Доля, якою керує Бог

31 січня, коли з’явилася трагічна звістка про смерть першого українського космонавта Леоніда Каденюка, до редакції надійшов лист такого змісту:

«Шановні колеги!

Бесіда з Л. К. Каденюком була написана за проханням «Буковинського журналу» (редактор — Мирослав Лазарук, директор музею Володимира Івасюка в Чернівцях). № 4 журналу (друкується один раз на квартал) вийшов у світ в листопаді 2017 р. 

Я земляк Л. К. Каденюка, народився в Чернівцях. Член редколегії «Буковинського журналу», всього віддав журналістиці більше 40 років....

Минулого тижня мені декілька разів телефонував Л. К. Каденюк и просив: «Давайте віддамо вашу бесіду зі мною в якусь відому українську газету. Адже у «Буковинського журналу» невеликий тираж. А матеріал, як на мене, вийшов цікавий».

На жаль, я цього зробити не встиг.

З повагою, Юрій Корнєв».

***

Редакція прийняла текст і зі скороченням розміщує на своїх шпальтах.

Леонід Костянтинович Каденюк — перший космонавт України, Герой України, генерал-майор авіації, кандидат технічних наук.

Народився 28.01.1951 р. у с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Батько — учасник війни, працював учителем праці й фізкультури в Клішковецькій восьмирічній школі № 2.

Мати — вчителька молодших класів тієї ж школи.

1967—1971 рр. — навчання в Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ЧВВАУЛ). Коли вступав до авіаційного училища, не мав 17 років. Наполягання Леоніда спонукало півробітника Хотинського РВК майора Міхєєва В.І. звернутися до працівників ЗАГСу зі словами: «Можливо, коли-небудь ми будемо зустрічати цього юнака на космодромі з квітами. Давайте йому допоможемо», і рік, за участю мами, попри небажання бачити сина льотчиком, був приписаний. 

1971—1994 рр. — служить льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ, космонавтом-випробувачем, льотчиком-випробувачем, інженером-випробувачем. Літав на 56 типах літаків різного призначення, в основному винищувачах. Загалом налітав 2400 годин (100 діб). Відібраний до загону космонавтів. Із понад 3000 льотчиків-винищувачів, з якими проходив відбір, придатними визнали тільки дев’ятьох. Закінчення Центру підготовки льотчиків-випробувачів з присвоєнням кваліфікації «льотчик-випробувач». Проходження повного курсу загальнокосмічної підготовки з отриманням диплома «космонавт-випробувач». Освоєння космічних кораблів «Союз», «Союз-ТМ», орбітальних станцій «Салют» і «Мир», підготовка за програмою польоту на «Бурані». Навчання в Московському авіаційному інституті, літакобудівний факультет, отримання диплома за спеціальністю»інженер-механік».

1995 р. — перемога у відбірковому конкурсі для участі в міжнародному екіпажі космічного корабля «Колумбія».

1995 — 1997 рр. — успішне завершення програми підготовки до польоту.

19 листопада 1997 р. — старт у космос з мису Канаверал на космічному кораблі «Колумбія», місія STS-87.

5.12.1997 р. — повернення на Землю, адаптація, подорож найбільшими містами США та зустрічі з українською діаспорою.

12.01.1998 р. — приїзд в Україну. Урочиста зустріч у столиці. Присвоєння звання «Герой України».

Одружений. Дружина Віра — викладач англійської мови вищої категорії. Син Дмитро — з відзнакою закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка, ведучий спеціаліст Державного космічного агентства України.

«ВСЕСВІТ — НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ»

— Що найбільше вас вразило під час польоту на космічному кораблі «Колумбія» не тільки як космонавта-дослідника, а й як людину?

— Кожний етап космічного польоту має свої особливості й є джерелом відповідних відчуттів. Під час старту — увімкнення двигунів, що сприйняли як надпотужний вибух, який перетворився на суцільний неймовірної сили гуркіт. Далі — відокремлення паливного бака. У ньому менш ніж за десять хвилин згоріли 1,7 мільйона літрів рідкого водню і близько 700 тисяч літрів рідкого кисню, енергія яких дозволила розігнати корабель до першої космічної швидкості 1,7 км/сек. Температура компонентів палива «мінус» 180 — 190 °С. До паливного бака пристиковані два прискорювачі. Вся система КК важить більше двох тисяч тонн.

