«Людмила Жоголь і український гобелен»

У киян є щаслива нагода ближче познайомитися з чарівним мистецтвом гобелена. У виставкових залах пам’ятки архітектури XVIII ст. «Хлібня» в Києві, яка є важливою складовою Національного заповідника «Софія Київська», представлений новий арт-проект під назвою «Людмила Жоголь і український гобелен. До 85-річчя з дня народження художниці», присвячений мистецтву українського гобелену другої половини ХХ – початку XXI століть.

Людмила Євгенівна Жоголь добре відома в мистецькому середовищі як один із засновників національної школи художнього текстилю України. Народний художник України, академік Української академії архітектури, кандидат мистецтвознавства,  лауреат премії імені Катерини Білокур, кавалер ордена княгині Ольги, член правлінь Українського фонду культури, КОНСХУ, громадських об’єднань «Жінки Києва» та «Жінки України» пішла з життя на 85 році  (15 квітня 2015 р.), майже місяць не дочекавшись свого ювілею (23 травня).

Лариса Бровді. Пекачки. 1988

Благородний труд організації посмертної ювілейної виставки художниці не випадково взяв на себе Заповідник «Софія Київська», тому що початок творчої біографії видатної української мисткині  пов’язаний саме з ним. На  його території у 1940-1950-х знаходилася Академія архітектури УРСР, де вона навчалась в аспірантурі, після закінчення якої працювала науковим співробітником Академії архітектури,  згодом Академії будівництва і архітектури (до цього  навчалась в Київському державному художньому інституті (1948-1951), у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва (1951-1954).

Людмила Жоголь. Пора, брат, пора.2002

У 1970-х кандидат мистецтвознавства і провідний український художник декоративного мистецтва Л. Є. Жоголь працює на посаді зав. відділу облаштування й опорядження громадських і житлових споруд Київського зонального  науково-дослідного інституту експериментального проектування (Київ ЗНДІЕП). В одному з найкрупніших в країні архітектурному і науковому інституті вона створила справжню «імперію» художників, керівником і натхненником яких була впродовж дванадцяти років. Жоголь прозорливо спрямувала роботу свого відділу в річище щільної співпраці архітекторів і художників по оздобленню інтер’єрів та фасадів будівель громадського призначення. Завдячуючи цьому гобелен нарівні з такими різновидами монументально-декоративного мистецтва, як мозаїка, кераміка та вітраж, почав відігравати важливу роль у формуванні художнього образу архітектурних споруд. Під її керівництвом за участю майстрів архітектурної кераміки, декоративного текстилю, металу інституту було здійснено цілий ряд унікальних проектів: Будинок  кіно, готелі «Україна» (тоді – «Москва»), «Дніпро», «Національний» (тоді «Жовтневий»), «Русь» тощо.

Людмила Жоголь. Соняшники.1982.

У 1980-х-2000-х, коли мистецтво гобелену переживало справжній розквіт і перетворилось у потужне явище в українському декоративному мистецтві, Жоголь багато працювала творчо. ЇЇ текстильні роботи, переважно гобелени, стали окрасою більш, ніж 20 громадських інтер’єрів в Україні та за кордоном. Окрім готелів, клубів, бібліотек, вони знаходяться і у приміщеннях Президії Національної академії наук, Київської міської ради, Лічильної Палати Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.

Людмила Жоголь.Зимовий Київ

В останні роки свого життя Людмила Жоголь викладала мистецтво гобелена, очолюючи кафедру художнього текстилю і моделювання костюма в Інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука. І якщо б Людмила Євгенівна була сьогодні з нами, вона, як унікальна Постать і Жінка-«боєць» ніколи не допустила б тієї ганебної ситуації, яка сьогодні склалася навкруги цього інституту: вона зробила б усе, щоб протистояти і запобігти його знищенню.

Залишаючись прихильницею класичного гобелена, художниця  здебільшого користувалась традиційними матеріалами (вовною, сизалю) та технікою гладкого ткання. В гобеленах Жоголь відчутна не тільки генетика національного килимарства (більше це помітно в її ліжниках, декоративних тканинах, веретах 1960-1970-х), але й опосередкований зв’язок з французькими та фламандськими шпалерами типу «мільфльор» ХV- ХVІ ст. ст., точніше – глибока причетність до самого духу європейських культурно-художніх традицій. Завдяки їм вона опанувала побудову умовної декоративної композиції гобелена у поєднанні з точним трактуванням деталей, навчилась трансформувати свої натурні спостереження природи в узагальнену художню форму.

