Бути причетним до історичних звершень
У 17 років людина вже повністю усвідомлює свої сили і здібності. Зівсно, підтримка, дружня допомога, навіть добре слово їй ще знадобляться, вони дуже цінні й ніколи не зайві. Але все залежить перш за все від тебе самого. І вже за першими кроками можна побачити, як надалі підуть справи, чи вдасться здійснити задумане.
Це в житті однієї людини. А які складнощі виникають в житті країни таких же літ після проголошення її незалежності, який розвій шляхів, оцінок, передбачень відкривається перед нею?! Тут вже творцями є не молоді люди, а дорослі, з досвідом державної і господарської діяльності, освічені, кваліфіковані, працездатні.
Останніми роками значно змінилися економічні відносини, і це у нас призвело до зменшення обсягів виробництва, скорочення трудових колективів, а то й взагалі до припинення діяльності деяких підприємств. А за ними виникли й кризові явища в економіці, політична нестабільність, бездіяльність органів влади.
Проте труднощі перехідного періоду не одним нам доводилося переживати. Єдине, чим відрізняються країни, так це термінами — чим енергійніше й цілеспрямованіше діяти, тим швидше все нормалізується і увійде в своє звичне русло. То ж чи є тепер у нас зрушення на краще? Так, є, і в головному, а не в другорядному. У нас є керівники країни — Президент Віктор Ющенко і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, які знають, що і як треба робити; є також фахівці в уряді й на місцях, котрі усвідомлюють свої обов’язки й готові їх виконувати.
Якось у розмові з одним чоловіком поважного віку я запитав, що нам сьогодні найбільше дошкуляє, чи навіть загрожує, і отримав таку відповідь: Безграмотність. Довелося перепитати, адже у нас підприємства, установи й організації очолюють переважно люди з вищою освітою. Це так, я отримав цьому підтвердження. Але ж чи застосовуються повною мірою ці знання на практиці? Ось, наприклад, багато говориться про те, що нам треба впроваджувати на виробництві нові технології, знижувати енерговитрати, піклуватися про конкурентоспроможність нашої продукції. Про це повинні турбуватися нові власники підприємств, вкладати кошти. Але ж чи візьмуться вони за це, коли за менші витрати є можливість придбати додаткові потужності або отримати вигідні замовлення, з якими вони впораються без будь-яких нововведень?
А приватизація об’єктів історичного значення, таких, як Трахтемирів, забудова заповідних місць, берегів річок? Усе це має в своїй основі те, про що говориться у народному прислів’ї: «Нема гіршого ворога, як дурний розум».
Останнім часом поширюються розмови про «помаранчеву» команду, нібито вона не впоралася зі своїми завданнями, втрачає свій вплив, у неї виникли розбіжності. Так, але розбіжності долаються в процесі переговорів, а з деякими людьми з цієї команди, відверто кажучи, вже давно треба було розпрощатися, і в цьому немає нічого дивного. Майдан — це найбільше досягнення незалежної України світового рівня. Усі учасники його мають пишатися тим, що на їхню долю випала така визначна історична подія. Ідеї Майдану мають неперехідне значення, і чим далі з плином часу ми віддалятимемося від тих пам’ятних днів, тим вони ставатимуть для нас більш вагомими і важливими.
А от що необхідно, то це поповнення «помаранчевої» команди професіоналами високого гатунку, патріотично налаштованими і здатними бачити різноманіття нашого світу, такими, що вміють виділити те, що служить на благо України. Великим успіхом є перемога державницького підходу до вирішення всіх справ нашого життя, те, що Президент Віктор Ющенко не вдається до благоліпних запевнень та прикрас, а називає речі своїми іменами, не уникає незручних і складних питань. Адже з цього й починається розвиток подій — з охоплення завдань і визначення їхньої послідовності.
Ще одна важлива ознака нашого часу — влада починає говорити з людьми мовою, в якій найбільшу вартість має правда. У цьому всі переконалися у дні стихійного лиха, яке охопило західні області України. Повінь завдала великих збитків людям, і дуже важливо, щоб вони не залишилися наодинці з цією бідою. Допомога надається, але варто задуматися і над тим, чому в останні роки почастішали такі випадки. Чи не тому, що ведеться бездушне вирубування лісів поблизу річок?
Можна нескінченно перелічувати наші недоліки, упущення, втрати за минулі роки. Але всі ці негаразди самі по собі не зникнуть, ні від повторення, ні від розпачливих криків. Тут порятунок єдиний і старий, як світ, — праця. А ось працювати і не поспішають. Багатьох заполонила безгосподарність, і навіть прибирання сміття на околицях міст і сіл заводить декого у глухий кут, вони не знають, що тут потрібно робити, з якого боку підібратися до цієї справи.
Час розбрату і хитань минає, втім, для заспокоєння немає причин. Ще рано спочивати на лаврах і вважати, що ми своє зробили. Треба уміло використовувати у своїй діяльності власні сили. Майдан був і залишатиметься незгасаючим смолоскипом, його прапори збиратимуть і надалі все світле й чисте, порядне й життєдайне, творче і прагматичне, що є в нашому суспільстві, єднатимуть небайдужих, сміливих, відважних. Ми можемо бути незадоволеними якимось діями влади чи, навпаки, її бездіяльністю, підмічати й інші недоліки, але те, проти чого виступив Майдан, є неприйнятним для нас як тоді, так і тепер; воно поза межами всіх наших прагнень і надій на власну державу, воно само по собі не відійде у минуле і вимагає активних дій. Особливе його значення для молоді, що чутлива до вимог сьогодення, для якої фальш, демагогія, крутійство є ознакою людської неповноцінності, і яка бажає жити в країні, де вона може повністю розкрити свої здібності та уміння, принести користь своєму народові.
