Бачити перспективу
Якось незручно навіть проводити порівняння між обов’язком і кар’єризмом, знаннями і невіглаством, сумлінною працею і доброчесними намірами, коли треба щось здійснити. Сьогодні ми маємо бути обізнаними з політичним життям країни, знати назви партій чи блоків, слухати виступи народних депутатів у стінах Верховної Ради. Багато про що можна довідатися з цих виступів і або укріпитися в своїх переконаннях, або, навпаки, розчаруватися в кращих своїх почуттях.
Тож нема чого дивуватися з висловлювань представника БЮТ Валерія Писаренка щодо Президента, який буцімто дуже рано почав президентську кампанію і прямо-таки знищує всіх своїх основних конкурентів. Або, наприклад, висловлювання Олега Ляшка про те, що Президент повинен вибачитися перед цією депутатською фракцією. Краще згадаймо про намір БЮТ подати до парламенту свій проект нової Конституції, де передбачається перетворення України на парламентську республіку. А чому не на монархію? Теж досить поширена форма правління, правда, в минулому, та це не так важливо, можна її у нас відновити. І ніякої політичної боротьби, ніхто не заважатиме, не піддасть сумнівам твої дії. Справді, у нашому парламенті й до такого обговорення можуть дійти; витворів групових чи корпоративних уподобань там не злічити. А який у нас парламент, всім добре відомо. Йому ще потрібно завоювати авторитет у населення своєю діяльністю й перестати бути джерелом нескінченних криз. І не треба забувати, що Конституція приймається для всього суспільства.
Настав час проаналізувати роботу нашої Верховної Ради і з’ясувати, як і чому ми втратили цей законодавчий орган. Від цього питання нам нікуди не дітися і не сховатися. Чому наша влада безконтрольна і безвідповідальна? Чому не приймаються закони щодо судочинства і боротьби з корупцією, проекти яких вже давно передані Президентом до парламенту? Чому у нас немає законів про розвиток малого і середнього бізнесу, про землю, про відродження села, про нелегальну міграцію? Де стратегія розвитку країни, економічні та соціальні реформи? На все це треба давати ѓрунтовну й виважену відповідь, бо це стосується всього населення.
А де нове законодавство щодо проведення виборів, про відкликання народних депутатів? Самим народним депутатам з цими питаннями не впоратися. Чи погодяться вони на зменшення своєї кількості наполовину або на ліквідацію чи обмеження пільг і привілеїв? Відповідь буде негативною. Чи не доцільно припинити повноваження нинішнього складу Верховної Ради й наступні вибори до неї провести вже після президентських, які відбудуться на початку 2010 року? А за цей період узагальнити практику парламентських засідань і роботи в округах, систематизувати прийняті закони, знайти шляхи удосконалення всієї діяльності, створити реєстр виборців, переглянути положення про виборчі комісії. Така перерва в роботі — це не чиїсь підступи і хитрощі, а необхідність, вимога дня. Це також оцінка діяльності народних депутатів, які довели людей до бідності, а багатьох вигнали за кордон у пошуках шматка хліба.
Скоро почнеться підготовка до президентських виборів і парламент знову перетвориться на агітмайданчик. А коли вже нова чи стара коаліція почнуть з’ясовувати, хто виконує домовленості, а хто ні, то все очевиднішою ставатиме потреба в прийнятті вищеокресленого рішення.
А заповнити прогалину, яка утворилася б у законодавчій діяльності, можна, створивши тимчасовий громадський комітет, до складу якого увійшли б керівники партій і організацій, вчені, діячі культури, письменники, колишні керівники держави. Цей комітет міг би розглядати всі сторони життя країни, його рекомендації могли б стати предметом обговорення в уряді, на РНБО, в Секретаріаті Президента, а окремі з них могли б стати основою для указів Президента.
З минулого треба брати уроки. Діяти всупереч цьому правилу життя — означає прирікати себе на повторення помилок, поглиблювати суперечності в суспільстві, застій творчої думки.
