Потужний важіль

Діалектична єдність ролі та функцій держави в економіці суспільства з формами й механізмами відносин власності є однією з визначальних філософсько-економічних категорій, на яку спирається наукова думка в пошуку відповідей на численні запитання, що стосуються взаємовідносин держави та бізнесу. Зміна соціально-економічної моделі розвитку України з директивно-соціалістичної на ринково-капіталістичну зумовила істотну зміну ролі та функцій держави, а також принципів побудови моделі управління економікою, основу яких складає необхідність органічного поєднання державних і ринкових управлінських і регуляторних механізмів.

Ринок — це найефективніший спосіб організації економічних відносин, за якого відносини власності розвиваються під тиском конкурентної боротьби суб’єктів господарювання. Спрямування цього розвитку на досягнення суспільно необхідних результатів — це функція держави як інституту організації суспільної влади. Таким чином, державне втручання в організацію ринкового господарювання є необхідною умовою забезпечення його ефективності. Саме тому сьогодні сам термін «ринкова економіка» щодо країн індустріального та постіндустріального рівня розвитку вживається, а у наукових дослідженнях відповідного спрямування змінюється на термін «змішана економіка».

За тринадцятирічний період реформ практично в усіх сферах економіки України в основному сформовано фундамент такої економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень, що відкриває реальну перспективу динамічного економічного розвитку держави та підвищення рівня життя народу. Реалізація цієї перспективи вимагає зміцнення регулюючої функції держави, істотного посилення її впливу на розвиток соціальної сфери, процеси, пов’язані із змінами соціальної структури суспільства, необхідності подолання глибокої диференціації доходів населення та створення умов для формування середнього класу. Тобто держава має створити умови для забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

На жаль, історія розвитку України як незалежної держави не відзначається виключно подіями й державно-політичними рішеннями, які сприяють руху економіки в напрямі покращання соціально-економічного розвитку як окремої людини (того самого пересічного громадянина, до думки якого звикли апелювати в разі необхідності підвести ідеологічну основу під ці рішення), так і держави в цілому, тобто досягнення макроекономічних показників регіонального або загальнодержавного масштабу, які й мають складати основу добробуту кожного члена суспільства. Так, на початку ринкових перетворень політика трансформації відносин власності характеризувалась надмірним слідуванням порадам ззовні. Внаслідок різкого тотального обмеження ролі держави в економічному регулюванні, виробництві товарів і послуг, фінансовій підтримці підприємств за умови нерозвиненості ринкових регулюючих механізмів відбувся різкий обвал економіки України на початку 90- х років минулого століття. Скорочення ВВП за 1990— 1994 роки становило 46,5%, а промислового виробництва — 40,4%, причому в 1994 році зазначені показники становили відповідно 22,9% і 27,3%. Головними чинниками цього спаду стали радикальні інституційні зміни, обвальний розрив економічних зв’язків з руйнуванням СРСР та РЕВ, наслідки системної кризи народного господарства СРСР, успадковані структурні деформації, технологічна криза, застаріла матеріальна база, витратність економіки, складна екологічна ситуація. Ці чинники характеризують загальну розбалансованість економічної стратегії держави того часу.

В Україні 1992—1993 років практично не застосовувалися засоби контролю над грошовою масою, що за падіння виробництва та платоспроможності підприємств призвело до надмірного зростання обсягів кредитування та стало потужним інфляційним чинником, довівши темпи інфляції до рекордних 100% на місяць у другiй половині 1993 року (пізніше до чинників інфляції було віднесено кредитний відсоток і податкові платежі). Відбувалось безконтрольне емісійне фінансування видатків бюджету. Головним фактором зростання витрат виробництва стали ціни на сировину та енергоносії. Протягом лише 1992 року ціни в паливній промисловості зросли у 237 разів, у хімічній промисловості — в 72 рази. Гіперінфляція зумовила різке падіння рівня економічної безпеки як національної економіки, так і окремих суб’єктів господарювання, «втечу від грошей», ажіотажний попит на «тверду» валюту, порушення балансу фінансової та виробничої систем і, відповідно, руйнування систем накопичення й відтворення, зростання соціальної напруженості. Тільки після введення жорсткого грошово-кредитного регулювання протягом 1994 року було зупинено гіперінфляцію, стиснено обсяг грошової маси в обігу та створено умови для впровадження гривні. Внаслідок цієї політики коефіцієнт монетизації зменшився з 50% у 1992 році до 11% у 1996 році. Саме з 1994 року спостерігається позитивна динаміка за приростом промислового виробництва, інвестицій та індексу споживчих цін.

