«Атомне серце» України може зупинитися?
«У наявності небезпека деградації атомної енергетики» — зазначив минулої п’ятниці на засіданні консультаційної ради політичних партій Запорізької області президент Запорізької атомної енергетичної корпорації, колишній директор ЗАЕС Володимир Бронников. На його думку, сьогодні атомна енергетика стає небезпечною через високу ймовірність відключення будь-якого атомного енергоблоку при падінні частоти в єдиній енергосистемі.
Так, при частоті нижче 48,75 герц відбувається автоматичне припинення подачі потужності на енергосистему й переведення ядерних блоків на підживлення власних потреб. При падінні частоти до 46 герц реактор взагалі переводиться в підкритичний стан, а для потреб станції запускаються дизель-генератори. Реальних наслідків такого «самообслуговування» передбачити ніхто не може. Володимир Бронников вважає, що це може призвести до втрати енергоблоку.
Ситуація з погашенням заборгованості по зарплатні атомникам також залишається складною. Нагадаємо, що загальна сума заборгованості складала з початку року 150,36 млн. грн. плюс 29,7 млн. — поточна зарплатня. За даними об’єднаної профспілки НАЕК «Енергоатом», з тих, що надійшли на АЕС з першого жовтня по середину листопада 100 млн. грн. на зарплатню витрачено 76 млн. Інші гроші пішли в «тікучку».
Це при тому, що, як вказано у «Тимчасовому положенні про порядок... погашення заборгованості», підписаному після жовтневої маніфестації атомників, «направлення коштів на потреби, не пов’язані з виплатою зарплатні... не допускається...». У колективах деяких АЕС знову звучать заклики до виходу на маніфестацію...
Нагадаємо, що поточного року Україна випрацювала останнє паливо, отримане в компенсацію за вивезені ядерні боєголовки. У зв’язку з цим, за прогнозами експертів, заборгованість України перед Росією за свіже ядерне паливо на кінець року становитиме $250 млн., а наступного року зросте ще на $400 млн. Нагадаємо також, що ще 1994 року, для фінансування робіт по створенню власного виробництва палива, указом Президента було створено Фонд створення національного ядернопаливного циклу. До нього передбачалося спрямовувати кошти від реалізації електроенергії, отриманої з «компенсаційного» палива. Зараз цей фонд фігурує тільки в контексті $400-мільйонної заборгованості у нього... Куди ж реально пішли кошти, призначені для фонду, ще доведеться з’ясовувати, але про перспективи створення в найближчому майбутньому в Україні власного паливного циклу говорити не випадає.
Отже, Україна перед вибором. Якщо атомна енергетика їй потрібна, в неї повинні бути вкладені чималі кошти. Однозначно, доїти таку вибухонебезпечну галузь стає небезпечно. Але, може собі дешевше буде вкласти кошти в планомірне виведення з експлуатації?
«Криза в атомній енергетиці визріла не учора», — переконаний генеральний директор ЧАЕС Віталій Товстоногов, який погодився відповісти на запитання кореспондента «Дня» Віталія КУКСИ.
— Чим ситуація на довіреній вам станції відрізняється від інших?
— ЧАЕС — звичайний енергогенеруючий об’єкт. До його складу входять один працюючий блок, два зупинених і «Укриття». Діяльність останніх фінансується з бюджету. Я вважаю, що становище на ЧАЕС не гірше, ніж на Хмельницькій АЕС, де один блок працює й один будується, чи на Рівненській, де два маленькі блоки, один великий і один будується. І нагнітати обстановку навколо Чорнобильської станції не варто.
— Часто виникають розмови про критичний стан об’єкта «Укриття». Чи є для них підстави?
— Насправді підстав для розмов про складне становище в «Укритті» не побільшало. Хоча природні процеси деградації конструкцій ідуть постійно. Найнеприємніше, що стан уламків і конструкцій всередині «Укриття» не досліджено й не прораховано. Більше того, самі елементи «саркофага» спираються на пошкоджені конструкції споруди. Ясна річ, коли немає прямих доказів надійності об’єкта, назвати його безпечним не можна.
— Як ідуть справи з виконанням Україною своїх зобов’язань щодо проекту перетворення «Укриття» на безпечний об’єкт?
— У середньому, аби отримати $100 мільйонів, Україна повинна витратити $7 мільйонів своїх. А їх просто не виділяють. Крім цього, ЄБРР не платить грошей наперед, а лише компенсує Україні витрати на вже виконані роботи. І тут можуть виникати складності, приміром, якщо витрати України банк визнає надмірними чи зайвими. За чотирма пакетами заходів уже підписано контракти на $120 мільйонів. Загалом поки що з необхідних $750 мільйонів зібрано 350 — 400. Стосовно того, коли ж з’явиться решта грошей, нічого певного сказати не можу. Асамблея донорів ЄБРР постійно стимулює пошук грошей. Нині йдуть процедури тендерів на виконання робіт згідно SIP.
