Танцюють всі!

В оскароносному фільмі «Два папи» кардинал, розповідаючи Папі Римському, як у нього виникло бажання здійснити постриг, згадує танго з коханою дівчиною в ресторані Буенос-Айреса...

Про те, що танго виникло як танцювальний діалог чоловіка з жінкою легкої поведінки, в порівнянні з ототожненням у пасадоблі чоловіка з тореадором, жінки з мулетою не виглядає переконливим. Насправді танго-жінка має бути легкою, невагомою, політною, такою, що не по землі ходить і навіть не відштовхується від неї, а оберігає її.

Цей танок про полум’я пристрасті найпотужнішого екзестенціалу-послання — мета антропологічної естетики. Нестримне прагнення екстазу, втеча від буденного, зрозумілого, унормованого. Руйнівна вбивча сила пристрасті бажана кожною людиною. Хтось має сили не зважитися на випробування нею, комусь це просто не дано, хтось із завданою нею раною доживає вік, хтось вважає за краще його вкоротити. У реальному житті здебільшого температура пристрасті з часом спадає. В «аргентинському танго» вона сплавляє її і його в фінальну мить-проникнення у неземне, безкінечне і надсвідоме, більше, досконаліше, ніж мізерність часу і простору.

Як у Олеся Бердника:

В грудях заграв,

заспівав урочисто орган

Клавіші — в серці. Клади на них руки страждань

Ти вже не тіла шматок,

а думок океан

Море надій таємничих,

вітрило бажання.

У Аргентині кажуть: «Добрий ресторан такий, в якому прості меблі й літні офіціанти». В усіх танго-шоу гастрономічна передмова така потужна, що без молоді в обслузі не обійтись. Якщо закуски холодні й гарячі радують, то вже десерти дратують. Що ж до основної страви — стейка, то він породжує підозру, чи не м’ясо це слона. Завтовшки 500-сторінковий роман він займає всю тарілку! Ті рідкі герої, яким вдалося подолати його повністю, мали вираз обличчя людей, які вчинили подвиг, спасли людство, пожертвували собою, але не здалися.

Врешті, всі глядачі з різною готовністю разом із танго роздумували про корінь буття — а таким в цьому танці виголошується пристрасть.

У шоу ElQuerandi (Жаданий) нефи зали з’єднуються під прямим кутом, i сцена читається носом корабля. Це чудово обігрують співаки. Без страху до шторму овацій врізаються в сите глядацьке море і таки пробуджують і стимулюють хвилювання.

У цьому шоу чотири пари, у вікових категоріях від юності до зрілості, демонструють відповідні відтінки пристрасті.

У «аргентинському танго» техніка танцю сконцентрована на вправності рухів ніг. Повороти голови різкі, рідко помірковані, ніби скидають тягар думання. Чомусь у такі моменти виникала асоціація з китайською технікою збудження натхнення — митець лупцює себе по тім’ячку бамбуковою палицею.

Шоу «Танго П’яццоли» відбувається в заснованому геніальним композитором театрі. Його твори Rapsodia portnena, Sinfornia Buenos Aires, Sinfonietta, Tango: Zero Hour, Por una Сabeza та Volver стали новою епохою в музиці танго, а майстерність гри на бандонеонідосі визнається неперевершеною. Недарма в репертуарі Національної філармонії України дві програми за музикою А. П’яццоли — «Астор «Вбивця» танго» і «Танго закоханих», на яку запрошують меломанів на День закоханих (14 лютого). Особливістю демонстративної професійності акторів у цьому шоу була ризикована й азартна імпровізаційність. На це дуже точно і підбадьорююче реагував оркестр. Так само співаки, музиканти у своїх соло на скрипці, фортепіано заводили залу якоюсь унікальністю миттєвого стану, ніби виплескуючи свої таємничі ходи душі.

«Містер танго» — найпотужніше за технічним оснащенням і бродвейськими претензіями шоу. В колись фабричному приміщенні далеченько від центру міста створено триярусну концертну залу.

Посередині партеру — велика сцена з поворотними колом і кільцем. Подіум під стінкою, яка слугує величезним екраном. У другому ярусі — ложі, уявіть, із завісами, якими можна закритися від дійства, раптом воно щось навіє таке, що стане не до нього.

Особливістю «аргентинського танго» в цьому шоу було поєднання парних танців із танцями, в яких усі актори створювали яскраві композиції. Надзвичайно цільну танцювальну програму, яка почала нагадувати марафон на виживання, в інтерактив перевів засновник шоу (подейкують, і хазяїн) Фернандо Солера — відомий в Аргентині співак.

Після вступної пісні він доволі довго жартував із публікою, тоді почав легку розмову про сім’ю, дітей, батьківщину. Ще поспівавши, запросив на сцену три покоління музикантів, які грали в цьому шоу. Диригента під руки вивели до пульта, він ворухнув своєю ковінькою, і ветерани врізали сюїту з танго-хітів.

За цим актом поваги до старших наймолодша пара протанцювала танго-оду молодості. Дівчина літала над сценою на лонжі, її приймав у обійми містер-танго.

На екрані ожили документальні кадри з вуличних хвилювань під час повалення військової хунти, полум’яний виступ дружини президента Аргентини — Єви Перон, про яку знято відомий фільм «Евіта» з Мадонною в головній ролі. Зі сцени до стелі виросла клумба з біло-блакитних тканин кольору національного прапора Аргентини, всі присутні встали, а хто зміг — співав гімн країни разом з усіма творцями шоу.

Такий пафосний фінал абсолютно органічно виріс із висоти почуттів, які жили і розквітали в танці, музиці, піснях, в душах акторів і глядачів.

У Аргентині танго танцюють всі. Мені поталанило побувати одного вечора в парку, де просто неба танцювали і старі, й молоді. Найбільшу насолоду дарували старші люди, які, чесно кажучи, вже не стільки танцювали, радше рухалися, міцно тримаючись одне за одного, натхненні універсумом танго.