Литовська «плавуча Незалежність»

Литва зробила свій перший крок до енергетичної незалежності 27 жовтня 2014 року. Саме тоді в порт Клайпеда причалив корабель-сховище скрапленого газу (СПГ) — Independence («Незалежність»).

Це був перший такий об’єкт у країнах Балтії. Президент Литви Даля Грібаускайте тоді наголосила, що ця подія «означає не лише енергетичну незалежність, а й політичну свободу».

За три з половиною року Литва побудувала унікальне судно, яке зняло з неї пута «Газпрому».

Офіційно 100-відсотковим власником судна є норвезька компанія Stat Oil. А Литва лише орендує цю «плавучу незалежність».

За контрактом литовська держкомпанія Klaipedos nafta (організація, що експлуатує «Незалежність») через 10 років має право викупити танкер за ринковою ціною.

Генеральний директор компанії Мантас Бартушка зауважив під час розмови з «Днем», що оренда корабля щороку обходиться компанії в 65 мільйонів доларів, і цілком можливо, сказав він, що литовці викуплять судно раніше. 

Термінал — недешеве задоволення. У 2012-му Klaipedos nafta підписала договір про оренду плавучого терміналу потужністю близько 3 млрд кубометрів на рік з корейською Hoegh LNG. Згідно з цією угодою, оренда обійдеться литовської держкомпанії в $689 млн за 10 років, споруда берегової інфраструктури — ще в 200 млн євро (близько $255 млн за курсом ЄЦБ).

У РЕГІОНІ БАЛТІЙСЬКОГО МОРЯ ПОДІБНИЙ ОБ’ЄКТ Є ЛИШЕ    У ШВЕЦІЇ

Гроші на проект — а це понад 300 мільйонів доларів — Klaipedos nafta взяла під державні гарантії у Європейського інвестиційного банку.

Постачає природний газ в Литву сьогодні поки що лише норвезька компанія Stat Оil. Вартість ресурсу розраховується не з ціни на нафту (як це робить РФ), а з прив’язкою до британського спотового майданчику NBP. Відкритих даних з цього хабу немає, проте експерти стверджують, що навіть з урахуванням орендної плати вартість газу буде обходитися Литві дешевше.

Крім цінової складової, важливі й політичні моменти. По-перше, запуск литовського LNG-термінала — крок до диверсифікації постачальників паливних ресурсів, що грає на користь європейського законодавства. По-друге, Калінінградська область РФ перебуває в залежності від імпорту природного газу з цієї балтійської країни, що дає Литві на руки козир при організації поставок палива традиційним шляхом з РФ — наявність терміналу дозволяє вести торги за ціною на ресурс.

Сьогодні термінал в Клайпеді на 90% покриває потреби Литви у природному газі. А кожен громадянин Литви платить за термінал. У тариф на тепло та природний газ «зашита» вартість будівництва та послуг термінала. За словами Бартушки, це — не більше 5% тарифу на теплопостачання, що у грошовому еквіваленті становить приблизно 0,03 євро.

ПЛАВУЧЕ ГАЗОСХОВИЩЕ INDEPENDENT ДЛЯ ТЕРМІНАЛА МІСТКІСТЮ 170 ТИС. КУБОМЕТРІВ КОМПАНІЯ KLAIPEDOS NAFTA ОРЕНДУЄ З КІНЦЯ 2014 ДО ГРУДНЯ 2024 РОКУ. ОПЕРАТОР KLAIPEDOS NAFTA ХОТІЛА Б ОТРИМАТИ У МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ ПОЗИЧКУ В 300 МЛН ЄВРО, ЯКІ МАЄ НАМІР ВИКОРИСТОВУВАТИ НА ОРЕНДУ СУДНА-ГАЗОСХОВИЩА ТА ЙОГО ВИКУП

До цього часу зріджений газ в Литву заходив лише на державне замовлення. Та нещодавно найбільший приватний споживач газу в Литві — компанія Хемма уклала контракт з Klaipedos nafta. Газу ще не отримала, але графік надходження вже розписаний.

На нормальні обороти, як сподіваються в Литві, термінал вийде в 2018—2019 роках. Тоді він стане регіональним.

МАНТАС БАРТУШКА — НИНІШНІЙ ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР ДЕРЖАВНОЇ КОМПАНІЇ KLAIPEDOS NAFTA. ПОПЕРЕДНІЙ КЕРІВНИК — РОКАС МАСІЛІУС — ПРАЦЮЄ НИНІ МІНІСТРОМ ЕНЕРГЕТИКИ ЛИТВИ

Минулого року в Литві була побудована ще одна газова труба. Тепер вся газова система Литви об’єднана в кільце, що теж суттєво збільшило можливості  застосовувати отриманий терміналом газ по всій Литві. В Klaipedos nafta розповіли «Дню», що в березні планують закінчити невеличкий наземний термінал, який дозволить транспортувати імпортований з Норвегії газ залізницею, чи вантажівками по маленьких муніципалітетах.

КЛАЙПЕДСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ СКЛАДАЄТЬСЯ З ТРЬОХ ОСНОВНИХ ЧАСТИН: ПЛАВУЧОГО СХОВИЩА З РЕГАЗИФІКАЦІЙНОЮ УСТАНОВКОЮ, ПРИЧАЛУ, СПЕЦІАЛЬНО ОБЛАДНАНОГО ДЛЯ ШВАРТУВАННЯ СУДНА, І ГАЗОГОНУ ВИСОКОГО ТИСКУ, ПОЄДНАНОГО З МАГІСТРАЛЬНИМ ГАЗОГОНОМ

До 2020 року має бути збудований газопровід, який об’єднуватиме литовські та польські газові мережі. Що дозволить продавати «рідкий» газ також до Польщі. А коли треба, і це буде економічно вигідно, то й... — Україні. 

2017 року правила третього енергопакета ЄС наберуть чинності в Латвії. Тоді Литва отримає ще більше можливостей експортувати імпортований «рідкий» газ. Зокрема, планується постачати «блакитне паливо» газ в Латвію та Естонію. 

І коли скептики кажуть: політика — це все, звичайно, добре, але ж раціоналізм ніхто не відміняв: проект рентабельний, литовці з усмішкою відповідають: термінал нам вже окупився. Хоча б тому, що «Газпром» зробив величезну «знижку». По суті, Росія спустила вартість газу для Литви запросто так, тоді як Україні в обмін на... Крим.

Ще на початку 2014 року Литва платила одну з найвищих цін на газ в ЄС — понад $460 за тисячу кубометрів. Після проведених у травні переговорів прем’єр-міністр Альгірдас Буткявічюс повідомив про досягнення домовленості щодо зниження вартості; за інформацією джерел, близьких до ходу переговорів, падіння склало 20% — до $370/тис. кубометрів. При цьому, як вважають експерти, чималу роль в поступливості російського боку зіграло саме прибуття плавучої «Незалежності».

Арвідас СЕКМОКАС: «Ми вступили в холодну війну з Кремлем, коли почали впроваджувати третій енергопакет»

Арвідас СЕКМОКАС — член Вільнюської міської ради й екс-міністр енергетики Литви. На його рахунку — побудова LNG термінала в Клайпеді, будівництво атомної станції та впровадження третього енергопакета ЄС... 

В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» пан Секмокас розповів, як це було.

— Це був 2010 рік. Ми вдвох від міністерства енергетики поїхали в Лондон на семінар з постачання скрапленого газу.

Найперше нам видалось, що оптимальний для Литви варіант — переобладнати традиційний газ-танкер на сховище, в яке можна отримувати скраплений природний газ. Це мав бути найдешевший і найоперативніший варіант.

Ми найняли МакКінзі для консультацій щодо проекту. Вони запропонували подивитися такий термінал, який нам був потрібен, в Італії. Це був якраз варіант розвантаження на березі.

Друге наше знайомство з цією технологією відбулось у Бразилії — в Ріо-де-Жанейро. До поїздки туди ми вже накидали варіанти, де можна було б розмістити цей термінал у нас.

Президент найбільшого споживача природного газу в Литві — компанія «Хемма» — якраз теж зацікавився можливістю доставки в Литву газу морем. Адже його компанія була надзвичайно залежною від «Газпрому».

Власне, саме їм належить ідея розмістити термінал там, де він зараз є.

— Скільки коштував проект?

— Вартість багато в чому залежала від переговорів з партнерами. Підрядником, як відомо, у нас виступила норвезька компанія, а субпідрядником — південнокорейська...

Коли ми починали проект, було багато невідомих, від яких залежала його вартість: ціна природного газу, витрати на експлуатацію термінала, ставка кредиту тощо. На момент старту, за нашими розрахунками, термінал нам мав обійтись у 300 мільйонів доларів. 

— «Газпром» тиснув на вас, щоб ви змінили рішення?

— Тиск «Газпрому» був нікчемний порівняно з тим, який йшов від адміністрації президента Далі Грибаускайте. В Клайпеді лише за голосом відчували, коли я бував у президента (сміється).

— Як діяв «Газпром»?

— Традиційно — через управління впливовими членами політичних партій Литви.

