«Ваза хоче мати крила»

Назва виставки — «Сучасна кераміка в інтер’єрі». Проте авторські роботи, які виконують естетичну функцію на рівні витворів високого мистецтва й водночас мають вжиткове призначення, незмінно дуже популярні серед глядацької аудиторії. Це вкотре підтвердила експозиція, яка захоплює розмаїтістю індивідуальних новаторських шукань та креативних знахідок керамістів в образно-пластичному рішенні звичних для всіх нас ужиткових предметів.

Так, приміром, ваза тут не є звичною традиційною посудиною для квітів: фантазією та волею митця вона мріє піднестися на крилах над буденністю. Один із творів в експозиції майже так і називається: «Ваза хоче мати крила», що належить рукам і душі талановитої молодої керамістки із Києва Олесі Дворак-Галік, котра є автором концепції та організатором цієї виставки, а до того ж — ініціатором уславлених останніми роками всеукраїнських фестивалів кераміки «ЦеГлина» в Києві (2014 — 2016 рр.). Натхненна успіхами цих своєрідних керамічних форумів, Олеся свою творчу майстерню з нежитлового фонду перетворила на художню галерею з альтруїстичною метою надавати її простір для виставок усім обдарованим колегам-керамістам і, таким чином, надалі розвивати в Україні цей неперевершений різновид «мистецтва вогню».

На вернісажі кожна річ, за задумом її концепції, розкриває найперше свою мистецьку ідею, намагаючись «емансипуватися» від повсякденної для неї функції, стверджуючи свою внутрішню естетичну незалежність, самодостатність, самоцінність, а вже потім демонструє свій вжитковий характер. Так, деякі фігуративні світильники перетворюються на промовистий скульптурний діалог чоловіка та жінки (В. Хижинський із Луцька, «Люди-лампи»); інші — стають пірамідами, помережаними старовинними писемними знаками (М. Галенко із Києва, композиція «Письмена»); або втілюються в образах соковитих кавказьких гранатів (Т. Даніелян із Вірменії, світильники «Червоні»), — чи то у вигляді вишуканих ажурних куль різних діаметрів (С. Галенко із Києва, «композиція з трьох фігур»). Кераміка в експозиції яскраво доводить, що, з одного боку, вона довічно залишається міцною «гілкою» незмінно квітучого «древа» декоративно-вжиткового мистецтва України (Д. Білокінь із Полтави, вази «Осіннє озеро», «Морозний ранок», «Сонце за обрій»), а з іншого — так само здатна на творення образів, подібно до візуального мистецтва (Д. Вовк із Києва, світильники «Білий із синім»). Це можливо у вигляді інсталяцій з посуду, вибудуваних із шамотних товстостінних горняток і тарелів квадратної форми з вигнутими крилами з виразною палітрою неблискучих матових чорних, сірих, коричнево-брунатних кольорів (студія LegeArtis, Київ, «Вежа»); або у формах вишуканих ваз і пляшок, створених, здається, не з глини, а з антикварних мережив, витягнутих із бабусиної скрині позаминулого століття (Є. Проценко із Києва, композиція «Біле мереживо»); або в образах різноманітних арт-об’єктів — скриньки, майстерно втілені в образі морської хвилі, на якій весело гойдається іграшковий кораблик (В. Хижинський із Луцька, «На хвилях щастя»); керамічної подушки, огорнутої зображенням українського прапора (Я. Миронова із Польщі, «Європейські сни»); горщиків, які своєю «інтуїтивною» пластикою вільних форм радше нагадують морські мушлі, проте з круглими вушками (О. Савельєва із Києва, «Горщики»).

Виставка переконує, що кераміка на початку ХХІ ст. стає своєрідним синтетичним різновидом творчості, який об’єднує в собі засоби художньої виразності скульптури (М. Кузьменко із Києва, ваза для сухостою «Мурмун»); живопису (Т. Даніелян, тареля «Гранати»); графіки (М. Галенко, пласти «Земля», «Вода», «Небо»); скульптурно-малярської пластики (О. Дворак-Галік, серія «Двійнята»), перебуваючи в авангарді формотворчого експериментування серед інших видів декоративного мистецтва. Усі оригінальні твори п’ятнадцяти учасників цього славного арт-проекту можуть вільно існувати як у житловому і громадському інтер’єрному середовищі, так і у виставковому та музейному просторі, «прикладаючись», у першу чергу, до асоціативного мислення, уяви й духовного світу глядача. Гранична умовність і лаконічність їхньої пластики, асоціативність і багатоплановість образності з мінімумом засобів художньої виразності здатні створювати справді потужний естетичний ефект в інтер’єрі.

Майже в останній момент — уже під час формування експозиції виставки, як стверджує арт-директор галереї «ЦеГлинаАрт» О. Дворак-Галік, до керамістів в експозиції несподівано приєднались і майстри експериментального художнього текстилю: Ольга Радіонова (Київ) зі своєю неординарною за матеріалами серією м’якої скульптури «Комети і планети» (гіпс, текстиль) та студія Valina з серією текстильних подушок у техніці аплікації на тему «Подорожей» і серією за мотивами народних орнаментів. Як оригінальна прикраса експозиції сприймається також текстильна модульна композиція «Стіна» з натуральної тканини із застосуванням авторського друку на ній, що інспірована стародавніми розписними кахлями, — автором роботи є відома київська художниця-графік Катерина Бруєвич.

Твори майстрів — текстильників та керамістів завжди гармонійно поєднуються в житловому інтер’єрі та виставковому просторі, і це, безумовно, вдала ідея для одного з майбутніх арт-проектів київської галереї «ЦеГлинаАрт», коло шанувальників якої з кожною новою мистецькою акцією дедалі більше розширюється.