Оливкове масло із... соняшника
Харківські рослинники в інституті імені В. Я. Юр’єва навчилися добувати какао пальмове та оливкове масло із соняшника. Насправді цей звичний на вигляд соняшник є гібридом, над яким учені працювали понад тридцять років і вивели шляхом схрещування різних видів рослин. Із диво-соняшника, який росте на єдиному в світі полі-музеї сільськогосподарських культур під відкритим небом, можна отримати пальмового масла більше, ніж міститься в пальмі. З його насіння можна отримувати також какао-масло, яке не містить шкідливого для організму людини холестерину. Працівники інституту впевнені, що широке використання масел їхнього гібрида в кондитерському виробництві зробить вітчизняну продукцію незалежною від імпорту.
Подібні гібриди виводяться і в інших країнах світу. Так, іспанськими вченими вже запатентовано новий вид соняшника та соняшникової олії, яка має підвищений вміст олеїнової та стеаринової кислоти, ніж традиційні сорти соняшникової олії. Його запропонували використовувати при виробництві маргаринів та твердих кулінарних жирів. Намагаючись позбавитись від використання натурального масла какао, розробники запропонували методи виробництва його замінників, для яких основною сировиною є: масло з горіхів борисо, фракції з серцевини пальми, інші екзотичні рослинні жири, а також соєве, бавовняне, рапсове масла. Використання даних жирів та масел може виключити рафінування, при якому жири очищаються від домішок різного характеру, в тому числі від вітамінів.
За словами директора інституту рослинництва Віктора Кириченка, зараз вони виводять ще один новий вид — соняшник стеариновий. З цієї рослини мають намір отримати замінник автомобільного масла, яке буде абсолютно нешкідливим для навколишнього середовища. В народі вже давно помітили, що стеаринове масло дуже ефективне при видаленні іржі, якщо його змішати зі спиртом, скипидаром або бензином, у залежності від особливостей та пропорцій «рецепту». Можливо, що екологічно безпечний замінник машинного масла було винайдено американцями ще 50 років тому, і він таїться за маркою ліквідатора іржі та бруду «WD-40». Усе почалося з таємничого мільйонера Говарда Х’юза, який у 1952 році замовив фірмі «Дженерал Дайнемікс», міста Сан-Дієго, Каліфорнія, кілька реактивних пасажирських літаків, а коли замовлення виконали, відмовився від них. Про цього мільйонера було навіть знято фільм «Авіатор». Поки дві фірми сперечалися одна з одною, настала дощова зима, а оскільки літаки стояли на злітній смузі аеродрому, то їхні деталі почали покриватися іржею. Фахівці фірми звернулися до компанії «Рокет Кеміклз», яка спеціалізувалася на мастильних матеріалах для авіатехніки. Президент та головний хімік компанії Норман Ларсен почав розробляти склад речовини, яка зможе проникнути під воду і витіснити її з мікроскопічних пор металу, що усуне іржу. Після сорокової спроби він склав змазку, яку назвав вологовидаляючою (Water Displacement), і присвоїв їй номер 40. Виявилося, що змазка оберігає від іржі будь- які поверхні, схильні до корозії, а згодом перестала бути тільки замінником машинного масла і перетворилася на панацею від усіляких механічних неполадок, що стало популярним більше ніж у ста країнах світу. У США заводи з виробництва аерозолю «WD- 40» випускають понад 1 млн. пляшечок з цією рідиною на тиждень. Хімічний склад цієї суміші тримається в секреті, але є думка, що він наполовину складається з масла. Цілком можливо, що зі стеаринового.