«Колумбія» стрімко пройшла швидкість звуку. Тому гуркіт двигунів залишився далеко внизу, і шум у кабіні став схожим на шелест листя в лісі. Далі — виведення на орбіту, висота близько 300 кілометрів. Після вимкнення двигунів настає невагомість, тиша, відсутнє відчуття руху. Хоча при цьому КК летить зі швидкістю 7, 9 кілометра за секунду. Під час виведення на орбіту перевантаження сягало чотирьох одиниць, тобто з такою силою я був притиснутий до крісла, і моя вага була у стільки разів більшою. Для мене це не було проблемою, оскільки під час пілотування сучасних винищувачів перевантаження буває у дев’ять одиниць, а в центрифузі нас випробовували десятиразовим, що на межі людських можливостей.

На орбіті втрачається контакт із земним часом. Один оберт навколо Землі на цій висоті КК здійснює за 90 хвилин: приблизно 50 хвилин — день та 40 хвилин — ніч. Протягом 24 годин земної доби на орбіті день і ніч змінюються 16 разів. Звичайно, це впливає на біоритми та, відповідно, психіку.

В орбітальному польоті відсутнє відчуття руху, поки не визирнеш в ілюмінатор і не побачиш, як швидко змінюються фрагменти земної поверхні. У невагомості відсутня точка опори, яка в земних умовах існує постійно, що є однією з основних відмінностей стану невагомості від земних умов.

Земна модель простору та поняття «верх» і «низ» для мене не змінилися. Хоча є космонавти, для яких у невагомості низ там, куди спрямовані ноги, а верх — над головою, незалежно від орієнтації в просторі.

— Яку інформацію, що надходила під час польоту з космосу, ви вважаєте найунікальнішою?

— Космос — не безкінечна порожнеча, як здається на перший погляд. Він переповнений унікальною інформацією і, вірогідно, й тією, про яку ми не підозрюємо, але потрібною, нескінченною кількістю питань і відповідей на них. Щоб визначити ці питання та знайти відповіді на них, необхідно володіти величезними знаннями різних наук. Тому з чим більшою кількістю знань людина летить у космос, тим більше користі від неї як космонавта, тим цікавіше їй самій. Всесвіт — невичерпне джерело знань, так необхідних для збереження та прогресу земної цивілізації. Космос — це світ зовсім іншої просторової системи координат.

«ОДНА З НАЙВЕЛИЧНІШИХ ЗАГАДОК ВСЕСВІТУ — ПРИРОДА ВСЕСВІТНЬОГО ТЯЖІННЯ»

— Як ви сприймали під час польоту на «Колумбії» природу всесвітнього тяжіння?

— Одна з найвеличніших загадок Всесвіту — природа Всесвітнього тяжіння — всюдисущої та всесильної гравітації. До неї нам ще належить «докопатися». Адже фізична сутність тяжіння залишається таємницею. На сьогодні існують різні погляди на її природу. Спостереження космосу спонукали до роздумів-фантазій і на цю тему. На мій погляд, простота до геніальності природа гравітації співвимірна з універсальністю ряду натуральних чисел від нуля й до безкінечності. Саме простота природи і є причиною її загадковості. А можливо, гравітація (Всесвітнє тяжіння) — це та прерогатива Вищого Розуму, таємницю природи якої він і не планує розкрити перед людиною, оскільки з її допомогою керує Всесвітом, упорядкував і «тримає» цей порядок у «своїх руках». Тому віддати людям такий важіль він ніколи не погодиться. Можна також допустити, що гравітація — один із проявів постійної присутності Вищого Розуму як у Всесвіті, так і на Землі зокрема. І цю присутність ми постійно відчуваємо, існуючи в ній.

Окрім того, космічний політ створює людині унікальні умови для вивчення і себе як біологічної істоти, розкриття невідомих досі можливостей організму. А вони величезні й співмірні, в першу чергу, з можливостями мозку.

Унікальні знання, отримані в космосі, допомагають людині глибше усвідомити складність світу й загадковість його існування. Спираючись на них, ми наближаємося до розуміння таємниць природи, її різноманітності й складності. При цьому виникає парадоксальна ситуація: збільшення кількості інформації про космічний феномен з назвою «планета Земля» і сам Космос породжують ще більше питань. Але, на мій погляд, саме цим космос наближує людину до відповіді на одвічне та надзвичайно важливе для нас, землян, запитання: «Хто ми (людство) є, звідки взялись і куди прямуємо». Це одна з причин, чому людина повинна літати в космос.