— Яка зараз на станції ситуація з виплатою заборгованості з заробітної плати?
— Заборгованість у заробітній платі нині — два місячні фонди оплати праці. На початок року вона становила 9,7 мільйонів гривень, або три місяці. Поточна зарплата виплачується. Раніше ми практикували виплату зарплати талонами та бартером, вони призвели до величезної заборгованості станцій перед Пенсійним фондом. За бажанням працівників у рахунок зарплати вони купували в кредит товари, йшли в рахунок зарплати й комунальні послуги. Загалом, ситуація із заборгованістю з зарплати визрівала вже кілька років.
Однією з головних проблем станції вважаю завищену чисельність персоналу. Так, на ЧАЕС сьогодні, разом із непромисловим персоналом, працює 9920 чоловік. До аварії, коли чотири блоки працювали й один будувався, персоналу було набагато менше! За Союзу було встановлені жорсткі норми щодо персоналу, приблизно одна людина на один мегават. За ухваленим 1992 року Законом «Про підприємство» керівники дістали право самостійно встановлювати структуру й чисельність персоналу. У результаті з 1990 до 1998 року вона на всіх станціях виросла з 32 тисяч до 50 тисяч чоловік. Причому зростання це не пов’язане з уведенням нових блоків. Воно, певна річ, мало також об’єктивні причини. Такі, як вимоги регулюючих органів, та не на 60 же відсотків! Проблеми з виплатою зарплати значною мірою є наслідком роздування штатів.
— Чи впливає, на ваш погляд, соціальна напруженість, пов’язана з заборгованістю, на безпечність виробництва?
— Я вважаю, що напруженості, яка може вплинути на безпечність станції, у колективі немає. Персонал станції розуміє, що ситуацію з зарплатою спричинено не директором, а ситуацією в країні. Колектив вишколений, яким і належить бути колективу ядерного виробництва. Навіть під час маніфестації вони поводилися організовано, спокійно. Люди здатні слухати, чути. Комісія профкому не знайшла ніяких порушень наших домовленостей.
— Як розв’язується на станції проблема придбання свіжого й вивезення відпрацьованого ядерного палива?
— Вивезення відпрацьованого палива зі станцій, які мають реактори РВПК не здійснюється. Його зберігають на станціях. Нині в нас працює сховище відпрацьованого ядерного палива СВЯП-1, у 2001—2002 роках буде введено в дію сухе СВЯП-2, місткість яких цілком достатня. Наявного палива, враховуючи недовикористане паливо з першого енергоблоку, вистачить до 2000 року, до передбачуваного виведення з експлуатації.
— Ситуація на бартеризованому енергоринку також не вельми сприятлива для господарської діяльності станцій...
— Енергоринок наш зроблено за образом і подобою англійського. Там ціна на електроенергію змінюється 48 разів на добу. А в нас за електроенергію грошей майже ніхто не платить, про який же ринок може бути мова? «Енергоатом» до ринку відношення має мало, позаяк у компанії мало голосів у Раді енергоринку. І правила на ньому встановлюють не генеруючі компанії, а Рада й НКРЕ. Так звані оператори ринку зайняті переважно стягненням боргів. Частина ліквідних підприємств справді замкнена на постачання палива для АЕС.
— На закінчення, розкажіть трішки про себе...
— Народився я 1947 року в Заураллі. Закінчив Уральський політех за фахом «Атомні електростанції й установки». Служив в армії, був командиром танкового взводу. П’ятнадцять років пропрацював на Білоярській АЕС, остання посада там — начальник реакторного цеху. Станція ця експлуатувала унікальні реактори — два з перегрівом пари, а тепер — один iз рідкометалевим теплоносієм. Після аварії на ЧАЕС вийшов наказ № 10, який закликав фахівців з усієї країни на допомогу в Чорнобиль. І 1988 року я прийшов на станцію рядовим інженером. Вважав, що повинен спочатку вивчити нові реактори. 1990-го став начальником реакторного цеху № 2, згодом реакторного цеху № 1, пізніше — начальником об’єднаного реакторного цеху, з 1992-го — начальник об’єкта «Укриття», у 1995—96 роках — головний інженер станції. На початку 1997 року перейшов у тоді ще не працюючий «Енергоатом» виконавчим директором з питань нагляду та якості. З травня 1998 — директор ЧАЕС. Одружений, маю трьох дітей. Старша дочка — редактор, середній син навчається в Севастопольському інституті ядерної енергетики, молодший син — школяр. Живемо у Славутичі, разом зі своєю командою.
№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