Слід визнати, що соціально-економічний спад в Україні був зумовлений перш за все стрімким зануренням у безодню вільних цін і приватної власності за недосконалого інституційного й організаційно-правового оформлення відносин власності.

З моменту проголошення незалежності відбулися суттєві зміни в структурі економіки країни. Значною мірою це було результатом роздержавлення та приватизації майна державних підприємств. Ці інструменти й зараз залишаються основними щодо здійснення державної політики ринкової трансформації в Україні. З 1992 до липня 2004 року змінено форму власності 94031 об’єкта, з них 25471 — об’єкти державної і 68560 — комунальної власності. Кошти, отримані від продажу майна державних підприємств, перераховуються до державної скарбниці й використовуються для вирішення економічних проблем та задоволення соціальних потреб суспільства. За цей період від приватизації державного майна перераховано до загального фонду Державного бюджету України 13261120,1 тис. грн. (див табл.)

Безперечно, приватизація в Україні виявилася тим локомотивом трансформаційних перетворень, який перекроїв економічну структуру країни, створивши потужний приватний сектор. Але чи достатньо цього для забезпечення ефективності економіки держави в ринкових умовах? Звичайно ж, ні, адже не стільки форма власності або організаційна форма ведення бізнесу, скільки відпрацьованість організаційно-правових механізмів взаємодії суб’єктів господарювання з оточуючим середовищем забезпечують ефективність як на мікро-, так і на макрорівні.

Визначаючи приватизацію потужним інструментом трансформації відносин власності, зазначимо, що навіть найефективнішого її провадження недостатньо для формування ефективної ринкової економіки у країні з 70-річним досвідом адміністративно- планового ведення господарства. Набуття права власності не забезпечує формування поведінки власника, який згодний взяти на себе турботи щодо екологічного стану або соціально-економічного розвитку держави. Більш того, забезпечення цього розвитку є генетичним обов’язком держави, тому формування економічних і правових механізмів реалізації права приватної власності не є підставою для усування держави від виконання цього обов’язку. Навпаки, в умовах перехідної економіки регулюючі механізми держави стають принципово необхідними й важливими у стимулюванні становлення й розвитку регулюючих механізмів, заснованих на законах ринку, в той час як проблеми ринкової трансформації вимагають спрямування додаткових ресурсів на їхнє нівелювання. Саме тому до однієї з основних складових методології приватизації з погляду досягнення соціально-економічного ефекту трансформації відносин власності слід віднести визначення й урахування ступеню загальносуспільної значущості суб’єкта господарювання, що приватизується. Віднесення підприємства до однієї з таких категорій, як «стратегічно важливі для економіки та безпеки держави», «суб’єкти природних державних монополій» або «містоутворюючі», вимагає приділення особливої уваги держави до формування умов продажу й зобов’язань покупця в разі набуття права власності щодо нього.

Політика приватизації, яка здійснюється останніми роками, спрямована на досягнення суспільнозначущого ефекту і, перш за все, за соціально-економічними показниками, які визначаються як прогнозні щодо ефективності цих категорій підприємств у постприватизаційний період і на віддалену перспективу. Ретельні розрахунки передують формуванню умов конкурсів з продажу пакетів акцій цих підприємств, але й після продажу їхня діяльність не залишається поза увагою держави: виконання умов договорів купівлі-продажу є предметом постійного контролю з боку органів приватизації.

Поточний рік відзначено приватизацією таких гігантів вітчизняної індустрії, як ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського», ВАТ «Криворіжсталь», ВАТ «ДХК Павлоградвугілля», ДАК «Укррудпром».

