Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Хочу, щоб мій винахід був реалізований Радянською державою», —

просив перед смертю в’язень Родич
14 липня, 00:00
Трагедія, навіть якщо вона в усіх своїх масштабах стала відома суспільству зовсім нещодавно, поступово «інтегрується» в свідомість людей, стає (як це не страшно звучить) «звичною», «буденною». Це можна спостерігати й на прикладі національної катастрофи українців – винищення нашої інтелігенції, духовної еліти та селян – основи нації – у 30–ті роки ХХ ст. Страшне слово Соловки знають начебто всі, але як осягнути весь безмір трагедії, яка за ним стоїть?

Мабуть, осягнути дасть змогу коротка розповідь про одну – лише одну! – людську долю з тих сотень тисяч, що загинули на Соловках. Відомо, що справжня сутність людини найяскравіше розкривається в останні дні її життя, коли вже ясно, що невблаганна смерть не за горами і масштаби буття набувають якісно нового виміру. Про що думав, що, власне. просив перед смертю один з ув’язнених (без права на порятунок!)? Відповідь читач знайде в матеріалі журналіста Сергія Шевченка.

Карельський дослідник Юрій Дмитрієв, працюючи над книжкою з історії Біломорканалу, виявив цікавий архівний документ — заяву в’язня Родича, який відбував покарання за політичною статтею в одному з таборів Біломорсько-Балтійського комбінату (ББК). Заявник писав, що він винахідник-самоук, автор «Радіотелескопії», а також надзвичайно важливого наукового відкриття — «закону здвоєності».

«Открытый мною новый физический закон, — зазначав у заяві Родич, — разрешает не только проблему передачи электроэнергии на расстоянии без проводов, новый закон разрешает проблему даровой энергетики, «теорию времени», «теорию резонанса» и целый [ряд] других загадок природы, над разрешением которых тщетно бьется мировая наука».

Про себе Родич повідомив, що його після арешту й суду відправили 1932 року до табору: «Работая землекопом на 1-м шлюзе канала, я в течение двух месяцев подавал заявление за заявлением о своем открытии на имя руководства, ответа не получал, и лишь набравшись нахальства, я самовольно прошел в кабинет начальника 1-го отд. тов. Афанасьева и доложил ему обо всем, в результате был командирован на М[едвежью] Гору. Здесь... я узнал, что все мои заявки частью исчезли, частью же находятся под сукном. Узнал также, что над моими заявками смеются, кому ни лень, и что меня попросту посчитали за сумасшедшего, это со слов слышавших и видевших все это моих новых друзей по лагерю...

И лишь был один-единственный в своем роде здесь на М.Горе эксперт, которому верил я, и который понял мою идею, это бывший з/к Васин, старый профессор-физик и бывший военный академик, занимавший здесь пост старшего инженера Проектного отдела. Профессор Васин из устных пояснений со мной дал... письменную экспертизу, в которой писал, что идея моя реальна, но что в данных условиях реализация таковой невозможна, и выражал ходатайство, что реализация таковой может быть произведена лишь в какой-либо точной электрофизической лаборатории в Харькове, Ленинграде или Москве...

Я работаю здесь в типографии ББК третий год... У меня сейчас уже вторая стадия туберкулеза, однако я все продолжаю работать с неослабевающим энтузиазмом, несмотря на то, что не сегодня-завтра свалюсь, так как переход в третью стадию туберкулеза ведет к неизбежной смерти.

...Я уже чувствую себя совсем плохо, поэтому не знаю, перенесу ли я эту весну или нет, я не желаю в случае моей смерти, взять с собой свое нижеописанное открытие, я хочу, чтобы оно все же было реализовано Советским государством и принесло соответствующую пользу спецстройке, поэтому прошу, чтобы меня командировали в Петрозаводск или Ленинград на два-три дня для опубликования и реализации моего открытия в научных кругах, в данном случае в физико-техническом институте...

Расходы на командировку я согласен высчитать из будущих премвознаграждений.

Умирающему все прощается, а приговоренному к расстрелу разрешается перед смертью закурить. Так и мне прошу не отказать в последней просьбе.

23/II-1935 года. Типография, наборщик Родич И.А.»

У карельських архівах жодних інших відомостей про автора заяви виявити не вдалося. Чи є десь його кримінальна справа — невідомо. З Інтернету Юрій Дмитрієв дізнався, що Родичі — переважно вихідці з України (Галичина, Волинь). Можливо, відгукнуться на цю публікацію люди, яким щось відомо про загадкового винахідника-самоука (телефон у Києві — 563-65-13). Нарис про Родича дослідник планує вмістити в новому виданні з історії Біломорканалу.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати