Підсумок тисячоліття:

Як з’ясувалося, йдеться про легендарне літописне зведення, зроблене Анастасом Корсунянським у книгописній майстерні при Десятинній церкві, яке академік Рибаков датував 997 роком (щоправда, дата ця радше гіпотетична, ніж історична). У будь-якому разі тисячолітній ювілей — непоганий привід замислитися над сучасним становищем видавничої справи в Україні.

Хоча, можливо, ми й досі залишаємося «найчитаючішою» нацією, проте «найвидавничішою» Україну назвати важко. У результаті драконівської податкової політики та відсутності сприяння з боку держави фактично єдиним стимулом для українських видавництв і книгорозповсюджувачів є випуск дешевого «ширвжитку». Як показує сьогоднішня ситуація на книжковому ринку, пострадянська десакралізована душа прагне не Вічної Книги, а містичних сурогатів і кримінального чтива. Показово, що Олександр Красовицький, директор одного з найсолідніших в Україні видавництв — харківського «Фолио», констатує, що його видавництво «годують» зовсім не добротні багатотомники Гессе, Віана, Дюрренматта чи Грасса, а популярні серії «Ваше здоровье», «Щедрый стол», «Ваша судьба» і, частково, детективи, яким, щоправда, дедалі важче конкурувати зі значно дешевшими за собівартістю російськими книжками.

Нинішні проблеми життя й виживання української книжки неодноразово порушувалися на сторінках «Дня». Значний розголос викликала, зокрема, стаття Миколи Рябчука «Постколоніальний синдром». І хоча з часу її публікації минув майже рік (один рік із тієї тисячі, яку ми бравурно відзначаємо цими днями), однак, на жаль, проблематика її залишається актуальною. Бо, зрештою, проблема виживання національної книги — це проблема виживання народу, хоч як би ми торочили лише про матеріальний бік його життя.

Продовження теми на сторінці "Погляд"

№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»