Момент iстини
Важко було передбачити, що на чотирнадцятому році незалежності України піднімуть голову деструктивні політичні сили, що намагаються повернути назад колесо історії еволюційного розвитку української держави, зневажаючи конституційні основи демократії.
Сьогодні абсолютно ясно, що за питанням хто далі? читається що далі? Свідомо та навмисно нав’язуючи такі форми впливу на свідомість мас, як підбурювання, насильство, кровопролиття, людські жертви, — опозиційні сили закривають можливість розв’язання питань у правовому демократичному полі. У когось просто сверблять руки від думки, як швидше зрівняти Україну з іншими державами в частині пролитої людської крові. Крові безвинних, обдурених людей.
Заради задоволення своїх особистих, корисливих політичних амбіцій робиться спроба втягнути всю державу, весь народ у брудну політичну авантюру, наслідком чого може бути різкий відкат країни назад і неможливість пролонгації позитивної динаміки економічного зростання. Але вже й зараз усі чудово зрозуміли, особливо після розперезаного нічного шабашу минулої суботи в Центрвиборчкомі, організованого так званою опозицією, що гра йде не просто крапленими картами, а те, що й сама колода знаходиться в абсолютно чужих руках, для яких національні інтереси України абсолютно нічого не означають.
Зрозуміло, що результатом такої дестабілізації може бути подальше різке погіршення політичного та соціально-економічного клімату в країні. Без сумніву, погіршиться інвестиційний клімат. Думається, не лише про інвестиції в Україну, а й про сам термін «іноземні інвестиції» можна буде забути взагалі на найближчі кілька років. Такі політичні ризики знаходяться за межами зони розумного інвестування.
Прийнявши в 1996 році Конституцію незалежної України в стінах Верховної Ради, український парламент успішно витримав один із найголовніших іспитів за весь період свого існування — іспит на державну мудрість і політичну зрілість. Тим самим, розвіявши всілякі інсинуації про недієздатність головного законодавчого органу країни, Верховна Рада в той час підтвердила свій колосальний внутрішній інтелектуальний і творчий потенціал, проявила найвищий ступінь відповідальності за майбутнє країни, здатність у критичній ситуації, коли на карту була поставлена доля всіх демократичних процесів у державі, відкинути або, принаймні, відсунути на другий план свої різношерсті політичні та партійні амбіції й об’єднатися в головному — бажанні та прагненні спільними зусиллями зробити Україну могутньою, процвітаючою демократичною державою. І не треба зараз на якихось мікроскопічних терезах намагатися зважувати, хто більше тоді виграв чи більше програв. Ліві чи праві. Захід чи Схід. У тій перемозі переможених не було. Тоді переміг розум. Переміг реалізм. Перемогли всі разом. Увесь народ. А виграла демократія та вся Україна.
Успішним завершенням конституційного процесу Україна ще раз продемонструвала всій світовій спільноті непохитну прихильність до курсу демократичних перетворень у країні, вміння знаходити цивілізовані розв’язки в найскладніших, у найбільш, здавалося б, остаточно заплутаних, майже безнадійних політичних ситуаціях.
Сьогодні, віддаючи данину мудрості парламенту другого скликання, що прийняв Конституцію незалежної України в 1996 році, слід сказати про те, що саме життя підтвердило необхідність внесення до неї істотних змін у частині підвищення ефективності функціонування державної влади загалом. Результати всенародного референдуму 2000 року були додатковим цьому підтвердженням. Та й сама логіка розвитку держави диктувала необхідність найшвидшої імплементації результатів волевиявлення народу. Здавалося б, ось на чому має бути сконцентрована вся енергія парламенту й усього політичного бомонду країни, якщо не на словах, а на ділі керуватися вищими інтересами держави та народу.
Але, на жаль, минуло вже чотири роки, як народ сказав своє вагоме слово на референдумі про механізми та структуру державної влади. Проте його думка на сьогодні так і залишилася поки що лише думкою. Іншими словами, замість динамічного конституційного процесу, що еволюційно розвивається, щодо вдосконалення механізму державної влади, на чому постійно акцентує увагу Президент країни Л.Д. Кучма, вигідніше комусь здалося розгойдати державний корабель, не думаючи про те, що не лише самому не вдасться на ньому втриматися, а навпаки, він може перевернутися — і хвиля накриє всіх, у тому числі й призвідників політичних провокацій.
