На вибори i взагалі куди завгодно

Саме такою була енергетика у конференц-залі Будинку вчителя, де позавчора зібралися понад трьохсот жінок. У принципі, немає нічого дивного в тому, що українські жінки з 27 регіонів країни об'єдналися й у неділю офіційно заявили про створення Всеукраїнської громадської організації «Ліга жінок Соціал-демократичного союзу». Й справа не в тому, що українська жінка, як і її російська колега, в принципі, й «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет». Все це вона, знов таки, в принципі, вміє й зробить, але тоді, коли українським чоловікам уже дуже «жарко» в «горящей избе». Для українських жінок усе ж більш характерне створення сімейного затишку й комфорту, народження й виховання дітей. Але жінка тим і цікава, що в критичні моменти, коли, приміром, її діти в небезпеці, всупереч розхожій думці, не впадає в паніку, не б'ється в істериках, а з тихої й домашньої перетворюється на жінку-борця, яка діє ледве не рефлекторно: підіймає багатотонні машини й суцільні будівельні плити, витягаючи звідти своїх малюків.

Сьогодні саме той випадок. Терпець увірвався навіть у найтерплячіших. «Україна гине як держава і як суспільство», — про це говорили більш ніж триста жінок, які зібралися позавчора в Будинку вчителя. Адже, що таке суспільство очима жінки? Це безліч сімей із дітьми. Діти — ось «червона кнопка», й коли її «натиснуто» нинішньою владою, їй (владі) — не позаздриш. В Україні живе понад 24 мільйони жінок (54% населення), більшість яких просто не може забезпечити своїм дітям навіть нормального раціонального харчування, не кажучи вже про якісне медобслуговування, оздоровлення, перспективну освіту.

Сьогоднішня жінка, за образним висловлюванням делегата від Луганська, ображена тричі — як жінка в сім’ї (чоловіки, які не отримують зарплат, не можуть дозволити зайвий букет квітів), як мати (майбутнє дітей у сьогоднішній Україні далеке від оптимізму), як жінка в суспільстві (педагоги й лікарі — представники найбільш жіночих професій — зі шкіл і лікарень вигнані на стихійні ринки). Сьогодні, за ствердженням президента Ліги, кандидата філологічних наук Світлани Барабаш, в Україні процвітає модернізоване середньовіччя — жінка стала предметом експорту. Все, терпець увірвався. Жінки не збираються падати в безодню, захоплюючи за собою своїх нащадків. Жінка підіймає голову й заявляє про свої права. Вона хоче й буде (автор, другий день перебуваючи в атмосфері бойового духу з’їзду, не сумнівається в цьому ні на хвилину) формувати владу, вибирати гідного керівника цією владою й формувати високі стандарти українського життя. Жінка хоче жити нормально — спокійно й комфортно. Вона хоче бути жінкою! Й заради цього готова боротися. Пліч-о-пліч із гідними чоловіками.

До речі, про вибір влади. Нещодавно автору розповіли цікаву версію поведінки жінки в політичному виборі. Так от, стверджують, що справжня жінка, вибираючи президента у своїй країні, передусім вибирає Чоловіка (так-так, із великої літери). Тобто вона орієнтується на волю, розум, силу, відповідальність, ну й, звісно (жінка є жінка), на зовнішні дані. На моє здивування, з приводу колишнього вибору пішла відповідь: слід пам’ятати про те, що жінкам властиві й гуманізм, і материнські інстинкти, й, взагалі, співчуття до більш слабих. Сьогоднішня жінка, яка п’ять років прожила в умовах грандіозного реформатизму, співчуття зберегла, схоже, лише до своїх дітей...

Принаймні, жінки, які зорганізувалися в Лізі, співчувати більше не збираються. Вже немає сил. Жінка може бути жінкою лише поруч із Чоловіком, який, за словами Світлани Барабаш, повинен не тільки хотіти управляти державою, але й уміти це робити. До речі, в цьому плані цікаво було спостерігати за реакцією жінок, які вщерть заповнили конференц-зал Будинку вчителя (чоловічу половину представляли лише голова СДС Сергій Пересунько, охорона залу, три фотокореспонденти й два ТV-оператори), коли туди тихо увійшов Євген Марчук... на хвилину запанувала тиша (моя сусідка кокетливо поправила зачіску) і... зал захлинувся в оплесках. Людина в костюмі посміхнулася й сіла в президію. Понад шістсот очей зупинилися на ньому. Здалося, що на якийсь час ті, хто зібрався, забули, навіщо зібралися...

Світлана Барабаш розповіла про свої враження, коли в одній із листівок на підтримку кандидата Є.Марчука прочитала: «Беру на себе відповідальність за ВСЕ». «За все своє життя я такого не читала й не чула. З чоловіком, який твердо говорить і слідує своїм словам, можна піти куди завгодно!» — сказала вона й відразу ж додала, що Ліга жінок, яка бачить третім президентом лише Євгена Марчука, який відповідає всім жіночим вимогам, має намір іти в ХХI століття не слідом за ним, а поруч із ним. Євген Кирилович не заперечував. З іншого боку, хто б заперечив трьом сотням найцікавіших українок різного віку. Та от тільки далеко не з кожним президентом (проте, як і просто чоловіком) жінки (так ще й у такій кількості) готові піти куди завгодно. Ех, як все-таки вірно сказав хтось: у жінці головне не зовнішність і навіть не чарівність. У жінці головне — чоловік!

P.S. До речі, про TV-операторів. Їх було двоє. Тож відеозйомку з’їзду Ліги жінок СДС вели два ТV-канали. Але жоден канал не показав телеглядачам сюжет про з’їзд. Чому? Автору компетентні джерела розповіли, що останнім часом адміністрація Президента дуже любить влаштовувати собі одноосібні «новини», забираючи через це касети в телевізійників. Леоніде Даниловичу! Це дуже не справедливо, надто коли пригадати, що практично всі новини УТН починаються з розповіді про те, як Ви відвідали то тракторний завод, то корабелів, то якийсь регіон... Очевидно, переглянувши касети, Ви незабаром вирушите до жінок. Щоправда, вони вже пішли за Марчуком...