До співу птаха

Майстер дуже любив і часто ділився рецептом Жака Превера «Як намалювати птаха»:

Спочатку намалювати клітку

з розчиненими дверцятами,

потім намалювати

що-небудь гарне,

просте, веселе,

що-небудь необхідне для птаха...

Кажуть, люди живуть, доки їх пам’ятають. Можливо, це означає, що й за життя можна померти. Кажуть, що всі, хто жив на Землі, десь та колись зустрінуться й матимуть нагоду поспілкуватися. Для мене спогади про дорогу людину — такий собі різновид зустрічі. Не знаю, чи потрібна вона людині, котра знайшла спокій у кращих світах. Навіть припускаю, що там усе земне — непотріб. І все ж таки, всі ми живемо надією, що зроблене з доброї пам’яті й у позажиттєвій далечині зустріне розуміння. Пам’ятати — означає розуміти. Чим глибше, тим більше відкриваюче добре, приємне і потрібне.

У фойє Національного театру ім. І. Франка притягує до себе контактна дошка з відбитком долоні великого Богдана. Хтось притискає до неї свою руку, хтось доторкається ніжно, але відчутно, що кожен щось додає і щось забирає. Бо холодна металева поверхня стала виблискувати теплим золотом.

ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

На Байковому цвинтарі встановили пам’ятник Богданові Сильвестровичу Ступці. Це бронзове дерево, яке невидимим стовбуром проростає до глибин землі. Над самою могилою — лише його коріння. В оточенні величних монументів цю невеличку, але філософськи масштабну скульптуру доводиться шукати. Вона не впадає у вічі, але й не губиться серед інших. Втім, пам’ятників достойні ті, хто їх геть не потребує:

...Повісити картину на дереві

де-небудь в саду або в лісі,

потім за деревом сховатися

і причаїтись...

Іноді птах прилітає скоро,

а іноді доводиться довго чекати,

Літо минає. Осінь... Зима...

А його все нема й нема...

Богдан Сильвестрович Ступка на час свого керування Театром ім. І. Франка продовжив життя свого друга й учителя, реформатора театру, архітектора його модернового європейського стилю Сергія Володимировича Данченка.

Мені поталанило працювати з обома митцями над виставами «Здавалося б, одне лиш слово» за А. Малишком та «Вибір» за Ю. Бондаревим. Розуміння, що маємо честь служити Театру водночас із живими геніями надихало, окриляло, надавало певності в собі. Згодом моєю постановкою «Сад божественних пісень» за В. Шевчуком із Богданом Ступкою в ролі Григорія Сковороди ми відкривали Майстерню театрального мистецтва «Сузір’я».

До сьогодні я вражений здатністю геніального актора не просто перевтілюватися, а реінкарнуватися в тих історичних персонажів, яких він грав, без портретних гримів досягаючи абсолютно переконливої подібності. Шевченко, Сковорода, Брежнєв, Керенський, Мазепа — галерея особистостей, яка вміщувалася в одному простому чоловікові та безмежно обдарованому артистові. У виставах він зазвичай грав головні ролі, пильнуючи за тим, аби не бути головним, щоб рухаючись по колу кола, лише за потреби опинятися в його центрі, плекати гармонію спільності творіння.

У ЖОВТНІ 2011 Р. ВІДБУВСЯ ЮВІЛЕЙНИЙ БЕНЕФІС АКТОРА «КОНЦЕРТ №70 ВІД СТУПКИ»  ПІД ГАСЛОМ: «ЖИТТЯ У СТИЛІ ДЖАЗУ»

Бодя неповторний! Такого, як він, більше ніколи не буде. Величний знак його таланту    — гранична реалізація почуттів у кожній миті сценічного існування. Сьогодні в акторському середовищі це стає доказом причетності до аристократів цеху:

...Та ви надій не втрачайте,

якщо треба, роками чекайте,

а коли вже птах прилетить,

якщо тільки він прилетить,

жодним звуком себе не зрадьте,

продовжуйте тихо сидіти,

аж доки він не наважиться

до клітки злетіти...

Якось у дитячий театральний гурток, яким я керував у студентські роки, прийшла Лариса Семенівна Ступка з Колею (нині режисером-постановником Національної опери України Миколою Третяком), Женею (нині головним режисером Кропивницького обласного українського музично-драматичного театру Євгеном Курманом) та сином Осею. Суворо запитала мене, чи не заради потрафляння батькам я захоплюю театром дітей і, зокрема, Остапа, якого готували до кар’єри віолончеліста. Я відповів, що не знаю прізвищ дітей, але певен у їхніх здібностях. А коли батько і син Ступки грали у виставі в «Сузір’ї», мама завжди з’являлася за кулісами і чи то надихала, чи то навіювала: «Успіх гарантований. Вони — геніальні!»

Коли онук Діма та мій син заморочили Боді голову у гримерці й потягли гроші з гаманця, вона упередила гнівну чоловічу реакцію, запевнивши, що таке трапляється з усіма дітьми: «Повірте, вони — чудові!» І, здається, цілком мала рацію.

БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ І ЙОГО МУЗА – ДРУЖИНА ЛАРИСА СЕМЕНІВНА

Лариса Семенівна останнім часом дедалі більше усамітнюється. Вона уникає велелюдних вшанувань коханого чоловіка, але продовжує пильно слідкувати за дорослішанням сина та онуків.

Остапа перестали порівнювати з батьком. Почала увиразнюватись його самість, і запрошення на головну роль в українсько-італійському фільмі «Ізі» — безперечний доказ тому.

Онук Дмитро теж без протегування був призначений чеським режисером на роль героя у франківській виставі «Санація».

Містичний озноб і думка про закон парних випадків бентежно лізуть у голову з приводу раптової смерті рідної сестри Ірини — мами молодших онуків Богдана Сильвестровича — Оксани Батько. Вона грала, здається, в усіх виставах, де був зайнятий Богдан Ступка. По його смерті, практично втративши ролі, вона опинилася сценічною сиротою і тихо пішла за ним у день вшанування його 75-річчя.

...Тоді закрийте пензлем дверцята,

зітріть обережно грати,

щоб пір’я йому не пом’яти,

а потім намалюйте дерево,

зелене розкішне дерево,

свіжість вітру,

сонячний пил,

в літню спеку гудіння бджіл,

дзижчання комашні,

а тепер послухайте,

співає чи ні...

Онуки Устя і Бодик-молодший схожі на всіх своїх дідусів і бабусь. Рішуча, ділова, гонорова Устина поки що до театру байдужа. Із цього року вивчатиме в Польщі історію та практику міжнародних культурних зв’язків. Бодик, зовсім не по-акторськи сором’язливий, серед однолітків швидко стає ватажком, але не завдяки організаційним здібностям, а вмінню фантазувати, захоплювати грою і жити в ній. Здатність до спільного переживання радості, інтуїтивне конструювання цього процесу свідчить про його причетність до Театру.

ПРОДОВЖУВАЧІ ДИНАСТІЇ СТУПОК – ОСТАП, ДМИТРО І БОГДАН-МОЛОДШИЙ

Народилася правнучка — Богдана Дмитрівна Ступка (їй чотири місяці). Поки що з обдарувань демонструє потужний голос.

Думаю, з усіх світів завжди усміхнений Сильвестр Сталонович, як жартома називав себе Богдан Сильвестрович, наспівує їм усім шовкову вдачу.

...Та коли вже він заспіває,

то це означає,

що ви можете нею пишатися

і світові признатися:

картина — моя!

А тоді потихеньку

вирвіть перо у птаха

і десь внизу у куточку

поставте своє ім’я.