Там, у космосі, у своїх роздумах я припускав, що загадка алгоритму взаємодії нуклеїнових кислот і білкових молекул знаходиться в одному ряду з природою гравітації у Всесвіті, й чи дано людині розгадати ці таємниці — питання залишається відкритим.

Науці відомо про величезну кількість інформації, закладеної в генах. Ген — структурна і функціональна одиниця спадковості, яка являє собою відрізок молекули ДНК (у деяких вірусів — РНК) і контролює розвиток визначеної ознаки чи властивості. Найперший доказ існування генів був отриманий основоположником генетики австрійським біологом і ботаніком Г. Менделем у 1865 році. Але вчені не можуть пояснити, як інформація, яка не може виникнути сама по собі, могла з’явитися самостійно. Адже виникнути випадково вона не може. Абсолютно неможливо, як стверджують учені, щоб матерія й енергія перетворилися в живі організми без сторонньої допомоги.

Здавалося, що сам космос переповнений, пронизаний інформацією і думками про життя у Всесвіті й на Землі, єдність і взаємозв’язок Землі й Космосу. Залишалося лише скористатися чудовою нагодою звернути на них увагу. Але при цьому виникало все більше й більше запитань.

— Читав десь, що декілька років тому в Брайтоні (курортне містечко у Великобританії на узбережжі Ла Маншу) зібралися понад тридцять лауреатів Нобелівської премії у різних галузях науки. Вони обговорювали проблему: «Звідки і як з’явився Всесвіт, життя і розум на Землі». І дійшли висновку: нічим іншим, як діями Провидіння, Божественної сили це не можна пояснити.

— Споглядаючи Землю й космос, від враження отриманої унікальної інформації я все впевненіше усвідомлював, що спонтанно виникнути життя та розум на Землі не могли, що без стороннього Розуму й зусиль тут не обійшлося. У зв’язку з цим хочу ще раз нагадати висловлювання американського астронавта Джона Гленна: «Дивитися в ілюмінатор космічного корабля, бачити створене і не вірити в Бога для мене немислимо». Саме такий висновок зробив і я, неабияк зачарований враженнями та інформацією, отриманими в космічному польоті. На фоні надзвичайно жорстких умов космосу життєздатність Землі як планети виглядає космічним дивом.

«УКРАЇНА — ЦЕ КИЇВСЬКА РУСЬ XXI СТОЛІТТЯ»

— Вас планували призначити командиром космічного корабля багаторазового використання «Буран». Як мав проходити політ? Чому в 1994 році ви переїхали з РФ до України?

— У 1992 році мав відбутися другий політ БТКК «Буран». Я один із тих, хто планувався командиром екіпажу. На Державній комісії з допуску до польоту один з її членів з огляду на те, що я — українець, поставив питання: «Леонид Константинович, если Кравчук прикажет посадить «Буран» на Крещатике, вы это сделаете?» Присутні в залі насторожилися в очікуванні відповіді. Але я вирішив відповісти з гумором, тому сказав: «Смотря в чем заплатит: если в купонах — не посажу, если в долларах— посажу». Усі посміялися.

— Чи торкалися ви теми відносин України і Росії, неоголошеної війни у розмовах зі своїми російськими колегами?

— Інколи відбуваються телефонні розмови зі своїми товаришами по загону космонавтів. До 2014 року стосунки підтримували: вітали одне одного з Днем народження чи спілкувалися з інших питань. Але після відомих подій наші стосунки практично припинилися. Хочу переказати зміст останньої розмови з одним із товаришів із Зоряного містечка.

У розмові відразу кидається в очі те, що в їхніх мізках не відбулося ніякої еволюції. Їхнє мислення і сприйняття дійсності залишилися на рівні 60 — 70-х років минулого століття. НАТО — ворог, США — ворог, Європа загниває. І це відбувається з людьми з двома вищими освітами. Якось у розпалі телефонної бесіди мій колега каже: «Льоня, ти ж жив у Росії. Ти її знаєш». На що я відповів: «Для того, щоб знати Росію, треба, виявляється, не жити в Росії, а спостерігати за нею збоку, що вона витворяє на білому світі». Моє зауваження, що, розмовляючи зі мною, він, по їхнім міркам, спілкується з «українським фашистом», оскільки я люблю Україну, є її патріотом і пишаюся українством, мій товариш сприйняв мовчки.

