Двомовність і політики
Через вже традиційну для виборчого періоду актуалізацію мовної теми, на адресу нашої редакції надходить дуже багато листів, присвячених цій проблемі. Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги погляд ще одного з читачів «Дня» на проблему двомовності.
Всі захисники двомовності наводять приклади про те, що є країни, де дві чи більше державних мов, і ніяких непорозумінь між людьми, навіть зручніше для всіх, підводячи до того, що й у нас так може бути. Дійсно, у Швейцарії три державних мови, бо в ХIII ст. групи німецького, французького й італійського населення в центрі Європи утворили три кантони і об’єдналися в один союз. І що ж iз цього випливає? Швейцарія — невелика країна, багатонаціональна, всі люди мають рівні права і живуть там благополучно до наших днів. Є там ще й четверта державна мова, ретророманська, якою користується близько 1% населення. Якісь тертя чи прояви зверхності однієї з мов важко уявити, бо це б суперечило первісним замислам. До того ж, за плечима кожної з цих груп населення знаходяться по-сусідству Німеччина, Франція, Італія, цілі материки рідної мови — їхній стимулюючий вплив безперечний.
У Фінляндії дві державні мови — фінська й шведська, хоча там шведів 5% від загальної кількості населення. Фінляндія до 1809 року входила до складу Швеції. Тепер це — дві незалежні держави, але мовний зв’язок між ними є. Тут свої історія, взаємовідносини, традиції. Фінляндія сама надала шведам державність мови в знак історичних заслуг Швеції.
Наводять ще приклад Канади, де державними мовами є англійська й французька. Та навіть школярам відомо, що англійці прийшли на землю Канади з Англії, а французи з Франції в часи географічних відкриттів. До них тут проживало місцеве населення. Зрозуміло, що різниця у мовному питанні між Україною і Канадою така ж, як між північними і південними полюсами нашої Землі.
Щодо кожної з країн, де є двомовність, можна з’ясувати причини такого становища. Це краще за всіх зроблять науковці. Та з великою долею впевненості слід підкреслити, що буття української мови в Україні за весь історичний період її розвитку не має аналогій в жодній країні світу, і будь-яке порівняння тут заводить на манівці.
Але подібність все ж таки можна знайти. Візьмемо Україну і республіки Прибалтики. Основа цієї схожості — й українці, і литовці, латвійці, естонці є автохтонним населенням, тобто вони виникли, зародилися на місці сучасного проживання. Ці народи відчули на собі іноземний тиск, перебуваючи в межах Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Різниця в тому, що в Литві, Латвії і Естонії відразу ж після проголошення незалежності були вирішені мовні питання, прийняті відповідні закони, литовська, латвійська і естонська мови стали державними і вільно розвиваються. Так, були протести з боку місцевих жителів-росіян і Росії за, на їхню думку, утиски російського населення і його мови, пройшли переговори, вивчалися всі аспекти взаємин і нині там, з точки зору країн Європейської співдружності, немає проблем, якщо ж і виникають якісь питання, то вони стають об’єктом переговорів.
Деяка частина українців і сьогодні послуговується російською мовою. Немає нічого дивного. Це наслідок колоніального минулого, це пройшли й інші народи, та швидко відновили свої мови у повному обсязі. Складна, нелегка доля випала українському народові, його мові. Та сьогодні ми, українці, живемо у своїй незалежній державі, ми захистили свою самобутність, і українська мова, як наріжний камінь націєтворчості, знаходить своє визнання. Найтяжчі випробування для неї у минулому. Але чи всі?
Ось лідер соціалістів Олександр Мороз відразу ж після помаранчевої революції вносить до Верховної Ради законопроект не про подальший розвиток української мови, а про надання російській мові статусу офіційної. З якого б це дива? Він і його товариші по партії намагаються це пояснити, до речі, зовсім непереконливо. Хочуть же вони, перш за все, привабити до своєї партії росіян, які мешкають в Україні, та російськомовне населення. Суто практична мета у них. До того ж скоро вибори, треба залучати побільше прихильників. Та чи досягнуть вони своєї мети? Невідомо. Хтось після цього проголосує за них, хтось, навпаки, не підтримає соціалістів, віддасть свій голос іншій політичній силі. Який в підсумку буде результат? Хтозна який... У підсумку свої 7-8% голосів виборців соціалістична партія візьме. Втім, можлива вигода й реальна шкода від таких задумів (а агітація за них вже ведеться) непорівняльні.
