Тури зникли. Чи зникнуть чорниці?

«Колись навіть перед першим вересня можна було піти у ліс і назбирати літр чорниць на вареники. А цього року вже в середині липня треба було їхати по них ген-ген як далеко, куди не кожен і добереться». Моя співрозмовниця, вчителька, мешкає в селі на півночі Волині, навколо якого — ліси та ліси... У них завжди було «не міряно» грибів та ягідного розмаїття, тож заготовлені в сезон дари лісів місцеві мешканці взимку продають на ринках Києва, Львова, Одеси. У пору, коли починалася в лісі чорниця, селом, як жартували, можна ходити голяка, все одно ніхто не побачить, хто здужає — всі по ягоди. За ягідні та грибні гроші поліські сім’ї одягають дітей, купують побутову техніку, дерев’яні вікна замінюють на пластикові, оплачують навчання дітей у вишах, ба навіть, якщо сім’я багатодітна й усі йдуть у ліс, купують і автомашини... Якими, у свою чергу, знову добираються по ягоди у віддалені куточки лісу.

Цьогоріч на волинському Поліссі щедро вродили як гриби — лисичок та білих просто не міряно, так і чорниці. «Син з невісткою виїжджають у ліс о шостій, о 12-й уже вдома, ягоди здали — і тисячу гривень уже заробили!» — хвалиться інша моя знайома. Якщо в Карпатах чорниці називають афинами чи яфинами, то на Волині вони просто «ягоди». Їх збирали споконвіку, але ніколи раніше так масово не використовували «гребінки» чи «брачки», зараз же — поголовно. Одні кажуть, що «десять років так збираємо й нічого з ягодами не сталося»; інші ж уже стурбовані, бо «колись і турів на Волині було багато, а залишилися тільки в назвах: Турійськ, Туричани, Тур, — самих же турів винищили». Розповідають про «людину честі», лісничого із Волошок, котрий «одну даму з грабалкою оштрафував на 1000+ і конфіскував чорниці. Того лісничого давно вже нема, а «дама» боїться грабалку в лісі з сумки вийняти, боїться штрафу, і чорничник там відродився — не те, що в Троянівці, де кущі стоять лисі, обідрані».

«Шкода від грабачок суттєва», — каже лісничий Борового лісництва державного підприємства «Городоцький лісгосп» Олександр ОНИЩУК. — Гребеться ж все підряд, захоплюють ягоди спілі й ще незрілі, під грабачку потрапляють і ягоди брусниці, які ростуть поруч і родять пізніше, листя, гілочки ба навіть мох. Зразу бачиш плантацію, де збирали руками, а де за допомогою цього пристрою. З одного боку, він значно полегшує збирання, бо інакше треба було б кожну ягідку в руки взяти — це марудна справа, скільки таким чином назбираєш?.. Здавалося б, це елементарний пристрій, щоб збирати ягоди, але і ним треба вміти користуватися. Але жадоба грошей відсовує ці думки подалі. Приймають же натурально мох і болото! Я не знаю деталі технологічного процесу, як ті ягоди очищають: мабуть, є сушилки, які видувають пісок, сміття теплим повітрям, витрушують його, — якби це було не вигідно, то не приймали б, а наші люди не гребли б і не здавали».

Гребуть і здають, а чорничнику опісля доводиться довше відновлюватися. Цим і можна пояснити те, що раніше ягоди брали до осені, а тепер — по Петрівці й по ягодах. «Трапляється, що й з коренем виривають кущики ягід, відривають коріння, тобто чорниця заново має укріплюватися до зими, — зрозуміло, що не всі кущі приживуться, відповідно і плантацій чорниць поменшає, але поки цього в лісі ще не дуже помітно», — розповідає Борис БАБЕЛЯС, начальник відділу лісового господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. У США, де він побував, бачив рукотворні плантації чорниць, яку вирощують, як у нас смородину. Кущі («Хімія і наука чудеса творять!») заввишки у більш ніж метр — це не низькорослі кущики в українському лісі, до яких треба нахилятися, але треба розуміти, що природне — не штучне, у лісі — свій мікроклімат, своє середовище. «Колись же і лохина, якої тепер на Волині — плантацій та плантацій, росла лише в лісі, волиняни називали її «лохачі», і ніхто тих ягід і не брав майже. А на промислових плантаціях можна їх збирати комбайнами», — каже Борис Бабеляс.

Працівники лісової охорони масово штрафують збирачів за порушення правил збору ягід у лісі, а саме — за збирання чорниці за допомогою спеціальних, але заборонених засобів заготівлі (у народі — гребінки). Та зазвичай просто попереджають... За такою масою збирачів годі вгледіти. Та й більше турбує те, що збирачі загиджують ліси продуктами своєї життєдіяльності: уявити лише, що залишається після компанії з 20 — 25 людей. Усе        — побутове сміття, пакувальні матеріали, розбиті ящики, скло, пластик...