Озброєна могутньою технікою, людина як органічна складова природи стала «неприродною». Я би навіть сказав — антиприродною. Вона створила собі ілюзію незалежності від природи. Необхідно розробити ідеологію сталого розвитку (його концепцію і стратегію), а також прийняти нарешті Закон про сталий розвиток України

З його боку пролунало питання: «Чому ви обстрілюєте Авдіївку? Це ж каральна операція». Я відповів, що в Авдіївці українські війська, там наша влада, наш прапор і що самі себе обстрілювати ми не можемо». Стосовно «каральна операція» я йому нагадав про дві війни Росії з Чечнею в 1990-х роках. Російські війська, використовуючи важку артилерію, танки, авіацію, наземні війська, зрівняли з землею Грозний і десятки сіл навколо нього. При цьому загинуло близько 160 тисяч людей, серед яких діти, жінки, старі люди. Оце, дійсно, була каральна операція, яку Росія назвала гарним словосполученням — «наведення конституційного ладу».

Щодо «українці — фашисти»(«нацисти» — як іноді Лавров вживає у своїх коментарях) я порекомендував своєму товаришу набрати в інтернеті «Фашизм Росії», і він «видасть», що в Росії різного толку більше 50 фашистських організацій. В Україні — жодної! Це лише Путін наш «Правий сектор» називає фашистською організацією. Насправді вона, як і будь-яка інша, ніякого відношення не має до фашизму. В Україні їх у принципі не може бути. У своєму оці росіяни поліна не бачать, а в чужому помічають смітинку, яку здатні збільшити до неймовірних розмірів. На цю тему можна навести ще багато прикладів.

Я запитав: «А хто збив «Боїнг»?» Відповідь: «Як, хто, ви збили». Я нагадав, що Україна вже через кілька днів виступила ініціатором створення Міжнародного трибуналу щодо розслідування і покарання винних у трагедії, а Росія заблокувала. На моє запитання «чому?» була відповідь: «Бо Росії цього не треба». На зауваження, що весь світ від самого початку знав, що кнопку «пуску» ракети БУКа натискав російський офіцер, було сказано: «Увесь світ не любить Росію. Тому так і кажуть». На запитання «А чому вас не люблять?» він відповів: «Росії заздрять, бо вона велика». Я нагадав, що Росія велика лише кількістю ракет з ядерними боєголовками, танків, ГРАДів, гармат важкої артилерії і тому подібне. Її економіка, за висловленням російського економіста, рівноцінна економіці двох провінцій Китаю (економіка США — майже чверть світової). А ще — величезною територією, яку протягом століть московити захоплювали аж до берегів Тихого океану, при цьому знищуючи цілі народи. Війна лишень за Кавказ тривала 47 років. А Україна — це Київська Русь XXI століття. У нас все своє: і герб — тисячолітній Тризуб, символ київського князя Володимира Великого, який я взяв у космос і пишаюся цим, і жовто-блакитні кольори нашого прапора, який я також із гордістю взяв на земну орбіту, і гривня. Коли Київська Русь у 988 році приймала хрещення, ті, хто через 800 років назвуть себе «рускіє», взявши наше слово «Русь», жили напівдикими угро-фінськими племенами, які до слов’янства не мали жодного відношення. У розмові з ними розумієш, що вони не хочуть знати своєї історії, вони, швидше за все, її бояться, соромляться. І є чого соромитись. Я нагадав, що Катерина II, яка правила Росією 34 роки, була німкенею і що німців ви не називаєте братами, та ще й молодшими, мій колега також сприйняв це мовчки.

Ось і всі аргументи. Вести з ними бесіди на такі теми, як я переконався, не має жодного сенсу.

«НЕ ХОТІЛОСЯ БУТИ ЗАЛЕЖНИМ ВІД ОЛІГАРХІВ»

— Що ви зробили як народний депутат України громадський і політичний діяч?

— Я також відчуваю провину в тому, що відбувається в Україні. З певних причин не використав усіх своїх можливостей. Були пропозиції очолити партію чи створити нову. Для цього необхідне фінансування, тобто слід було іти в залежність від олігархів. А це поза моїми принципами. Як народний депутат України IV скликання, добросовісно виконував обов’язки депутата-мажоритарника. Не буду перераховувати зроблене — його багато.

— Нині у політиків і бізнесменів відсутнє розуміння того, що відбулося у ХХІ столітті у взаємовідносинах природи і людини, яка є частиною природи.