Фіксованими умовами конкурсу з продажу контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» передбачалося:

— забезпечення погашення заборгованості ВАТ «Криворіжсталь» за кредитами, наданими під гарантії Кабінету Міністрів України до 31.12.2004;

— здійснення програми технічної реконструкції виробництва, впровадження прогресивних технологій ВАТ;

— недопущення скорочення робочих місць та розірвання трудових договорів з працівниками підприємства, що приватизується, з ініціативи власника або уповноваженим ним органу протягом не менше шести місяців від дня переходу до нього права власності, за винятком звільнення на підставі пункту б статті 40 Кодексу законів про працю України або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 статті 40 та статті 41 Кодексу законів про працю України;

— дотримання тих видів економічної діяльності, обсягів виробництва ВАТ, які є на момент підписання договору купівлі-продажу;

— виконання мобілізаційних завдань, визначених для ВАТ;

— виконання вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

— зниження частки виробництва (робочих місць) з небезпечними та шкідливими умовами праці та зменшення їхнього впливу на працюючих;

— забезпечення витрат на охорону праці не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції на рік;

— здійснення робіт щодо захисту довкілля та дотримання екологічних норм;

— забезпечення беззбиткової діяльності підприємства. При проведенні конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Павлоградвугілля» фіксованими умовами у сфері соціальної діяльності підприємства стали:

— забезпечення належного рівня безпеки проведення гірничих робіт та з охорони праці;

— забезпечення укладання колективного договору протягом трьох місяців від дня переходу права власності на пакет акцій;

— недопущення звільнення працівників підприємства з ініціативи покупця чи уповноваженого ним органу (за винятком звільнення на підставі пункту 6 статті 40 Кодексу законів про працю України або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 статті 40 та статті 41 Кодексу законів про працю України) протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності на пакет акцій;

— забезпечення медичним та санітарно-побутовим обслуговуванням працівників гірничих підприємств, а працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — спеціальним одягом, взуттям, засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням відповідно до чинного законодавства України;

— забезпечення утримання в належному стані, згідно з вимогами колективного договору й тарифної угоди, та використання за призначенням об’єктів соціальної сфери, які увійшли до статутного фонду ВАТ;

— рішення з реорганізації, ліквідації, перепрофілювання об’єктів соціальної сфери ухвалювати тільки з обов’язкового погодження з профспілками;

— забезпечення безоплатного надання вугілля на побутові потреби працівникам ВАТ, колишнім працівникам відповідно до чинного законодавства України;

— погашення заборгованості з соціальних виплат у сумі 24 695,8 тис. грн. Умовами приватизації підприємств ДАК «Укррудпром» передбачалися зобов’язання покупців щодо:

— заборони на перепрофілювання підприємства протягом 5-ти років; — здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів; — збереження та раціональне використання робочих місць; — утримання об’єктів соціально-побутового призначення; — виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; — виконання встановлених мобілізаційних завдань; — ужиття заходів з недопущення банкрутства підприємства; — сприяння залученню інвестицій у підприємство;

— сплату поточних платежів до Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Крім організації конкурсів, які, безперечно, є потужним механізмом ефективного визначення переможця, при проведенні приватизації стратегічно важливих та інвестиційно привабливих підприємств гірничо-металургійної, енергетичної, суднобудівної та інших провідних галузей договорами купівлі-продажу регулюється внесення переможцем конкурсу інвестицій на технічну реконструкцію та модернізацію виробництва; виконання фінансових зобов’язань з погашення заборгованостей підприємств перед бюджетом та із заробітної плати; поповнення обігових коштів; забезпечення соціальних гарантій працівникам; реалізація заходів щодо збереження довкілля тощо.

Таким чином, за всієї різноманітності підходів щодо формування умов конкурсів та договірних зобов’язань, яка віддзеркалює різноманітність ступенів загальносуспільної значущості відповідних суб’єктів господарювання, чітко простежується тенденція щодо збереження суттєвої ролі держави в нівелюванні діяльності певних категорій підприємств навіть після повної втрати нею прав власника внаслідок продажу всіх належних їй акцій. Можна сказати, що в Україні право «золотої акції» (законопроект щодо введення якої розроблено й подано до Кабінету Міністрів України Фондом державного майна України) закріплюється за державою договорами купівлі-продажу вже протягом багатьох років. Тому те, що цей інститут буде законодавчо закріплено (якщо це нарешті відбудеться і в Україні), не означатиме інновацію у сфері управління об’єктами державної власності, це також не змінить його форми й сутності, проте стане ще одним доказом суспільного визнання необхідності державного впливу на економічні процеси. Проблема полягає в тому, що доцільність, оптимальність і своєчасність такого впливу законодавчо не закріплюються. Ні ринкові, ні державні інститути та механізми не зможуть працювати достатньо ефективно, якщо на найвищому державному рівні не будуть визначені стратегічні напрями розвитку, якщо механізми контролю й мотивації будуть недосконалими, якщо рівень розвитку суспільної свідомості не буде формуватися адекватно здійснюваним перетворенням, якщо кадрове забезпечення не встигатиме за потребами економіки.

