Настала пора робити висновки

У двох походах Віктора Януковича до влади його активісти в період виборів писали на стінах: «Усьо буде Донбас!» Тепер у нас усе стало «95-м кварталом». З відповідними результатами. І тут якраз пандемія впала саме на цю бездарну і невмілу владу. Драконівський карантин дав Зеленському і компанії два місяці, які можна було спрямувати на користь справи. І що ж? Лікарі не захищені, ми втрачаємо основу нашої системи охорони здоров’я. Що ми будемо робити без лікарів, де ми їх візьмемо? А вихід із карантину (зрозуміло, що вимушений) призвів до нового сплеску захворювань. Стратегії боротьби з вірусом немає. Якісного менеджменту в країні немає. Але електорат усім задоволений. Причому логіка у нього блискуча. Коли запитують, як справи у влади з медичною реформою, посполиті визнають, що погано, все провалено. Як справи з боротьбою з пандемією — визнають, що й це провалили. З реформою поліції — все очевидно погано, поліцейські б’ють і ґвалтують, а бандити влаштовують масові перестрілки серед білого дня. Економіка валиться, Україна стає дедалі більш необороноздатною. Але загальний висновок опитуваного електорату: добре. Зеленський працює добре. Як можна з декількох мінусів отримати один великий плюс — залишається незрозумілим. Загадкова українська душа... А «Василь Голобородько», «слуга народу №1» регулярно з’являється на екрані, променисто посміхається, задушевним голосом щось говорить і демонструє своєю присутністю, що «влада на бойовому посту».

Й електорат щасливий. Йому більше нічого й не потрібно. Поки що... Вже практично рік «зелені» перебувають при владі. І де ж успіхи? Де виконання зобов’язань? Нещодавно стало відомо, що майже повністю розікрали Держрезерв. У нації, яка пережила Голодомор, це повинно викликати особливе занепокоєння. Держрезерв існує для того, щоб у періоди голоду, стихійних лих, війни (!) держава мала можливість допомогти народові вижити. Сотні тисяч тонн зерна зникли в невідомому напрямку. З’явилися твердження, що 2 тисячі 700 вагонів зерна... «з’їли миші». Ну і миші, та це ж якісь мишачі мамонти, щоб так жерти...

Підозрюю, що «миші» ці в краватках і з портфелями. Хтось на своїх агітаційних плакатах обіцяв із настанням весни «садити». Ну і де ж ці «зелені якобінці»? Чи посадять «мишок» за Держрезерв? Мабуть, ні. Їм набагато цікавіше садити політичних опонентів. Тільки вони по-справжньому збуджують і надихають ДБР, ГПУ та інших.

На каналі «Прямий» Матвій Ганапольський із товаришами вже цілий тиждень захищає «святого і божого» Порошенка від ДБР, що увірвалось до музею Івана Гончара під час виставки картин, представлених з особистої колекції п’ятим президентом України. А що його так дивує? Будучи на президентській посаді, Порошенко й пальцем не поворухнув, щоб нейтралізувати або хоча б послабити внутрішнього ворога, воліючи влаштовувати з ним «договорняки». А тепер ця публіка з тріумфом повернулася в політичне життя країни і мститься, намагаючись зробити все, щоб її опоненти більше ніколи в активну політику не повернулися. Не хотіли бути молотом — будьте ковадлом. За що саме репресувати Порошенка, «зелені» знайдуть. Янукович Юрія Луценка посадив узагалі за якусь сміхотворну дурницю. Політика — дуже серйозна і небезпечна справа, а не гра в піддавки. Без беззубої і нерішучої політики Ющенка Янукович не прийшов би до влади, а тотальний «договорняк» Порошенка привів до влади Зеленського.

А тепер йому залишається тільки поглинати плоди власної діяльності.

Тут ось чинний президент навіть узявся шукати і знаходити «державну зраду» у свого попередника. Смілива, одначе, людина, видатний комік усіх часів і народів. Досі не відзвітувавши, з ким і про що він вів переговори в екзотичній країні Оман, Зеленський шукає кримінал у рутинній бесіді Порошенка і Байдена, ризикуючи остаточно зіпсувати відносини України із США. За це Путін похвалить, дасть солодкий пончик, а може, навіть скаже: «Зер гут, Вальдемар!»

