Вітальна натура
У буквальному перекладі з латини "натюрморт" - мертва натура. Киянин Олексій Колесников серією своїх гуашей це заперечує категорично. Натура на його картинах бурхлива, вітальна, енергійна.
Митці барокової доби - особливо в Іспанії - кохались у зображенні речей тлінного світу, серед блискучої магми яких де-не-де миготять атрибути, які пророкують неминучу загибель чи розпад (скажімо, годинник чи павичеве перо). Джузеппе Арчимбольдо, придворний маляр двох празько-німецьких імператорів, з таких-от "мертвих речей" вибудовував зловісні людські голови - алегорії стихій або пір року. (Сьогодні такими репродукціями прикрашають видання містичних трилерів).
Без сумніву, наш сучасник зумів урахувати здобутки своїх попередників, але не збитись на манівці повторень, нехай і блискучо-іронічних, до чого провокує поетика постмодерну (це ми бачимо в Дмитра Кавсана). Натюрморти О. Колесникова - "всерйоз і надовго", так надовго, як тягнеться нитка вічності. Речі конають - і кінця-краю тому не видно, але їхня тлінність переходить у стадію іншого життя, яке проростає жвавим бур'янцем чи вусиками, які звиваються, наче змійки. Найчастіше це плоди, геть згнилі, висохлі чи випатрані, через що вони нагадують іржаві лати Дон Кіхота. Якщо можна собі уявити порхавку з каменю, то це саме її, не стомлюючись, пише Колесников. Серед плодів "живих" вибрано саме ті, в яких пульс життя тихий: товстошкурі грудки редьок, підперті пірамідою ложок і виделок. Серед квітів - найкращі і найзагадковіші, - звісно, троянди - емблемантична квітка бароко, знак кохання і знак минущості почуття, тобто протилежних явищ. (Пелюстки троянди, що їх несе потік струмка, - тема сонетів "Аркадії"). "Смердота тління - як запах розлитих парфумів, ряснота яких душить", - пише про це мистецтвознавець Діана Клочко. Жест триває вічність, і людська персона можлива тут лише в дзеркалі скульптурної форми, потрісканої і порепаної.
Особисто я пригадую Олексія вайлуватим ведмедиком-здорованем, височенним аспірантом, з яким зручно було одержувати стипендію в касі - ніхто більше до віконця не доштовхнеться. А друзі описують його як неймовірного ерудита; збирача книжкових раритетів, серед яких не дивина - лаврські стародруки; витонченого естета, що розробив стиль одягу для своєї дружини художниці Алли Юрковської (між іншим, лауреата минулорічної феміністської виставки); православного ортодокса, що охрестився кілька років тому. Що ж до його авторської техніки багатошарової гуаші, то вона багатьох спантеличує. Адже згідно з постулатами хімічних законів, такі картини мусять блякнути і тріскатись, а в Колесникова, - здається, їхня цупка колірна цілісність і породжує фантазми, які так легко сплутати з грою розуму. Усі вони тепер - у володінні самого автора, який зовсім недавно відкинув кілька пропозицій продажу їх за кордон.
