Полювання — діло мокре
БРАКОНЬЄРИ НИЩАТЬ НЕ ТIЛЬКИ ФАУНУ, А Й ТИХ, ХТО ЇЇ ОХОРОНЯЄ
Якось забрів на Волинь німецький журналіст. Цікавився мисливством. А незабаром він вдома видав книгу «Полювання в Росії й Україні». Відтоді німці приїжджають у мисливське господарство «Звірівське» і кажуть директорові Олександрові Ткачуку: «Пане директоре, ми про вас знаємо більше, ніж про Президента України».
Організовувати полювання для іноземців дуже вигідно. Шестиденний тур одному мисливцеві обходиться у 8-10 тисяч німецьких марок. А то й дорожче, в залежності від того, скільки і яких звірів він застрелить. М’ясо, добуте на полюванні, іноземців не цікавить. Вони забирають з собою лише символи своїх лісових трофеїв — спеціально оброблені черепи із красивими рогами.
Про жодні збитки українській фауні від того промислу не може бути й мови. Єгері чи мисливствознавці, котрі супроводжують іноземних мисливців, полювання спрямовують так, що гості практично роблять санітарний відстріл не зовсім здорових тварин. Господарство «Звірівське» має при цьому користь дуже конкретну: за один сезон — не менше 50 тисяч німецьких марок. Разом з тим і воно, і інші подібні господарства щороку зазнають збитків, котрі незрівнянно більші зазначеної суми.
ХИЖАКИ З РУШНИЦЯМИ
Зачувши постріли не в сезон полювання, єгері мисливських господарств хапають рушниці, якщо вони під рукою, і поспішають до лісу: там хазяйнують браконьєри.
Ці «джентльмени удачі» діють практично у всіх мисливських угіддях. Вони виходять на полювання, звичайно ж, без будь-яких ліцензій і найчастіше з незареєстрованими рушницями. Стріляють, як правило, у все, що може дати м’ясо чи хутро. Поголів’я лісових мешканців, що винищуються протягом року цими людьми-хижаками, обчислюється сотнями голів. Причому, в разі вибору браконьєр бере на приціл найбільшу, найкращу, найміцнішу особину зі стада, чим завдає фауні збитків не лише сьогодні, а й підриває її основи на майбутнє. Стріляють браконьєри найчастіше кабанів, козуль та лосів. Буває — і зубрів. А якщо на гарячому їх застають єгері — стріляють у єгерів.
Одного осіннього дня в контролі мисливського господарства «Старовижівське» стало відомо, що в ліс поблизу села Лісняки пішла група людей з рушницями. Очевидно, браконьєри, бо ж — не сезон для мисливства. Начальник дільниці Василь Вегерич зібрав групу працівників господарства, і незабаром вони були на місці. Так сталося, що він же, старший групи, і вийшов на браконьєрів першим. Один із них вбив Вегерича на місці.
Інші природоохоронці з усіх кінців побігли на звук пострілу. Григорій Хомич так само надто несподівано і надто близько побачив того, хто стріляв. Це був мешканець сусіднього села Смідин Григорій Волошин. Браконьєр, як і першого разу, без найменших вагань вистрілив. Наступного дня єгер помер у лікарні.
А нещодавно, уже нинішнього року, подібний кривавий сюжет мало не повторився в уже згаданому мисливському господарстві «Звірівське».
ТАЄМНИЙ ПРОМИСЕЛ НА РІЧКАХ
Браконьєр промишляє не лише в лісі — на річках та водоймищах також.
Якось державні рибінспектори Володимир Савлук та Микола Цибан виявили, що хтось браконьєрствує на озері Святе, що в Ратнівському районі. Взялися донним тралом виловлювати таємно поставлені сітки. Тут і нагодився власник снастей — мешканець ближнього села Тур Іван Мосійчук. Побачивши таке насильство з боку держрибвлади, він хутенько збігав у село до себе додому, повернувся озброєний мисливською рушницею й почав стріляти в інспекторів картеччю. Володимир Савлук дістав поранення в щоку й був за міліметр від смерті.