— Саме так. Озброєна могутньою технікою, людина як органічна складова природи стала «неприродною». Я би навіть сказав — антиприродною. Вона створила собі ілюзію незалежності від природи. Необхідно розробити ідеологію сталого розвитку (його концепцію і стратегію), а також прийняти нарешті Закон про сталий розвиток України.

— А вам не пропонували балотуватися на посаду президента України?

— Була така пропозиція. До мене зверталися кілька громадських організацій та політичних партій. Але, зваживши всі обставини, дійшов висновку, що спроба буде марною. Як правило, виборчі перегони в Україні (як і в більшості країн) надзвичайно брудні. І хоча у своєму житті не здійснив жодного вчинку, за який було би соромно, але занурюватися в бруд не було ніякого бажання. Знову ж таки, не хотілося бути залежним від олігархів. Адже без потужної фінансової підтримки виборчої кампанії не обійтися — це реалії будь-яких виборів. На жаль, наші виборці ще не готові голосувати, виходячи зі здорового глузду.

Після повернення з космосу в першу ж земну ніч, не розрахувавши різницю у часі між Києвом і Х’юстоном, до мене телефонували з України з пропозицією стати членом політичної партії. Я прийняв рішення, що єдиний в країні космонавт повинен бути поза всяких партій. Моя партія — український народ. Політика для мене так само цікава, як і Космос. Це життя держави і кожної конкретної людини, це постійне вболівання за долю України, кожного громадянина, добробут населення.

— А як ви вважаєте: потрібні дострокові вибори до Верховної Ради одночасно з достроковими виборами Президента України?

— Нагадаю, що в Україні парламентсько-президентська форма правління. Тобто за все відповідає парламент. Проведення реформ, зміни тарифів на ЖКГ, будь-які законодавчі зміни — це все парламент. Тому за підняття тарифів у першу чергу треба питати не з олігархів, які володіють енергоносіями, а з парламенту. Депутати, підтримуючи олігархів — господарів енергетики України, на цьому лише піаряться, перед телекамерами обурюючись, але насправді нічого не роблять для припинення знущання і обкрадання населення.

Так. Я за переобрання нинішнього парламенту. Вважаю, що нинішній склад Верховної Ради необхідно розпустити лише за те, що в Україні війна, гинуть українці, а вони ідуть у відпустки. Крім того, незняття до цих пір недоторканності — це також суттєва причина для розпуску. Численна кількість інших невирішених проблем, неухвалених законів щодо необхідних Україні реформ також вимагають зміни парламенту як нездатного зрозуміти їх важливість і своє призначення.

Щодо тарифів: вважаю, що населення має платити певний відсоток, який не «вдарить» по сімейному бюджету. Наприклад, можна встановити оплату за житлово-комунальні послуги не більше 15 — 20% від пенсії чи заробітної плати. А решту — хай держава думає, як вийти з ситуації. На те вона й держава, яка має дбати про добробут кожного громадянина.

— Ви чудово виглядаєте у свої 67 років. Знаю, що кілька разів на тиждень бігаєте крос по десять кілометрів. А що таке, на ваш погляд, здоров’я, здоровий спосіб життя?

— У першу чергу слід дякувати природі, батькам, генам, які й передалися мені. Тому я й пройшов успішно надзвичайно жорсткий медичний відбір до загону космонавтів. Нагадаю, що з більш ніж 3000 молодих льотчиків-винищувачів відібрали групу всього дев’ять осіб. І я потрапив у цю дев’ятку.

Звичайно, як переконався на своїх колегах-космонавтах, треба не лише мати міцне здоров’я від природи, а й берегти його. З різних причин багатьох моїх товаришів по космічному цеху вже немає. Причому дехто «пішов» у досить молодому віці. Основна причина — недбале ставлення до здоров’я.

Основним методом підтримки здоров’я після відбору до загону космонавтів обрав біг на довгі дистанції. Ну, і, звичайно, для перенесення перевантажень та й здоров’я в цілому зміцнював і м’язову систему. Біг — це здоровий стрес для всіх систем організму. При цьому навантажуються серцево-судинна система, легені, нирки, печінка, м’язова система. Киснем наповнюється весь організм аж до клітини. Але все має бути в міру. Бігаю не заради рекордів, а заради здоров’я.

Ніколи не палив. У компанії дозволяю собі випити чарку-другу горілки. Не більше. У такому випадку це навіть корисно.

Від себе хочу всім побажати міцного здоров’я й оптимізму. Я впевнений, що все у нас буде гаразд.

Слава Україні!

Розмову вів », професор Національної академії управління, член Національної спілки журналістів України