І Ющенко, і Порошенко здали не просто владу, яка не була їхньою особистою власністю, а у випадку з Порошенком була оплачена кров’ю тисяч українців на Майдані і на фронті, вони поставили в дуже важке становище мільйони співгромадян-патріотів, підставили всю країну. Якби Петро Олексійович не допустив безлічі зовсім не обов’язкових помилок, він би й сьогодні керував на Банковій, а не ходив давати свідчення в ДБР, а Україна не висіла б над прірвою...

Ну, а Матвій Ганапольський робить усе правильно. Нехай електорат бачить, що в дріб’язковому прагненні вкусити попередника їхній кумир стає смішним. Як би не довелося президентові відмежовуватися від бурхливої діяльності ДБР та ГПУ, як він уже відмежувався від міністра Авакова і справи про вбивство Шеремета... Авакова зараз роблять об’єктом «психічної» атаки. Спочатку «зелені» депутати, зрозуміло, виключно з власної ініціативи, без підштовхування з боку Банкової, влаштували збір підписів у парламенті за відставку міністра внутрішніх справ. Потім його почали «кошмарити» провалами в діяльності МВС. А тут так доречно почалося бандитське розбирання у Броварах... Чи приберуть Авакова? Навряд чи. Раптом новий Майдан — хто буде розганяти? Крім Авакова, нікому. А він після акції проти добровольців і волонтерів в особі Антоненка, Кузьменко і Дугарь уже не зможе повернутися до тих, із ким був на Майдані в 2013-2014 рр.. Значить, надійний, іти йому нікуди. Та й усе це воїнство, МВС, поліцію він контролює досить ефективно. Призначити на його місце свого «зеленого», який із веселою ліберальною балаканиною за місяць усе розвалить? Занадто ризиковано на тлі незримого наближення грізних подій.

Тож, мабуть, Арсену Борисовичу й надалі доведеться тягнути свою лямку. А втім, шляхи «зелених» несповідимі...

Споглядання того, що відбувається у нас, особливо «95-й квартал» у масштабі цілої країни, ввергає мене в депресію. Рятуюсь читанням книжок про давні часи, але й там багато такого, що майже повертає в нинішній день. Ось, приміром, я взяв статтю авторитетного дослідника античності Р. Кнабе. І читаю вражаючі речі: «У Помпеях, як відомо, за місяць до катастрофи, що знищила місто, проходили вибори місцевих магістратів, і на стінах будинків збереглися різноманітні виборчі заклики. Серед них дуже небагато висловлюють побажання окремих осіб, переважна ж більшість виглядає так: «Гая Куспія Пансу пропонують в еділи всі майстри-ювеліри «сукупно», «Прошу вас, зробіть еділом Требія, його висувають кондитери», «Марка Голконія Пріска і Гая Гавія Руфа пропонують у дуумвіри ФЕБ зі своїми постійними покупцями». Ознака, що об’єднує авторів напису, могла бути якнайдивнішою: «Ватію пропонують в еділи, об’єднавшись, усі любителі поспати» або: «Гая Юлія Полібія — в дуумвіри. Любитель учених занять, а разом із ним булочник». А знаменитий Петроній у «Сатириконі» описав одного типового виборця на ймення Эхіон. Критерій у громадських справах у нього один: добре те, що особисто йому приносить користь. Тому всі ці справи обмежуються для нього видовищами і роздачами. Особливо він оцінить виборчі подачки («гречку», як у нас кажуть). Люди, які розмірковують про славне минуле Риму, про древні римські чесноти, викликають у нього сміх і зневагу.

Минуло дві тисячі років, а цей електоральний типаж зберігся без особливих змін. І зауважте, всі ці вільні вибори, весь цей розгул демократії відбувався в Римській імперії, за імператорів, які вміли підтримувати жорстоку дисципліну... Однак вибори на місцях їм не заважали.