заявив: «За два роки до виборів декому хочеться пограти на електоральних струнах... Про подібні заяви слід говорити лише в контексті відомої аксіоми про те, що справжній державний діяч піклується про інтереси своєї країни, а політика хвилюють лише чергові вибори».
Що в цих словах перш за все кидається у вічі? Здається, що вони були заготовлені раніше, в Секретаріаті лише чекали нагоди, щоб їх озвучити, — і ось знайшлася зачіпка. В наставницькому тоні явно відчувається невдоволення. Та це зовні, на перший погляд. Бо при уважному, прискіпливому підході прочитується дещо інше, важливіше. Чи це не однобічна оцінка того, що відбувається в країні, небажання чи невміння передбачувати хід подій? Якщо так, то це вже тривожний сигнал.
Дещо пізніше Віктор Балога заявив про свій вихід iз партії Народний союз «Наша Україна». Ну, це його особиста справа, одні люди поповнюють лави різних партій, інші з них виходять. А через три дні з цієї партії виходять заступник голови Секретаріату Роман Безсмертний і п’ятеро народних депутатів: Михайло Полянчич, Ігор Кріль, Віктор Пополов, Василь Петьовка, Оксана Білозір. Всі вони начебто не згодні з керівництвом партії. І таке трапляється. Проте було б краще, якби ці народні депутати заявили про це раніше, ще до того, як вони пройшли за партійним списком до парламенту, і не вносили б сум’яття в діяльність демократичної коаліції.
Що далі? Знову всі у русі, будуються нові плани, намічаються нові заходи. Щодо нового, то це сильно сказано, все повертається на круги своя. Не будемо ж називати новиною намір перегрупувати сили, створити нову партію якраз до президентських виборів, це просто маніловщина. Та й нині важливіше не творити партію, а творити добро.
Звернімося до своєї історії. У 30-ті роки у нас ліквідували справжніх господарів, які споконвіку вирощували врожаї на наших землях, — і залишилися без хліба. Скільки потім не ухвалювалося постанов про розвиток сільського господарства, скільки не проводили нарад, скільки не приймали рішень — а все даремно, скінчилося тим, що довелося купляти зерно за кордоном. Те ж саме повторюється і сьогодні, тільки в іншій галузі. У нас взялися будувати державу люди без державного мислення. Перебільшення? Досить сувора вимогливість? Та це, як подивитися... Звичайно, думки в людей можуть бути різними. Тоді ось так скажемо. Якби були в нас у керівництві люди державного мислення, чи кидали б вони свою країну майже 20 років з однієї кризи в іншу, чи довели б вони більшість населення до бідності, чи вигнали б вони мільйони людей за кордон у пошуках заробітку і чи допустили б у країну нелегальних іммігрантів, проповідників чужих нам релігійних сект? Запитання риторичні.
Параліч нашого правосуддя скоро матиме катастрофічні наслідки. Це парадоксальне явище, коли від захисника держави воно перетворилося на загрозу для неї.
