Країні потрібні... політично чисті гроші

Кінець січня в черговий раз дав привід для занепокоєння про найближче майбутнє України. Як повідомив Держстат, зростання валового внутрішнього продукту нашої країни 2012 року становило лишень 0,2%. Саме зараз можна вигукнути: а чи був хлопчик? Адже навіть і 2% — це в межах статистичної похибки. А тут вдесятеро менше. І не випадково представник МВФ в Україні Макс Альєр вважає, що у нашої країни різко зросла потреба в зовнішньому кредитуванні. «Ухвала про те, чи надамо ми допомогу Україні, залежатиме від економічної ситуації в країні, а також від того, чи виконає українська влада наші вимоги у сфері економіки», — підкреслює представник фонду.

Тим часом в українського уряду залишається все менше часу для роздумів і дій — до закінчення відрядження до України членів місії Міжнародного валютного фонду рівно тиждень. Чи зроблено емісарами МВФ якісь висновки, чи видно хоч у першому наближенні якісь результати цього візиту для України? Відповідей на ці запитання наразі немає. Щоправда, радник Президента України — керівник головного управління з питань міжнародних відносин Адміністрації Президента Андрій Гончарук дуже обережно зазначає: «Ми сподіватимемося на певний позитивний вихід від цієї роботи». Глава Мінеконрозвитку та торгівлі Ігор Прасолов раніше повідомляв журналістів, що нинішня місія МВФ і не збиралася щось ухвалювати. «Зараз основне завдання місії,        — сказав міністр, — це вивчити ситуацію в Україні».

Проте, в експертних колах вважають, що для МВФ найважливіше домогтися від України згоди на три його основні вимоги, викладені ще в листопаді 2012 року. Це реформування «Нафтогазу України», включаючи і запровадження економічно обѓрунтованих тарифів на газ і комунальні послуги, перебудова курсової політики і скорочення дефіциту державних фінансів. «Вимоги МВФ суворі, але це те, що нам, так або інакше, потрібно робити, — наполягає керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський і продовжує: — Не заради грошей, а заради нас самих. Бо умови МВФ — це, власне, перелік давно назрілих реформ, потрібних Україні».

Але в української влади, як відомо, на реформи свій погляд, частенько сфокусований перш за все на політичній доцільності. То хіба у Вашингтоні цього не знали в усіх подробицях із повідомлень представництва МВФ у Києві? Наприклад, коли йдеться про підвищення цін на газ для населення, то в першу чергу враховується, що це може ускладнити і без того не просту соціально-політичну ситуацію в країні практично напередодні президентських виборів. І тут керівництву МВФ слід віддати належне: воно, мабуть, все ж таки усвідомлює, що позиції партнерів у ході переговорів повинні і можуть змінюватися. Власне, саме це й відбувається зараз. Якщо раніше, особливо до виборів у ВР, офіційний Київ, як тоді представлялося, і чути не хотів про підвищення тарифів, то тепер, враховуючи стан економіки, що з кожним днем наближається до рецесії, він явно здає свої залізобетонні позиції. Так, міністр закордонних справ України Леонід Кожара в коментарі видання The Wall Street Journal наприкінці січня повідомив, що уряд України готовий підняти тарифи на газ для деяких споживачів. Таким чином, як натякнув міністр, може бути усунено одну з головних перешкод на шляху підписання Україною відповідного меморандуму з МВФ.

Чи не створить навіть така ухвала проблем для уряду Миколи Азарова, який можуть зробити крайнім і відповідальним за прийняття непопулярної ухвали. Критика на адресу дому на вулиці Грушевського загострюється. Так, колишній директор генерального економічного департаменту Нацбанку України Ігор Шумило вважає, що уряд іде на «загравання з малозабезпеченим населенням щодо тарифів на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги, щодо соціальних пільг. Оскільки є чітке розуміння, що подальше обкрадання бідних (а це практично — більшість населення) при шаленому збагаченні маленької купки «своїх» може швидко призвести до соціального вибуху. У той же час державна машина абсолютно не готова до кардинальної зміни соціальної політики щодо перерозподілу десятків мільярдів гривень, які зникають у прірві «Нафтогазу», нібито на користь незахищених верств населення». Він упевнений, що влада не готова принести в жертву свої бізнес-інтереси, а «лише інтереси простих людей, чужих або не настільки «своїх» бізнес-груп». Він припускає, що на уряд чекають складні переговори з МВФ і ще більш складне узгодження у владній команді.

Глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначає, що будь-який вибір української влади призведе до втрат: без фінансування МВФ зросте ризик боргової кризи, а залучення фінансування Фонду принесе владі падіння політичного рейтингу. «Можна взяти (гроші. — Авт.) у росіян, передбачає експерт, — Але це означає, можливо, непрямо і не відразу, але, безперечно, хоча б часткову втрату економічного, а, ймовірно, через певний час і політичного суверенітету». «Росія, скоріше за все, гратиме на нашому складному фінансовому стані... Фінансово-економічне послаблення України — в російських інтересах!», — підкреслює Фесенко.

Його думка добре ілюструється нещодавньою заявою колишнього глави адміністрації Президента Кучми Віктора Медведчука. Зазначаючи, що український уряд великі надії покладає на успіх переговорів з МВФ, політик, відомий своїми зв’язками в російському керівництві, називає ситуацію в українській економіці близькою до кризової. Тому отримання чергових траншів МВФ, за його словами, виглядає, на перший погляд, виходом зі складного становища, оскільки фонд дає кредити на вигідних умовах. У той же час Медведчук прогнозує, що Україні доведеться дорого заплатити за ці низькі відсотки. Він стверджує, що МВФ не запропонує Україні жодних нових рецептів, а лише жорстке обмеження бюджетних витрат, перш за все, соціальних, підвищення тарифів на газ для ЖКГ і населення.

Та все ж мейнстрим у експертному співтоваристві — це думка про те, що в України немає іншого виходу, як домагатися відновлення співпраці з МВФ. Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин упевнений, що «повноцінна співпраця з МВФ, включаючи фінансування — це мінімально необхідна умова для відродження».

«Якщо ми не хочемо співпрацювати з МВФ, то це означає, що ми не хочемо реформувати економіку», — констатує директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський. Утім, він не сподівається на легкий успіх. На його думку, для переговорів може бути потрібно до чотирьох місяців. Але відмова від грошей МВФ, як вважає експерт, означає пошук інших інвесторів. Здійснити його, на думку Бураковського, буде вкрай складно. Як він вважає, «за таких умовах виникає питання щодо перспектив можливості залучення політично чистих грошей».