Увесь парадокс полягає в тому, що сьогодні, здавалося б, сама доля дає нам у руки історичний шанс — розвинути успіх останніх років і наростити економічну потужність країни. Але такий поворот подій когось просто не влаштовує. Хтось цим просто збитий з пантелику. Хтось цього просто не хоче. Комусь це просто політично невигідно. Цілком закономірне запитання: а як же народ? А як же країна? А хто про них з ініціаторів заворушень сьогодні думає? Свої амбіції, своє Я для них понад усе.
Головний урок, який має винести влада з останніх подій, викликаних розперезаними витівками екстремістських сил, і чого чекає від неї абсолютна більшість чесних і порядних людей — це те, що влада, якщо вона справді Влада, має прислухатися до думки мітингуючого натовпу, але в жодному разі не має йти у неї на поводу. І найголовніше — стосовно тих осіб, які підіймають руку на працівників правоохоронних органів, і їхніх організаторів. Влада повинна бути не просто твердою і жорсткою. Вона повинна бути безпощадною. Люди хочуть бачити, що в країні правлять не свавілля й анархія, а порядок і закон.
Цінність і значущість будь-якої політичної партії та громадської організації повинна розглядатися не через призму напруження пристрастей, поляризації суспільства і шалених закликів до якоїсь міфічної боротьби із заздалегідь окресленим образом ворога, а навпаки, через уміння піти на компроміс, поступившись, можливо, навіть у якійсь мірі своїми політичними амбіціями і принципами в ім’я досягнення однієї високої мети — побудови суспільства, достойного людини. Одного разу ми вже намагалися побудувати його на злі та насильстві. Тож цього разу не втрачаймо наданий нам історичний шанс побудувати громадянське суспільство на принципах поваги прав і гідності людини.
Сьогодні як ніколи необхідна ідея, що здатна об’єднати все суспільство, консолідувати всі суспільно-політичні сили, всі партії і рухи в напрямі економічного підйому країни, забезпечення конституційних прав і свобод її громадян.
Браку пропозицій немає. Але потрібна ідея вагоміша, патріотичніша, стратегічніша, здатна об’єднати всіх і вся незалежно від національності, мови спілкування, релігійних переконань, регіональної приналежності. Такою ідеєю може, і просто зобов’язана, виступити ідеологія зміцнення держави, нарощування її економічної та соціально-політичної потужності і на цій основі підвищення рівня життя народу. Саме таку ідеологію сповідає та реалізовує нинішній уряд.
Так уже історично склалося, що на території нашої країни проживають представники багатьох національностей, носії різних національних культур, які розмовляють різними мовами, сповідають різні релігії. Але це ще раз підтверджує, що Україна багатолика. Але вона одна. Одна для всіх. І нам разом у ній жити. Тому й підняти її зможемо лише спільними зусиллями. Тільки об’єднавшись. Тільки всі разом. Ставлячи на чільне місце вищі інтереси держави та народу.
На вирішення цих завдань спрямована вся десятирічна діяльність Президента країни Л.Д. Кучми. Повну спадкоємність принципів цього державного курсу демонструє нинішній прем’єр-міністр України В.Ф. Янукович. Глибоко переконаний, що лише з ним можна пов’язати перспективу української держави.
На закінчення хочу наголосити на головному. Зараз дедалі більше людей намагаються знайти хоч якийсь захист у держави. І це цілком природно та справедливо. Але для того, щоб держава змогла захистити всіх і кожного, вона сама має бути досить сильною та могутньою.
У зв’язку з цим необхідно, щоб ідея зміцнення нашої державності стала якнайважливішою, найголовнішою в діяльності будь- якої політичній партії, що претендує на владу в країні.
Процеси творення в Україні не зможуть надалі успішно розвиватися без зміцнення самої держави та підвищення її ролі в розв’язанні насущних проблем у житті людей.
