Церква у форматі Web 2.0

Суспільства перебувають у стані постійної трансформації, переживаючи свою аграрну, індустріальну й постіндустріальну епохи. Про це ще у 1980-х писав відомий американський науковець Елвін Тоффлер у своїй праці «Третя хвиля». На думку Тоффлера, постіндустріальна епоха, в якій ми наразі перебуваємо, знаменується початком ери інформаційного суспільства, де розвиток науки та технологій — відповідь пропозиції на потреби людства. 2004 року ірландець Тім О’Рейллі стає одним із фундаторів концепту Web 2.0, згідно з яким взаємозв’язок мережевих майданчиків є кращим тоді, коли з’являється більша кількість користувачів та наповненість інформаційної матриці. Через те створюється так звана інтернет-спільнота, яка володіє такими можливостями, як конвергентність (тобто медіа-універсальність і всеохопність), інтерактивність, мобільність та оперативність. Тому сьогодні, перебуваючи у рамках цифрового суспільства, розуміємо, що вихід в інформаційну площину — необхідна складова будь-яких суспільних відносин, адже сучасна людина так чи інакше стає членом інтернет-спільноти.

ЦЕРКВА Й ІНТЕРНЕТ: НАЛАГОДЖЕННЯ ДІАЛОГУ

Сьогоднішнє цифрове суспільство потребує зовнішньої й внутрішньої комунікації різноманітних інституцій, у тому числі й Церкви. Згідно з чинним законодавством багатьох країн світу, в тому числі України, Церква — окрема, незаангажована, автономна інституція, проте нині неможливо уявити її конвертування у мережевий простір, тобто у формат Web 2.0, адже це ще одна можливість продукувати комунікацію і водночас творити діалог із сучасною людиною.

Минулого тижня Українська греко-католицька церква запустила в мережу власний канал інтернет-телебачення — «Живе. ТБ». Примітно, що у рамках українських релігійних нових медій «Живе. ТБ» — новинка. Фінансова база інтернет-телебачення УГКЦ — пожертви вірних, зокрема сім’ї Токачів зі Словаччини. У вступному інтерв’ю для «Живого. ТБ» керівник Департаменту УГКЦ, о. Ігор Яців зазначив, що інтернет-телебачення передбачає наповнення «різнобарвним» контентом, який стосується не лише життя Церкви, а й людини загалом. Канал передбачає творення живої платформи через матеріали з різних сфер суспільства, з акцентом без насильства і розпусти.

Варто зазначити, що концепт «Живого. ТБ» подібний до християнських медіа, зокрема сусідньої Польщі. За словами о. Ігоря Яціва, у розробці моделі інтернет-телебачення важливим був досвід «знайомства» із принципами роботи польського католицького телебачення TelewizjaTrwam. Цей канал входить у мережу супутникового і кабельного телебачення, але також має свою інтернет-сторінку. На платформі TelewizjiTrwam кожен відвідувач може вільно обирати і переглядати матеріали, які найбільше зацікавили: про рибалку, автомобілі, вихід із конфліктних ситуацій, роздуми над екзистенційними проблемами. Натомість ще один католицький канал — Religia.tv — більш вузького, богословського спрямування, як і екуменічний (спрямований на єднання всіх конфесій. — Авт.) канал Opoka.tv. Отже, у рамках польської християнської медіа-сфери католицькі канали мають свою нішу, як у супутниковій і кабельній платформах, так і у мережевому просторі. Натомість протестантські канали, скажімо, Nadzieja.tv, Chrzescijanin.tv, функціонують виключно в Інтернеті.

СТВОРЕННЯ ПРОСТОРУ ДЛЯ ЄДНАННЯ

У одній із перших програм «Живого. ТБ» голова УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) висловив думку, що інтернет-телебачення єднатиме вірних із різних куточків земної кулі, тому через монітор комп’ютера Церква долатиме відстані й ніхто з її членів не відчуватиме дискомфорту.

Вихід Церкви поза межі своїх огорож — у Facebook, Twitter, Youtube та інші мережі — це можливість творення міцної спільноти за допомогою нових інструментаріїв. Кілька років тому через бестселер Януша Леона Вишнєвського «Самотність у мережі» було представлено людину, яка наче у контакті з людством, але водночас ніби на безлюдному острові. Звичайно, інший світ — це нові виклики. Але продукування нових християнських медій — не лише творення єдиного духовного простору, а виконання ще одного, недавно доданого до стандартного переліку, завдання сучасної Церкви — відшукування і зцілення загубленої у веб-павутинні людини.