ТV -м'ясорубка

Телефонний дзвінок однокурсницi подіяв, як холодний душ. «Вони цілком знахабніли». Опускаючи нецензурні вирази, це приблизно те, що моя приятелька говорила хвилин зо три. «Я вчора шукала свою касету (однокурсниця підзаробляє на ТV) і випадково наткнулася на та-акий сюжет. Якщо хтось дізнається, що я це бачила, та ще й розказала про це, в мене, як мінімум, не буде роботи. Я не знаю, коли вони його покажуть і на якому каналі. Не знаю, змонтували його до першого чи до другого туру виборів, але це — жахливо. Це брехня й бруд», — захлиналася вона від обурення. Ще за пару хвилин стало ясно, що в принципі аполітична дівчина випадково наткнулася на чергову провокацію — майбутній сюжет про кандидата Марчука...

«Обшарпані стіни звичайнісінької п'ятиповерхівки, очевидно, в робітничому районі, — продовжувала приятелька. — Двоє в чорних капелюхах і довгих плащах піднімаються запльованими сходами. Доходять до дверей. Дзвонять. За дверима чоловічий голос: «Хто там?». «Відчиніть, ми з жеку». Двері відчиняються. На порозі — чоловічок, подібний до Льоні Голубкова в трусах і несвіжій майці. Люди в цивільному, відсуваючи чоловічка, заходять і методично починають вивалювати на підлогу книги з шафи. Наїзд камери. Великий план переляканих очей чоловічка. Від'їзд. Загальний план. За спиною чоловічка-слабака ридають двоє напівроздягнених наляканих дітей. Чоловік: «Перепрошую, але зараз не 37-й». Люди в цивільному: «Точно. Зараз не 37-й — зараз 2000-й». Великим планом наїзд титрів: «Марчук — наш кандидат». Все! Загалом — 2-3 хвилини», — приятелька на хвилину замовкає й знову вибухає. — За що я плачу податки? За те, що б ці..., не виплачуючи бабусям пенсію, знімали цю мерзоту. Боже, в якій країні я живу. Все — брехня, лицемірство, за те, щоб зберегти владу, борються найбруднішими методами. Кому ми потрібні зі своїми здібностями й талантом? Нам платитимуть, якщо ми будемо це знімати, станемо такими ж. Якщо ж ні — ми на вулиці. Все — збирай пляшки. Я боюся розповісти про це батькові. Ти ж знаєш, рік тому в нього вже був інсульт».

Я мовчки сіла на підлогу й пригадала обіцянки Вітренко погнати всіх інакодумців на уранові рудники. Я сказала про це, як про перспективу робочого місця. Жарту не вийшло. Ми мовчали. Страшна тиша. Я повісила слухавку...

... Так, їх багато. Так, там працюють російські іміджмейкери. Так, їм добре платять. Вони хочуть переконати нас, що «інакодумців» менше. Але люди ж не можуть не бачити, не розуміти, не відчувати. Це ж не двадцяті, коли більшість не вміла ані читати, ані писати. Чомусь пригадалися вибори київського міського голови. Некоректні телесюжети проти Омельченка. Це були «пробні кулі». Вони ж у лунки не потрапили. Значить, у Києві ще дещо розуміють. А хто сказав, що вся Україна менш тямуща, аніж столиця? Отже, надiя є.

ДО РЕЧІ

На львівських парканах і в поштових скриньках з'явились так звані «листи від Марчука» — плід провокаційної думки одного з прокучмівських штабів. У цих грубо зроблених фальшивках Євген Марчук нібито кається перед галичанами за свою роботу в органах КДБ і просить у них вибачення. Згодом автори пасквілю підводять від імені Марчука читача до такого висновку: «Чекіст не йде у відставку, він завжди залишається чекістом, який виконує свій обов'язок перед державою та її народом». Пані Уляна Шорох, яка принесла зразок цієї друкованої продукції в офіс Західного бюро газети «День», так прокоментувала всю цю історію: «Робити такі листівки можуть тільки за своєю суттю непорядні люди. Відповідно і та людина, яка їм дає на ці фальшивки з бюджету гроші, теж є глибоко непорядною і морально усеїдною», — повідомляє кореспондент «Дня» Микола САВЕЛЬЄВ .