Пригадую, тоді в нас у міністерстві службою держбезпеки проводилися навчання: як зберігати державну таємницю. Я, як міністр, повинен був бути прикладом, тому теж прийшов на ці навчання. Й офіцер держбезпеки розказував, що можуть приходити посли чужих держав, ставити різні запитання і навіть дивитись, які папери лежать на столі, і таким чином намагатися довідатися якусь інформацію. Серед країн, які найбільше зацікавлені в такій розвідці інформації щодо LNG, офіцер назвав Китай, Росію, Білорусь і ще низку країн. Я сказав офіцеру, що попри те, що ми бачимо, що відбувається в публічному просторі з нашими проектами будівництва атомної станції та термінала, до мене ніколи не приходив посол Росії. Подарунок один раз на Новий рік він мені надіслав — це був красивий невеликий самовар повний горілки — але сам ніколи не приходив до мене, і ніхто з посольства теж, то як працює їхня розвідка зі мною? На що офіцер мені відповів, що в них у департаменті держбезпеки ходить анекдот: чим відрізняється терорист і міністр енергетики Литви. Відповідь — з терористом можна домовитись.

Був ще один цікавий момент з президентом «Хемми». Коли будівництво термінала вже розпочалось, він звернувся до «Газпрому» з пропозицією, щоб той надав знижку на газ в обмін на послуги торпедування проекту будівництва термінала. Через це, власне, була цікава перепалка на кораблі в Курській лагуні між президентом «Хемми» і президентом Литви. Я не пам’ятаю деталі, але пригадую як президент після цього звернулась до мене досить різко: «Ви побудуєте цей термінал?» На що я спокійно відповів — «побудуємо».

— Ви дали слово?

— Я не сказав би, що це було «слово»... Я був упевнений, що побудуємо. Тому що це було дуже просто.

...Я був в Україні. Вам не вистачає стратегії. Крім «гасіння пожеж», якими займається ваша влада, надзвичайно важливо приймати політичні стратегічні рішення. А економіка йде слідом. У вас в енергетиці я не побачив, на які цілі ви налаштовані. Приватизація — це не мета. Збільшення енергоефективності — теж. Це — інструменти. А розуміння, для чого ви ці інструменти хочете використати, немає...

У нас у Литві ми публічно поставили за мету енергетичну незалежність. Але проекти, які ми реалізовували, були спрямовані на посилення енергетичної безпеки нашої держави.

Я розкажу вам один випадок, який дуже вплинув на енергетичну політику Литви. Коли в ЄС вирішили впроваджувати третій енергопакет у Литві, сейм проголосив протокольну думку, що Литва не повинна просити відтермінування третього енергопакета, так званого пакета «розподілу майна». Тоді і «Газпром» ставав дибки, і німецька «Еон».

Ми в міністерстві уже розпочали підготовку до його впровадження, коли мені зателефонувала президент. Із її голосу і запитання я зрозумів, що вона була розлючена: «Що ви там задумуєте? Прийдете до мене за два дні, і, будь ласка, потрудіться підготувати детальний звіт».

Я розумів, що розмова буде не з «приємних». Викликав до себе найкращого юриста в нашому міністерстві і доручив підготувати юридичне обґрунтування усіх кроків, які ми збираємося зробити.

План був такий: я мав розказувати «крок», які закони приймати, до чого це призведе тощо, а він повинне був його дуже чітко обґрунтувати європейськими, литовськими законами.

Ми прийшли в назначений нам час. Президент приймала нас у великому залі разом з усіма своїми радниками. Тільки переступивши поріг, я відчув, що вона не в гуморі. Але я знав, що за нами є вчинок, за який президент вдячна і може нам довіряти. Це так звана історія «Лео», коли нам вдалось виконати передвиборчу обіцянку пані президента і викупити електрогосподарство Литви у приватних власників. Ці знання додавали мені впевненості. Тому я дуже чітким голосом почав доповідь (принаймні мені здавалось, що лунав упевнено і переконливо). Я говорив тезу, а юрист роздавав усім присутнім листки з юридичною аргументацією. Таких тез ми мали сім. Цікаво було споглядати за тим, як ця «гроза» на обличчі президента розвіювалась. Спочатку вона була дуже різка. А вже під кінець нашої доповіді, президент сказала ледь не з усмішкою: «Досить, пішли вдвох поговоримо».

Тепер я вже розумію, що той факт, що ми вирішили впроваджувати третій енергопакет, означало, що ми вступаємо у війну з «Газпромом». А оскільки це найбільше держпідприємство в РФ, яке приносить найбільший дохід у бюджет, це означало, в принципі, холодну війну з Росією. І я думаю, що через це президент була в такому гуморі.

Щоправда, я до цього тоді не додумався. А вона розуміла, що це буде конфронтація з РФ. Упровадження третього енергопакета — це було один з тих питань, яке призвело нас до тих відносин з Росією, в яких ми зараз.