У "бабусиній скрині" усі не проти покопирсатися

ДИРЕКТОР СТОЛИЧНОГО АРХІВУ
БОРИС КУРІННИЙ

На відміну від бібліотек, які протягом останніх років позбулися своїх читачів, Державний архів міста Києва їх тільки придбав. Читацький зал цього закладу на вул. Олени Теліги, 23, давно не зазнавав такого напливу відвідувачів. Якщо раніше протягом місяця навідувалися до десяти-дванадцяти чоловік, то зараз тільки протягом дня їх кількість перевищує тридцять.

Кореспондент "Дня" поцікавився у директора архіву Бориса Курінного, чим спричинене таке паломництво.

- Як жартують французи, "якщо бажаєш бути модним, зберігай скриню своєї бабусі". Нині багато хто почав цікавитися своїм генеалогічним деревом. Днями, до речі, до нас приїздила з Москви дочка Сергія Корольова - зібрати відомості про свою київську родичку для домашнього музею.

У самому Києві навіть з'явилося дворянське зібрання. Це віяння швидко вловили комерсанти, які створили фірми зі складання родоводу, і у нашому архіві розшукують потрібні документи. Витрати відносно невеликі - ксерокопії коштують близько двох гривень.

Також запитують багато документів, пов'язаних з приватизацією житла. Банкіри і комерсанти, як правило, цікавляться досвідом своїх попередників - Київського біржового комітету, різних акціонерних товариств тих часів. Звертаються до нас за довідками учасники Великої Вітчизнаної війни, яким надано різні пільги. Серед них переважна більшість військовополонених.

- А чи багато запитів від людей, чиї родичі загинули у Бабиному Яру?

- Щодо Бабиного Яру в нас практично немає ніяких матеріалів. Я не бачив їх навіть у документальних фільмах. Або німці їх ретельно заховали, або знищили.

- Чи всі документи архіву доступні для відвідувачів?

- У нас зберігається більше за мільйон різних матеріалів, хронологічні рамки яких охоплюють період від другої половини сімнадцятого століття до сьогодення. Серед них такі унікальні, як історія київського міського магістрату, грамоти польських королів, російських царів, українських гетьманів про надання прав і привілеїв Києву. Є особиста справа й атестат зрілості студента медичного інституту Михайла Булгакова, справи про обрання почесними членами університету видатних діячів науки і літератури Івана Гончарова, Дмитра Менделєєва, Івана Тургенєва. Зазвичай ми видаємо відвідувачам копії, з якими можна працювати у читацькому залі.

Зберігаються і секретні документи. Вони головним чином стосуються військових заводів. Гриф секретності терміном тридцять років був на трагедії Сирецького Яру, де 1961 року прорвало дамбу і лавина заввишки з триповерховий будинок накрила поселення в районі нинішнього трамвайного парку на Куренівці.

- Борисе Пантелеймоновичу, чи є проблеми із збереженням матеріалів?

- Документи минулого століття, повинен зазначити, збереглися краще, ніж багато матеріалів радянського періоду, зокрема перших пореволюційних років, що написані на цигарковому папері. Ми навіть використовуємо для реставрації таких текстів чисті сторінки книг і журналів минулого століття. І ще клей ПВА.

Що ж до розміщення архіву, то він, вважаю, знаходиться не в найкращому місці. Архів займає перший поверх житлового будинку і три - під землею. Понад нами - звичайні квартири-хрущовки, так що ми, по суті, залежимо від жильців: у когось сталася пожежа, когось залили сусіди... Щоб запобігти "потопу" спеціально установили оцінковані труби.

Але є у нашому становищі й переваги: у підземних поверхах підтримується постійна температура - у межах сімнадцяти градусів і взимку, і влітку, - тоді як збереження документів в архівах, зроблених із склоблоків, повністю залежить від температурних перепадів на вулиці. Проблема ось у чому: майже десять років ми не комплектуємося стаціонарно, оскільки площі архіву повністю зайняті. Частину документів доводиться зберігати "на місцях" - а це близько трьохсот установ. До речі, зараз наші фахівці перевіряють, чи всі матеріали там цілі й непошкоджені.

- І все ж таки, чи йдеться про нові придбання?

- Промайнула думка про створення антології особистих фондів колишніх київських мерів: починаючи з 1921 року від Яна Гамарника - голови губвиконкому. Безперечно, багато залежить від бажання нині живих екс-градоначальників. Згурський, наприклад, сприйняв ідею з ентузіазмом.