Браконьєрство завжди було промислом кримінальним. Браконьєрство на водоймах стало останнім часом ще й екологічним лихом. Потаємні греблі призвели до того, що течія річок помітно сповільнилася, природний рівень води у них підвищився, а відтак нині не тільки весною, коли тануть сніги, а й восени — у жовтні-листопаді, коли інтенсивно йдуть дощі, на Волинському Поліссі починається повінь з підтопленням населених пунктів та сільгоспугідь. Причому тривалість цих повеней поступово збільшується, а протягом останніх 15 місяців вода із заплав у русла річок Стохід та Прип’ять взагалі не повертається. Рівень вод у цих річках 30 років тому був на 40 сантиметрів нижчий, ніж сьогодні.
Із браконьєрством на річках місцева державна влада не бореться ніяк, хоча чудово все знає. Цей висновок — зі слів начальника відділу охорони біологічних ресурсів обласного державного управління екобезпеки Анатолія Гламазди:
— У січні та квітні минулого року, обстеживши ріки, ми склали акти й зробили приписи стосовно загат. А коли в середині грудня знову приїхали, зокрема в Любешівський район (вже з працівниками міліції, водного господарства та цивільної оборони), то побачили, що загат стало ще більше. Вони з’явилися навіть там, де їх раніше не було. Мабуть, доведеться застосовувати передбачені законом санкції...
Чим же можна вплинути на захаращувачів річкових русел? Для них передбачений штраф від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів зарплати, тобто від 17 до 85 гривень. За порушення в заповідному фонді — штраф від 51 до 119 гривень. Без сумніву, заради цих грошей ніхто навіть не подумає втручатися. Тим більше, що, втрутившись, не тільки зіпсуєш стосунки з багатьма людьми, а й можеш одержати кулю чи картеч із мисливської рушниці.
ПРИРОДУ ЗАХИСТИТЬ ЕНТУЗІАЗМ?
Загалом ситуацію в охороні нашої фауни важко назвати контрольованою. Ті, що захищають природні багатства, самі не є належним чином захищені. Браконьєр спокійно стріляє у єгеря, єгер у браконьєра стріляти не має права. Посадять! Він — не міліціонер, за напад на якого в Кримінальному кодексі є стаття. Та й не завжди у нього є з чого стріляти. Про рибінспектора взагалі нема мови. За ним право лише голими руками та власними грудьми захищати рибні плеса.
Як же українське правосуддя карає тих, хто піднімає руку на державних людей — охоронців природи? Іван Мосійчук, котрий стріляв у рибінспекторів, засуджений на два роки колонії загального режиму. Це при реальній спробі вбивства людей, котрі виконували службові обов’язки. Громадському обвинувачу на суді навіть не дали слова.
Григорій Волошин ще до згадуваного вбивства двох єгерів за різні злочини тричі притягався до кримінальної відповідальності. І тричі був визнаний неосудним. Звичайно ж, годі було чекати, що він за двох загублених людей «при виконанні» буде належно покараний. А друге питання — чому така, з дозволу сказати, людина взагалі перебувала на волі? Чому вона, як хижий звір, блукала зі зброєю лісами, а не знаходилась у психлікарні? Ще й за це хтось мав би відповідати. Не відповість...
Україну останнім часом дедалі частіше порівнюють із Африкою. Дай Боже, щоб вона зрівнялася з чорним континентом за рівнем реального захисту дикої природи. Там у браконьєра, спійманого на злочині, державні люди стріляють з автоматичної зброї. На знищення!
На жаль, Україна такого дозволити собі не може. Її лісами із незареєстрованими рушницями бродять сотні, а може, й тисячі людей, котрі забули, що таке зарплатня, чи взагалі не мають до чого докласти рук. Вони нерідко стріляють у єгерів чи, ще частіше, — накидаються на них з кулаками лише тому, що єгер забере здобич. Точно так чинять хижі звірі — відганяють від своєї здобичі «сторонніх». До подібного стану людей треба було довести.
Із полюванням на річках та озерах — більше того. В цьому таємному промислі задіяні цілі села, навіть регіони! Всіх їх під суд не віддаси: немає в нас Сибіру несходимого. То що ж робити?
А нічого, вважає нинішня влада. Відтак не тільки не вносяться належні поправки до відповідних законів, а й не виплачуються родинам єгерів, котрі полягли за державні інтереси, встановлені законом грошові компенсації. Інші бачать це і роблять висновки.
