Повість чемпіонської долі
Не буде перебільшенням, якщо ми скажемо, що нинішній рік у шашковому зарубіжжі пройшов під знаком ювілею Ісера Купермана - найбільш, мабуть, заслуженої людини в цьому виді спорту. Багатьом його друзям і знайомим в Україні прикро, що 75-річчя зустрічав він не в Києві, який знав численні перемоги "короля ста клітинок". З 1978 року уродженець містечка Хабне (нині - райцентр Поліське) живе на чужині, пройшовши через Австрію, Ізраїль, і нарешті, влаштувавшись в США, в Бостоні.
Вшанування нашого славетного земляка відбулося в бойовій обстановці Ш традиційного турніру його імені, що відбувся на мальовничому острові Кюрасао, в Карібському морі. За "швейцаркою" 18 учасників із шести країн зіграли сім турів. Набравши по 10 очок з 14 можливих, перше-друге місця розділили сам Куперман і міжнародний гросмейстер Олександр Могилянський (США), що жив за радянських часів у Ризі.
На бенкеті "винуватець свята" був проголошений не шестиразовим, а вже 7-разовим чемпіоном світу. Виявляється, два роки тому він виграв міжнародний турнір з бразильських шашок (це своєрідний гібрид російських та міжнародних). Тепер же, постфактум, цьому турнірові офіційно надано статус світового чемпіонату.
МІЖ ДОДАВАННЯМ І ВІДНІМАННЯМ
Якщо перераховувати всі спортивні титули Ісера Йосиповича, то вийшла б ціла колонка великого газетного формату. Про шість колишніх світових "корон" ви вже знаєте. Адже є ще два командних перших місця в Європі (1967 і 1971 р.р., в складі збірної СРСР). Ставав гросмейстер Куперман 8-разовим чемпіоном СРСР (5 разів - у "стоклітках", тричі - на "малій" дошці). До речі, гросмейстерський значок у нього за № 1 (це був 1958-й рік). Роком пізніше він був удостоєний звання "Заслужений майстер спорту" - для шашкістів це в дивину. Першим з всіх шашкістів і шахістів удостоєний вищої спортивної нагороди СРСР - "Великої Золотої медалі" (1965 р.)
Але для людей творчого злету є щось більш вагоме, аніж офіційні регалії на стенді. А про те, що Ісер Куперман був за радянських часів не лише фігурою спортивної касти, говорить коло його добрих друзів. Костянтин Симонов, Аркадій Райкін і його театр, Алла Демидова, Расул Гамзатов, Марк Фрадкін, Євген Винокуров, Леонід Лиходєєв, Павло Бунич...
.. Певне світло на мотиви переїзду за океан проливає автобіографічна книга "Доля чемпіона" (рік видання - 1984-й). Читаємо: "У мене була глибока й сильна пристрасть - шашки. Цій пристрасті я підпорядкував усі свої дії та вчинки. Але підло й незаконно зарубали мій матч-реванш з Вірсмою. Намагалися позбавити мене улюбленої справи, втоптати в багно". Можна додати і доноси в КДБ, авторів яких легко було відшукати в середовищі конкурентів. Заздрість? Можливо, і вона. За 55 років життя в СРСР київський гросмейстер (якщо вірити статистиці) провів 7,5 тисяч партій, майже 250 сеансів одночасної гри, видав два з гаком десятки книг.
ВИКЛИК ЩАСТЮ
...Так, Ісер Куперман був не янгол. І його (але не єдиного!) торкнувся такий гріх, як "договірні" результати. Однак, та ж сама система, яка відштовхувала "незручних", нагородила його орденом "Знак пошани", а вже майже перед самим від'їздом, 1976 року - Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. І чи не в тому ж ключі були відштовхнуті фігуристи-кумири Людмила Бєлоусова та Олег Протопопов? Хіба що в їх долю не втручалося горезвісне "національне питання".
Сильне, всепоглинаюче почуття до другої своєї дружини, Олени Борисівни Гутман, стало справжнісінькою драмою видатного шашиста. Доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України, вона (цитуємо знов І.Й. Купермана) "в принципових питаннях може бути несхитною". І далі: "Я був у захопленні від того, скільком людям вона допомагає як лікар і вчений... Методична, без несподіваних зривів... Жінка до мозку кісток".
"Імпульсивний... призвичаєний до богемного життя, схильний до авантюр", чемпіон вважав, що вони з дружиною "були двома... протилежними особистостями". Він не переставав "дивуватися, як за такий короткий проміжок часу (ми прожили разом 6 років) раніше цілком незнайомі люди можуть стати такими близькими й необхідними один одному".
І ось, на наш погляд, ключ до можливої відгадки: "Я завше знав, що вона є ідейною патріоткою... Але я сподівався, що життя її вже достатньо било, щоб побачити, як стало погано євреям в Радянському Союзі... У тому, що ми розлучилися, не можу докоряти їй і не можу повністю взяти провину на себе. Так склалися обставини".
НОСТАЛЬГІЯ В УСІХ СВОЯ
Зовсім не як помсту колишнім "фізкультурним начальникам", титулований емігрант тягнув, як на буксирі, збірну США, що перемагала на престижних Панамериканських іграх. У останньому чемпіонаті Сполучених Штатів Куперман уперше не попав у трійку призерів. Щоправда, через чисте непорозуміння. Незадовго до фінішу, граючи з колишнім киянином Юхимом Бацалкіним, він у абсолютно нічийній позиції механічно зупинив годинник. Суддя готовий був із поблажливістю поставитися до цього, але Бацалкін наполіг все ж на своїй сумнівній перемозі.
Потрібно, мабуть, врахувати, що вже в зрілому віці (1971 і 1981 рр.) Ісер Йосипович пережив дві важкі автокатастрофи. Після другої, його буквально збирали з частин. Часто непокоїть біль у суглобах, однак мислення, як і раніше, спрацьовує, як у кращих партіях, на декілька ходів наперед. А надійним причалом є його рідні. Вірною подругою життя стала нинішня дружина, Інна, технолог за фахом. Як сусіди живуть дорослі дочки зі своїми дітьми (назвіть-но кращий допінг, аніж онуки!), брат і сестра...
Напевно сниться часом Київ, де юний Куперман ще в довоєнному Палаці піонерів осягав таємниці чорно-білих полів. Де першим його тренером був чемпіон СРСР (на 64-клітковій дошці) Семен Якович Натов, який загинув згодом на фронті. До речі, майбутній король шашок займався в одному гуртку з майбутнім знаменитим гросмейстером Давидом Йоновичем Бронштейном, про якого "День" розповідав своїм читачам у квітні, в матеріалі "Внутрішня незалежність шахового дивака". І кажучи Ісеру Куперману: "Так тримати, маестро!", ми сподіваємося, що повість його долі не вичерпала своїх щасливих сторінок.