«Свого часу Ростислав Мігас, тоді начальник обласного управління екології, запропонував запровадити збір на закупівлю чорниці для комерційних потреб, — пригадує Валерій МЕЛЬНИК, журналіст, еколог. — Для себе людина збирає -жодних питань. І на Волині вперше в Україні запровадили плату за використання лісового ресурсу, такого, як чорниці, гриби.. Тоді наші бізнесмени сміялися, бо розмір збору був мізерним порівняно з їхніми, мабуть, прибутками. Але наразі область отримує все ж мільйони гривень у бюджет, скарбниця поповнюється. А питання використання гребінок -це, на мою думку, радше питання совісті. Річ у тім, що екологічна система — досить складний сам по собі механізм. Якщо зникає щось одне, це дається взнаки по всьому екологічному ланцюгу. Відомий факт, що для запилення чорниці потрібні комарі. У нас не виховано культури ставлення до природних ресурсів, як у німців та чехів. «За Польщі» на Волині виписували квитки на збирання ягід у лісі, випасання худоби, суворо карали за браконьєрство... І зараз, якщо ліси стануть приватними, то в ліс по малій нужді не зайдеш. Доводиться чути, що ось ліс вирізають, знищують у полюванні за бурштином. А про те, що роблять димокури, коли збирають чорниці, мовчать. Тобто беруть відро, в якому роблять багато дірок, у ньому запалюють різне порохно, іде дим, комарі відстають. Проте скільки пожеж сталося через такі пристосування...»

Заготівля дарів лісу — «курка, яка несе золоті яйця». За перше півріччя поточного року за використання лісових ресурсів на Волині сплачено 41,6 мільйон гривень рентної плати за спецвикористання лісових ресурсів. Майже 27 мільйонів гривень зі сплаченої ренти — доходи місцевих бюджетів. Сума начебто чимала. Але на практиці ситуація виглядає інакше. «Ті, хто заготовляють й експортують лісові ягоди, гриби, користуючись при цьому лісовими квитками, повинні були б сплачувати збір у ту сільську раду, на території якої розташований ліс, — висловлює свою думку Світлана СИДОРУК, голова Сошичненської ОТГ Камінь-Каширського району. — За одну тонну заготовлених ягід ми отримуємо тисячу гривень. Але доводиться виловлювати часом заготівельника. Бо каже: я вже віддав гроші іншій сільській раді... Він же працює на території кількох сільрад. Якби лісові квитки завіряли в сільраді, то було б менше проблем».

Волинська ж чорниця знана у світі. На жаль, іде на експорт переважно у вигляді сировини. «Тобто це тупе виснаження ресурсу. Всім відомо, що сировина дешева, а заробити можна, лише створивши додану вартість, тобто готову продукцію. Як це роблять консервні заводи при лісгоспах на Волині. Та й контроль сильніший потрібен за способом заготівлі ягоди. Кілька років тому лісгосп в одному містечку хотів сертифікувати свою недеревну продукцію за схемою FSC. Довго тривали консультації. У результаті орган сертифікації відмовився це сертифікувати, бо процес легальності походження (дотримання лімітів, лісові квитки) та способів заготівлі важко проконтролювати. Збирають же й без лісових квитків фізичні особи і здають лісозаготівельникам. Загалом у сфері контролю за дикоростучими існує певний бардак. Важко проконтролювати, хто і як збирав, сам спожив чи комусь продав, — вважає Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК, еколог ГО «Екосфера».  — А «механізований» спосіб збирання чорниць шкодить чорничникам. Як і недотримання лімітів. На згадку приходить у порівняння процес збору лохини на закарпатських фермах. Там вирощують американський вид лохини, сортовий, кущі якого сягають два метри заввишки. Збирають ягоди вручну, збирачі роблять це в рукавичках, щоб не попсувати ягоду. До кожної гілочки на кущі, до кожної зав’язі — бережливе ставлення, бо це приватна власність. На жаль, дикоростучі ягоди у свідомості наших громадян не заслуговують на таке дбайливе ставлення».

Один із найуспішніших на Волині консервний завод державного підприємства — «Цуманське лісове господарство» уже роками постачає саме готову продукцію, в тому числі й із чорниць, у різні куточки світу — від США до Ізраїлю. Для експорту всіх ягід — від чорниці й до журавлини підприємство отримало спеціальний сертифікат якості EcoGlobe. «Цього ж року маємо особливу проблему з сировиною, — каже Зінаїда РЯБЧУК, керівник підприємства. — Не можемо докупитися ягоди, навіть зібраної гребінками, а ми ж їх чистимо, перебираємо руками, бо наша продукція має високу якість і є певні вимоги до неї. Таке враження, що все, що тільки можна, прямує за кордон в якості сировини...»