Марія Шнайдер. Пастораль. 1987

Виставка в «Хлібні» вкотре переконує, що гобелени Людмили Жоголь є гордістю нації, і вона, дійсно, була одним з найталановитіших майстрів «гобелену настрою». Фантазійний квітково-рослинний світ Жоголь оживає в експозиції у відточених і художньо завершених образах: зелений соковитий смарагдово-оливковий і вохристо-коричневий  світ тонко стилізованих трав, дерев магічною силою заворожують, зачаровують своїм мовчазним спокоєм («Реквієм»).Тиші німі звуки ваблять до країни безтривожних літніх квітів і яскравих, як медянки, трав («Присвята Катерині Білокур», «Стельмахові роси», «Тиша»). Соняшники своїм золотавим сяянням  славлять земне життя. Свічки гордих люпинів випромінюють своє божественне світло. Безкрайнє море квітучого льону запрошує пірнути в його м’які хвилі, заколисуючи оманливим шелестом про вічність погідного літа ( гобелен-триптих «Як не любити таку землю!»). В буянні зелені сади осліплюють красою свого прекрасного жовто-лілового оперення іриси («Іриси»), гордовито несуть свою пишну ніжно-рожеву корону розкішні флокси, уявляючи, що створені вони з божественної морської піни, яка народила Венеру («Флокси. Присвята художнику Вадиму Одайнику»), чаклунськими чарами заворожує неприступний будяк («Будяк»). Мабуть у стані надзвичайного захоплення красою осені створені гобелени «Пора, брат, пора…», «Відцвіли вже давно хризантеми в саду», «Сухі трави». Серія зимових пейзажів-гобеленів  сповнена суму. Меланхолійні дерева, що скинули свої літні шати, і ті лежать, вкриті снігом, ніби втомившись від захмарної млості, хвилюють безмовною затаєною печаллю («Зима», «Зимовий Київ»).

Дуже імпонує ідея цієї виставки, яку запропонували і талановито реалізовали її автори і куратори Олена Корусь, Святослав Яринич(Національний заповідник «Софія Київська»)  та Ольга Говдя (Дирекція виставок Міністерства культури України): зробити персоналію Людмили Жоголь як серцевину, як стрижень розкішної виставки українського гобелена межі ХХ-ХХІ ст. ст. Це вдалося і завдячуючи також участі а проекті  Національного музею українського народного декоративного мистецтва (координатори О. Єрмак, Л. Білоус), а також Інституту ім. М. Бойчука (координатор М. Базак).

На виставці в «Хлібні» презентовано понад 80 творів художнього текстилю періоду 1970 -2010 рр. не тільки Л. Є. Жоголь, а й її колег –провідних українських майстрів гобелена В. Прядки, М. та І. Литовченків, Н. Бабенко, Л. Товстухи, М. Шнайдер, Л. Бровді, Н. Литовченко, Г. Бородай, які знайомлять із різними напрямками розвитку мистецтва гобелену: традиційним килимарським, сюжетно-тематичним, лірико-живописним, не фігуративним тощо.

Трансформацію образу, активний потяг до пластичних експериментів, пошуки нових технологічних прийомів в техніці ручного ткацтва спостерігаємо на виставці в гобеленах початку ХХІ ст. талановитих художників текстилю середнього покоління – Н. Борисенко, М. Базак, О. Риботицької, О. Парути-Вітрук, Н. Лапчик, Н. Пікуш, Л. Борисенко, М. Чурлу, в текстильних об’ємно-просторових композиціях Г. Дюговської.

Важливо, що цей арт-проект унаочнює і розвиток традицій українського гобелену в 2010-х, відображений у дипломних роботах-гобеленах студентів, створених під керівництвом Людмили Євгенівни Жоголь, - таких випускників КДІДПМД ім. М. Бойчука, як Н. Чесних, Н. Філенко, А. Ващенко, О. Циганко, Т. Бак.

Гобелени сучасних високопрофесійних майстрів художнього текстилю України у повній мірі розкривають в експозиції «Хлібні» магію цього невмирущого мистецтва, коріння якого сягає доби середньовіччя.