Стратегія економічного та соціального розвитку України окреслена у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки». Ця стратегія передбачає формування інституційного середовища, яке б, з одного боку, стимулювало підприємницьку активність, економічне зростання на основі структурно-інноваційних перетворень, утвердження сучасної соціальної інфраструктури, механізмів соціально-ринкової економіки, а з iншої — долало нагромадження суперечностей між економікою та суспільством.

До ключових завдань держави Послання відносить упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової та політичної підтримки й надійного захисту прав приватної власності, створення сприятливих умов для нагромадження національного капіталу, зміцнення його конкурентних позицій, формування ефективного власника на приватизованих підприємствах. Державі ставиться завдання щодо підтримування наукомістких галузей, які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень та конкурентоспроможність, та сприяння (за допомогою всіх наявних інструментів, фінансових та організаційних ресурсів) максимальній реалізації конкурентних переваг української економіки, а також створення максимально сприятливих умов діяльності національних компаній у відкритому конкурентному середовищі. Підкреслюється, що модернізація промисловості має поєднувати в собі інструменти ефективного державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції, орієнтуватися на досягнення високого рівня зайнятості, максимальну реалізацію власних інвестиційних можливостей, а також на залучення іноземного капіталу та високих технологій. Визначається необхідність підвищення ефективності роботи державних підприємств та використання державних корпоративних прав. При цьому передбачається, що державний сектор економіки має функціонувати на основі ринкової мотивації та прибутковості, а уряд і місцеві органи виконавчої влади повинні оптимізувати його обсяги та структуру, запровадити ефективні принципи управління ним, посилити контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств з часткою державної власності. Водночас підкреслюється необхідність подальшого поглиблення приватизаційного процесу, надання переваги його інвестиційній складовій, підвищення прозорості та відкритості для інвесторів, що сприятиме інтенсивнішому припливу капіталу. Принципово важливою функцією держави в рамках стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки є забезпечення екологічної безпеки як однієї з невід’ємних складових національної безпеки загалом. Головною метою екологічної політики держави є вироблення та реалізація стратегії раціонального природокористування й захисту навколишнього середовища для забезпечення сталого економічного та соціального розвитку. Для реалізації визначеної стратегії економічного і соціального розвитку постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 315 «Про підсумки соціально-економічного розвитку України у 2003 році та хід виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України» сформульовано перелік основних завдань, пріоритетне вирішення яких має бути забезпечено органами виконавчої влади у 2004 році. Серед них:

— ліквідація заборгованості й забезпечення своєчасної та в повному обсязі виплати нарахованої заробітної плати, належного перерахування коштів до Пенсійного фонду та інших фондів державного соціального страхування, заплановане підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери, трудових пенсій, стипендій студентам вищих навчальних закладів та учням професійно-технічних навчальних закладів, планомірне запровадження Єдиної тарифної сітки оплати праці, дієвий контроль за дотриманням законодавства у сфері праці та заробітної плати;

— повномасштабне впровадження програмно- цільового підходу до складання взаємоузгоджених проектів Державного бюджету та Державної програми економічного й соціального розвитку України на 2005 рік;

— нарощування інвестиційної складової економічного зростання на основі прискореного розвитку фінансової інфраструктури, банківського сектора, фондового ринку, істотного вдосконалення корпоративного управління, забезпечення відкритості та прозорості функціонування суб’єктів підприємницької діяльності, запровадження порядку визначення рейтингу їхньої діяльності, залучення грошових ресурсів населення до інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств через інститути небанківського фінансового сектора;

— поглиблення процесів приватизації, реформування інфраструктурних монополій, підвищення ефективності механізмів фінансового планування діяльності казенних, державних та комунальних підприємств, відновлення платоспроможності підприємств та удосконалення процедури банкрутства, стимулювання конкуренції, вдосконалення антимонопольної політики.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.03 № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» органами державної влади за участю Фонду державного майна України розроблено проект Державної програми економічного й соціального розвитку України на 2005 рік. Програмою, зокрема, передбачена реалізація у 2005 році таких основних завдань:

