Автомобіль не розкіш, а спосіб знайомства з ДАІ
Мала відбутися поїздка на досить значну відстань від Києва до Конотопа.
І перші прикрощі не примусили себе довго чекати. Біля селища з незрозумілою назвою Кіпті — пост ДАІ. Зменшую швидкість. Даішник діловито показує в бік — думки плутаються, що ж все-таки порушив? Виходжу з машини, віддаю документи. Близько хвилини він мовчки вивчає їх. Потім повертається у бік поста й не поспішаючи рухається в його напрямку. Я мовчки шкандибаю за ним.
— Штраф — мінімум 10, максимум 17 гривень! — безапеляційно заявляє він. Я починаю запинатися, намагаючись видавити з себе членороздільні звуки: — За що?
— А мої діти не будуть ждати, поки ти порушиш, — ламаною українською пояснює старшина, не підіймаючи голови та дописуючи свій вердикт. І додає: — У мене план.
«Планове» пояснення примушує замовкнути й потягнутися по гаманця.
Зітхаючи, сідаю за кермо, так і не вияснивши для себе, чого ж чекати далі.
А далі — веселіше. Від’їхавши кілометрів п’ятдесят Московською трасою, помітив у кущах «Жигулі» дорожньої інспекції. Серце завмерло, піт на лобі висох, гаманець у кишені «заворушився»... Врятував мене «Мерседес», який, «не дивлячись на обличчя», лихо обігнав мене і відразу ж потрапив у палкі обійми усміхнених даішників.
Пронесло!.. Тріумфую я і рухаюся далі. Однак, не встигнувши проїхати і тридцяти кілометрів, потрапляю до селища Вертієвка, де ВСЕ знову повторилося. Даішник зробив рух у бік. Я вийшов із машини і, навіть не питаючи, що трапилося, простяг документи. Він, видно, відчув слабинку в моїй приреченій поведінці, і для більшої грізності вивернув з-за спини обрізаний «калашник». Якийсь автолюбитель із пивним черевцем доводив збоку свою «невинність», а я мовчки побрів у бік поста.
— А шо там у вас? — зав’язував розмову даішник.
Я здивовано повернув у його бік голову.
— Чорнобиль знову бабахнув? — продовжував він, уже виписуючи черговий штраф.
Бажання щось розказувати не було. Заплативши «данину», я мовчки віддалився. І лиш коли сідав, почув уривки розмови «пивного любителя» та сержанта ДАІ.
— Мені шо, кожному виставляти шлагбаум?.. Мені вже обідати пора, а грошей не назбирали...
І тут я зрозумів, що перед постом стояв шлагбаум, на якому висів знак «СТОП» — обов’язкова зупинка. Його спеціально відкривали, й на цьому «порушенні» заробляли гроші. Далі я їхав дуже пильно і перед черговим постом ДАІ настільки перестарався із зупинкою, що мій «Москвич» просто заглох. Під єхидні усмішки даішників я кілька разів тремтячими руками намагався завести двигун. Коли він усе ж таки піддався, машина різко стартувала і, обдавши дорожню міліцію клубками диму, понесла мене вперед. Уперед до чергового поста...
На зворотному шляху гаманець мій був пустий. По дорозі я нарахував вісім місць, де мене могли зупинити. Однак чи то міліція відчувала, що з мене немає чого взяти, чи то я дійсно їхав «за правилами», та до Києва я доїхав благополучно.
