Торгові війни XXI століття

У листопаді минулого року голова КНР Сі Цзіньпін на діловому саміті АТЕС сказав — «Історія довела, що конфронтація, незалежно від того, холодна це війна, гаряча або торгова війна, переможців у ній не буде» (те саме щодо торгових воєн говорив у вересні президент Туреччини Раджеп Таїп Ердоган). А про що свідчить новітня практика торгових воєн?

Наприклад, президент США Дональд Трамп проголосив завдання з виправлення торгового балансу США одним з пріоритетів своєї економічної політики. З цією метою США почали торгові війни з Китаєм. Але досі результати торгової війни з КНР для США не блискучі — якщо в 2017 році середньомісячний торговельний дефіцит США з Китаєм становив 31 млрд доларів, то в жовтні 2018 роки вже 37,5 млрд доларів (схожа ситуація з торговим сальдо у США з Мексикою, проти якої Штати теж розв’язали торгову війну). Виходить, що тарифна війна, якщо і дала результат, то зворотний бажаному Трампом?

Є правдоподібне пояснення: зростання дефіциту торгового балансу США з КНР зумовлений тим, що імпортери у відповідь на вже введені тарифи та мита і особливо на ті, що незабаром будуть запроваджені, ударними темпами почали завозити з Китаю товари на склад, в розрахунку на те, що скоро все подорожчає (через мита). Влітку завозили в очікуванні тарифів, потім імпортували після першої хвилі тарифів, далі з’явився тариф у 10% на половину всього імпорту з КНР і американські компанії знову активізували закупівлі, оскільки і цей тариф планували підвищити.

7 — 9 січня відбувся черговий раунд американсько-китайських економічних переговорів — на рівні заступників глав торгових відомств. Можливо, ці переговори дадуть результат — як повідомляють джерела Bloomberg, Д.Трамп має намір укласти торговельну угоду з Китаєм, щоб нормалізувати стан американських ринків (індекс S&P 500 впав приблизно на 8% від тоді, як Трамп і Сі Цзіньпін обговорили ситуацію у взаємній торгівлі на грудневому саміті G20 в Аргентині)

В економіці Китаю ситуація не краща. Але, схоже, причини не тільки в торговельній війні з США.

Компанія Apple опублікувала 2 січня лист для акціонерів. У ньому переглянуті очікувані доходи за І квартал 2019 року в зв’язку з уповільненням економічного зростання в Китаї (ця країна — важливий ринок для продажів iPhone, Mac і iPad). А за тиждень стало відомо, що в 2018 році в Китаї продано на 6% менше автомобілів, ніж у 2017 році. Зменшення продажів авто в КНР зафіксовано вперше за 20 років. Представники Китайської асоціації автовиробників дали зрозуміти, що падіння продажів відбулося через уповільнення темпів економічного зростання в країні і «міжнародних причин», маючи на увазі торгову війну між США і КНР. Зауважте, гальмування економічного зростання поставлено на перше місце!

Торгова політика США й інший зовнішній вплив, не повинні дуже сильно впливати на внутрішні китайські витрати, тут глибинна суть проблеми може полягати в поступовому вичерпанні нинішньої економічної моделі Китаю.

Економічні показники КНР в 2018 році не настільки вражаючі, як раніше. Згідно з офіційною статистикою, темпи зростання ВВП за підсумками третього кварталу склали 6,7%, що є найнижчим рівнем з моменту світової економічної кризи 2008 року. Якщо погодитися з думкою про те, що китайська економічна статистика схильна до політичного впливу, можна припустити — реальна ситуація, ймовірно, ще складніше. До того ж у минулому році було відзначено рекордне падіння китайського фондового ринку — вперше з 2002 року капіталізація компаній КНР впала на 2,4 трлн доларів. «Переоцінка цінностей» (маю на увазі ефективність економічної моделі країни), як це часто буває, знаходить відображення на фондовому ринку. І нинішнє падіння китайського ринку цінних паперів, нехай воно і рекордне, стоїть в ланцюжку подій — перше різке зниження індексів було в кінці літа 2015 року, друге в січні-лютому 2016 року.