— створення стабільної нормативно-правової бази з питань приватизації шляхом прийняття Державної програми приватизації на 2004—2006 роки, Законів України «Про Фонд державного майна», «Про холдингові компанії», «Про управління об’єктами державної власності», «Про управління об’єктами права комунальної власності», «Про особливості приватизації підприємств паливно-енергетичного комплексу», «Про визначення суб’єктів права власності на розташоване на території України майно загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього СРСР»;

— проведення послідовної державної політики у сфері приватизації та управління державною власністю, спрямованої на оптимізацію державного сектора економіки;

— активізація й упорядкування роботи з підготовки об’єктів до приватизації, враховуючи при цьому обов’язкове забезпечення економічної незалежності країни, пріоритетність національних інтересів; — для забезпечення відкритості та прозорості приватизаційних процесів забезпечення заборони на участь у конкурсі (відкритих торгах) з продажу державних контрольних пакетів акцій, передусім об’єктів групи Г, покупців, які не надали інформацію про особу, в інтересах якої буде придбано пакет акцій, а також про усіх суб’єктів господарювання, які контролюватимуть діяльність ВАТ у разі продажу зазначених пакетів акцій;

— посилення гарантій інвесторам шляхом забезпечення прозорості приватизаційних процесів, зокрема шляхом затвердження переліків відкритих акціонерних товариств, продаж пакетів акцій яких здійснюватиметься в наступному році;

— забезпечення захисту майнових прав держави; — забезпечення інвестиційної спрямованості приватизації;

— здійснення продажу державного пакету акцій ВАТ «Укртелеком».

Кількісними та якісними критеріями ефективності політики, відповідно до проекту Державної програми економічного й соціального розвитку України на 2005 рік, мають стати:

— надходження коштів від приватизації державного майна у сумі 3,9 млрд. гривень;

— залучення в процесі приватизації інвестицій для розвитку суб’єктів господарювання (згідно з договорами купівлі-продажу);

— підвищення рівня соціального захисту населення за рахунок ефективного функціонування підприємств (передбачення умовами договорів купівлі- продажу максимального завантаження потужностей, збільшення обсягів виробництва, кількості працюючих (з урахуванням повної зайнятості), підвищення їхньої заробітної плати).

Отже, документи, які визначають стратегію розвитку держави, а також ті, що готуються на їхнє виконання, важливе місце відводять приватизації. Вони свідчать про те, що період кількісних перетворень, який сприяв накопиченню критичної маси приватної власності, змінився періодом вдосконалення механізмів реалізації прав власності. І хоча основною функцією приватизації традиційно вважається отримання коштів до державного бюджету, завдяки яким нівелюються вади перехідного періоду, слід визнати, що приватизація як найпотужніший інструмент трансформації відносин власності в Україні вже протягом 13-ти років виконує функцію основного постачальника приватних підприємств в економічну структуру держави, цінних паперів на фондовий ринок, формує клас ефективних власників, сприяє розвитку корпоративних відносин, а загалом — змінює суспільну свідомість. Що ж до грошових приватизаційних ін’єкцій, які отримує Державний бюджет, то завдяки ним протягом тривалого періоду розв’язувалися поточні економічні проблеми. Останнім часом вони комплексно й системно працюють на задоволення соціальних потреб суспільства та використовуються для запуску тих механізмів господарювання, які забезпечать пролонгацію позитивної динаміки соціально-економічного зростання, яка спостерігається протягом останніх років. Безперечно, приватизація є потужним механізмом реалізації стратегії розвитку держави і зокрема її соціально-економічної складової. Проте плюралізм форм власності вимагає вдосконалення й інших механізмів і організаційно-правових форм регулювання економіки. Визначальна роль щодо цього вдосконалення належить державі як найвищій інстанції організації суспільної влади та громадянському суспільству як найтоншому індикатору правильності державних рішень щодо цієї організації. Тому однією з основних складових успіху на шляху розбудови України як держави постіндустріального рівня є постійний діалог влади та суспільства, адже саме суспільство, його добробут і його майбутнє визначають добробут і майбутнє нації.