Леонід Кучма, ставши президентом, в інавгураційній промові заявив, що теж домагатиметься для російської мови статусу офіційної. Але пізніше ніколи цього не повторював і, звичайно, нічогісінько не зробив, щоб здійснити такий намір. Бо зрозумів, а, можливо, знайшлося кому підказати, що втілення в життя такої сумнівної і недалекоглядної обіцянки може мати непередбачувані наслідки.
Зараз, напередодні виборів, деякі політичні блоки і партії теж виступають за двомовність. Очевидно, вбачають в цьому щось виграшне. Скоріше за все тому, що не можуть знайти інших важливих для людей цінностей. Чи від розпачу, зневіри, он скільки з’явилося конкурентів на виборчій ниві, як же їх здолати? Пишуть, накреслюють плани. Сподіваються на підтримку. І ще на одне, давно перевірене. Хто ж виконує абсолютно все, що записано в програмах?..
Можна згадати і нашого Президента Віктора Ющенка. У відкритій телевізійній бесіді (10.11.2005. — Ред. ) на запитання донецької студентки, чому б не ввести російську мову як другу державну, він дещо розгублено відповів, що провести сьогодні через зал парламенту зміни до Конституції, для чого треба набрати 300 голосів буде важко... Цілком можливо, мовні проблеми Віктора Андрійовича не приваблювали. Та в державі є фахівці, інститути, Академія наук. Де ж їхній голос? В США, наприклад, не так вже й давно президентом був Рональд Рейган. Колишній кіноактор, навряд чи він прочитав твори хоч одного з видатних економістів. А став досить успішним президентом, підняв добробут американського народу, справився з усіма завданнями, які випало йому вирішувати. Бо мав команду, яка відразу ж, з перших днів його перебування на найвищій посаді знала, що і як треба робити і забезпечила Рональда Рейгана настановами на всі випадки діяльності.
У 60-х роках я працював учителем української мови й літератури в одній з вечірніх шкіл м. Дніпропетровська. Там навчалася молодь, яка вдень працювала, були і люди старшого віку. Тоді в класах зустрічалися учні, які з різних причин змінили місце проживання, переїхали з Росії в Україну. Вони не знали української мови, не вивчали раніше, і їх звільняли від її вивчення. Писали заяви, і відповідно в їхніх атестатах зрілості проти предмета «українська мова і література» не було оцінки, а ставився запис — не вивчав. Ці учні сиділи на уроках, щось писали, слухали. Після дзвінка, на перерві, вони часом підходили до мене й казали: «А ви знаєте, майже все, що ви говорили на уроці, я розумію, ось тільки окремі слова, як вони будуть по- російському?».
І росіяни, і українці живуть в багатьох країнах Європи, Америки. Скрізь вони знають мову країни, перебування, бо це потрібно для самого себе. Інакше не приймуть на роботу, не нададуть громадянства, не матимеш змоги спілкуватися. Це не обговорюється, це закріплено законодавством. А коли велика група людей і вони здавна живуть, як росіяни в Україні? Вимоги ті ж самі, закон один для всіх. І це починають люди усвідомлювати. Наприклад, в Криму все більше надходить заяв від батьків, в тому числі й росіян, щоб діти навчалися в українській школі. Ці школи повністю укомплектовані, а там, де їх немає, відкриваються в загальноосвітніх школах українські класи, де навчання ведеться з усіх предметів на українській мові.
Без утвердження мови корінної нації як єдиної державної про відродження України, її розвиток, саме існування говорити неможливо. Не прийнятний тут і самоплив, марнослів’я, буцімто якось воно буде, яка різниця, якою мовою говорити. Слід враховувати й інші взаємопов’язані речі. Чужомовні інформаційний простір, книгодрукування — це не тільки невігластво, обман, блюзнірство, це і пряма загроза державі. Тому будь-яке перекручування, нехтування правилами, законами розвитку на зразок двомовності в нашій країні є протиприродним, здатним жорстоко помститися.
