Текстиль, який сповнений світлом

Свій вернісаж майстриня назвала «Слов’янська легенда (малярство на тканині, гобелен, живопис)». Леся Майданець -  член  НСХУ, Європейської текстильної асоціації, доцент Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука, кандидат мистецтвознавства. Це перша ретроспективна персональна виставка, котра знаменує 25-річний творчий шлях київської художниці-текстильниці, твори якої неодноразово експонувалися в галереях Парижу, Афін, Ерфурта та Магдебургу, Торонто й Едмонтону, Чикаго та Філадельфії, Сіднею і Канберри тощо.

Джерелом натхнення Лесі Майданець впродовж чверті століття є древнє українське мистецтво, особливо Трипілля і доба Київської Русі. Її хвилюють знаки, символи, орнаменти як образи, що народжувались саме на українській – слов’янській землі. Їй цікаві давні писанкові мотиви, які вона по-своєму осмислює, трансформує і дає їм нове життя разом зі своїм баченням. Художниці близькі такі семантичні образи, як «Дерево життя», «сонце», «птах», знаки Всесвіту, християнські сюжети, які часто зустрічаються в її творах.

Представлена в експозиції колекція гобеленів і батиків витримана у пізнаваному авторському стилі, але водночас має і гостро-виразний національний характер. Це відчувається завдяки її глибинному проникненню у закодований світ древньої символіки і знакових систем («Слов’янські мотиви», «Знак Сонця», «Слов’янська легенда»), оригінальним інтерпретаціям українського орнаменту («Трипілля», «Україно моя», «Весна іде, красу несе»), ліричності світу творчої фантазії авторки («Благовіст», «Живуть тополі у мені», «Сурми вічності»).

МАЙДАНЕЦЬ Л.КИЇВСЬКА РУСЬ (ТРИПТИХ).ПРАВА ЧАСТИНА ТРИПТИХУ.ШОВК, АНІЛІН; БАТИК

Приваблює і майстерне володіння Лесею художніми матеріалами: заворожує магія делікатної вовняної пряжі («Осениця», «Зачарований птах»), пульсація кольору в малярстві на ніжному шовку («Мадонна», «У Гетсиманському саду»). В основі художніх рішень Л. Майданець – динамічні, експресивні та водночас сповнені внутрішнього спокою і гармонії, вишукані за формою композиційні прийоми, що ілюструють такі поетичні гобелени, як «Присвята Олександру Саєнку», «Прийдешнє», «Вирій»; орнаментально-пісенні батики «Самоцвіти», «Маковій», «Київська Русь (триптих)», «І на тім рушникові», які призначені для архітектурного середовища.

Леся Майданець – автор текстильних панно і гобеленів в інтер’єрах громадських споруд: культурних центрів (концертний зал «Золоті ворота», Київ), шкіл, дитячих садків Чернігівщини, приватних будинків.

На відкритті своєї персоналії Л. Майданець сказала: «Я вірю у вічне, неповторне, сповнене яскравих барв мистецтво. Ця віра не зраджує мене, вона надає мені нових імпульсів до пізнання, осмислення буття, духовної творчості». Таке ставлення до мистецтва є абсолютно природне для художниці, яка народилась і зростала в мистецькому середовищі.

Леся походить зі знаного мистецького роду Саєнків. Ще у дитинстві, завдячуючи діду – народному художнику України Олександрові Саєнку (1899-1985 рр.) і матері – заслуженому діячеві мистецтв України Ніні Саєнко, Леся почала осягати систему мистецьких вартостей. Закінчила факультет художнього текстилю Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв) та асистентуру-стажування при Українській Академії мистецтва (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

На вдачі Лесі Майданець безумовно лежить відбиток творчості О. Саєнка: діда й онуку єднає чутливість і ліризм. Видатний український митець Олександр Саєнко у своїх монументальних розписах і панно, станковому живопису, акварелях, малюнках, килимах, мозаїках із соломи – з їхніми фіксованими на рівні найдавніших архетипів світосприйняття особливостями національного характеру, з орієнтацією на народні джерела, з неповторними образами природи, любовним ставленням до рідної землі – незмінно сприймався носієм національної самобутності.

Роботи Олександра та Лесі мають спільне в орнаментально вибудованих ритмах творів, у декоративності площин, у понадчасовості образів-символів, що виключає усе несуттєве, випадкове, зайве. Такі риси, як узагально-трактована форма, мажорність колориту, вдале поєднання статики і динаміки в побудові композиції – це саєнківські риси.

Національна ідея стала девізом і в творчості матері Лесі Майданець – відомої київської художниці декоративного мистецтва, мистецтвознавця Ніни Саєнко. На виставці було представлено її нову книжку-альбом «Знаки долі», присвячену подвижникам-патріотам української культури і мистецтва, яку видало харківське  видавництво «НТМТ».

У книжці висвітлено життя і багатогранну творчу діяльність Ніни Олександрівни Саєнко – художника, педагога, знавця музейної справи, діяча у сфері збереження пам’яток історії та культури, популяризації національної мистецької спадщини. За її ініціативи та активної участі було створено Художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка» у Борзні Чернігівської області, до якого вона передала у дарунок понад тисячу експонатів: оригінальні твори Олександра Саєнка, книги, архівні документи, зібрану її батьком колекцію народного мистецтва Чернігівщини та старожитностей: це килими, кераміка, гутне скло, ічнянські кахлі, кролевецькі рушники, одяг та меблі. Разом із працівниками музею вона щорічно проводить свята професійної і народної культури, науково-практичні конференції «Саєнківські читання», видала путівник до музею.

У пам’ять про глухонімого батька, з метою естетичного виховання дітей з вадами слуху, пані Ніна створила у Києві Мистецьку студію імені Олександра Саєнка, в якій під її опікою та педагогічними настановами діти і молодь на благодійних засадах оволодівають основами образотворчої грамоти та технічними прийомами з декоративного розпису, ткацтва, мозаїки соломою, малярства на тканині й склі, з перспективою подальшого працевлаштування, адаптації до повноцінного життя.

Твори Ніни Саєнко (килими, гобелени, мозаїки соломою) відомі в багатьох країнах світу. Її мистецтвознавчі дослідження присвячені окремим аспектам культурного життя України, починаючи з 1920-х. Масштабні арт-проекти куратора й режисера мистецьких акцій Н. Саєнко стали гідним представленням за кордоном досягнень української культури на зламі ХХ-ХХІ ст. «Я українка і пишаюсь своїм козацьким походженням», – ці слова Ніни Саєнко зі слова до книжки «Знаки долі» стали своєрідним символом-знаком її устремлінь і дій, багатоманітної національно-означеної діяльності та наповненого добрими справами активного життя.

Увесь обсяг справ, яким присвятила життя Ніна Саєнко, як певний зріз доби від післявоєнного часу й донині, представлений в ошатній багатокольоровій книжцці «Знаки долі», котра має сім основних розділів: «Сонячний світ у спадок», «Художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка», «Мистецька студія імені Олександра Саєнка», «Грані творчості», «Ритми часу», «Мистецькі акції» та «Золото роду».

З новим виданням Н. Саєнко «Знаки долі» можна також ознайомитися в експозиції виставки Лесі Майданець «Слов’янська легенда» в Центрі Української культури та мистецтва, яка діє до 27 лютого.