На початку січня ставка 10-річних держоблігацій Китаю опустилася до мінімального за останні два роки рівня. Це ознака очікування учасниками ринку подальших заходів монетарної влади щодо ослаблення грошово-кредитної політики з метою боротьби з уповільненням економічного зростання. У цій же логіці лежить рішення Народного банку Китаю знизити нормативи резервних вимог для банків (таке зниження відбувається в п’ятий раз поспіль).

Колишній головний економіст МВФ Раджеп Раджан у книзі «Лінії зламу» розглядає історію аналогічного гальмування економік Японії і Південної Кореї. Раджан переконливо показує — якщо динамічна експортно-орієнтована економіка не встигає вчасно розвернутися в бік внутрішнього попиту, її чекають серйозні проблеми. І, до речі, в історіях уповільнення темпів зростання ВВП Японії і Південної Кореї торгові війни теж прикривали більш серйозні проблеми.

Допускаю, що Китай фундаментально вичерпав модель зростання економіки, яка приносила йому запаморочливі результати — відновлювальне економічне зростання закінчилося (при цьому з’явилися «погані борги» в банківському секторі), інвестиційний попит, який призвів до побудови надлишкової інфраструктури, поступово рухається до вичерпання. Потрібно додати до цього інсорсинг виробництва з КНР в США. Розуміння всього цього владою Піднебесної приводить до того, що Китай хоче стати технологічною державою з ендогенними інноваціями. Не беруся передбачити, чи чекає Китай успіх на цьому полі. Однак перехідний період буде непростим, він супроводжуватиметься подальшим поступовим гальмуванням китайської економіки.

Ось тут і виникнуть проблеми в усіх периферійних країн, до яких належить і Україна, розвиток яких було опосередковано розвитком економіки Китаю. Якщо вони не будуть готові до такого розвороту подій, на ці країни чекає подальша примітивізація національної промисловості за рахунок припинення діяльності підприємств, що призведе до бюджетних проблем і зростання безробіття.

Для згладжування економічних проблем і недопущення соціальної дестабілізації Китай, напевне, вживе заходів зі стимулювання внутрішнього виробництва, в тому числі сільськогосподарського. І тоді експорт кукурудзи в Китай, результатами якого в 2017 і 2018 роках так пишалися українські аграрії, ризикує серйозно скоротитися. Швидше за все, аналогічна ситуація буде і щодо експорту українських пшениці та ячменю в КНР, а також соняшникової олії та продукції птахівництва. Чи потрібно взагалі Китаю буде стільки кукурудзи в майбутньому? Чи не станеться падіння цін у світовому сільському господарстві так, як раніше воно відбулося у виробництві продукції з чорних металів?

Більше того, перші результати американсько-китайських переговорів, про які я писав вище, такі — щоб врегулювати торговельну суперечку та уникнути введення додаткових мит, які можуть торкнутися всього китайського експорту в Штати, представники Китаю пообіцяли «істотно збільшити» закупівлі американських товарів. Йдеться про промислову і, увага, сільськогосподарську та мінеральну продукції (про це повідомила за підсумками в Пекіні канцелярія торгового представника США Р.Лайтхайзера).

За січень — вересень 2018 року Україна експортувала в КНР товарів на 1,32 млрд доларів. Основу товарного експорту з України в Китай становить агросектор, на який припадає понад половини всього обсягу. Мінеральні продукти (в основному продукція з низькою часткою доданої вартості — руди, шлак) займають одну третину (машини та обладнання — 10%, деревина — 4%). Очевидно, нам потрібно готуватися до витіснення української продукції з китайського ринку місцевими та американськими товарами.

Схоже, на нас чекають ще більш складні часи. Потрібно відійти від переможних реляцій про мільйони тонн ячменю або кукурудзи, проданих у Китай. Час чітко усвідомити — в новітній історії не було держав, економічна міць яких зберігалася тривалий час і при цьому базувалася на сільському господарстві. В нинішніх умовах активна промислова політика — ключовий засіб збереження держави на економічних і політичних мапах світу. Це стосується всіх держав, Україна — не виняток.