Декоративна політика Кремля
Зустріч Володимира Путіна з головними редакторами російських видань у редакції «Комсомольской правды» як важлива частина його передвиборчої кампанії
Усі запитання, які йому ставили керівники російських медіа, були сповна підлесливими, сервільними та заздалегідь узгодженими. Але й до того, що Путін казав у відповідь, теж не варто ставитися дуже серйозно. Все це — лише передвиборчий піар, і реальну путінську політику він відображає лише мінімально.
Російський президент дуже хоче постати в образі миротворця. Тому заявляє про готовність дружити з Україною і навіть передати їй залишені в Криму озброєння і техніку, щоправда, без боєприпасів. Але разом із тим Путін знову загрозливо повторив, що росіяни й українці — один народ. І ці слова, які Путін подає ледь як не комплімент, відразу позначають усю ціну його миротворчості. У Москві до цього часу не відмовилися від ідеї підпорядкувати собі Україну, і тому повертати скільки-небудь боєздатні літаки, кораблі й іншу техніку Україні Росія не збирається. Просто Путіну в даному разі важливо, щоб у період його передвиборчої кампанії до Криму прибула офіційна українська делегація для перемовин про подробиці повернення кораблів та іншого. Це дозволить показати відповідну картинку в телевізорі та прокоментувати її в тому дусі, що, мовляв, навіть українська влада змушена де-факто визнавати Крим російським. Із перемовинами буде дуже легко зволікати — хоч до дня виборів, хоч до дня інавгурації. А потім без зусиль знайти привід для їх припинення, заявивши, що українська сторона висуває неприйнятні умови. Єдине справді добре в усьому цьому лише те, що аж до обіймання Путіним посади на новий термін російська сторона, швидше за все, не чинитиме великих військових авантюр на Донбасі, щоб не псувати путінський імідж миротворця.
Ще Путін потішив співрозмовників вельми доброзичливою характеристикою північнокорейського диктатора, заявивши буквально наступне: «Я думаю, що пан Кім Чен Ин, безумовно, цю партію виграв. Він розв’язав свою стратегічну задачу. У нього є ядерний заряд, є тепер ракета глобальної дальності — до 13 тисяч кілометрів, яка може досягти практично будь-якої точки Земної кулі. В усякому разі, будь-якої точки на території його вірогідного ворога. І тепер він, звичайно, зацікавлений у тому, щоб ситуацію зачистити, загладити, заспокоїти. Він грамотний абсолютно і зрілий уже політик».
У Кім Чен Ині Путін, безумовно, бачить споріднену душу. В контексті ж імітаційних передвиборчих перегонів, які веде російський лідер, йому важливо ще раз принизити Америку та продемонструвати своїм виборцям, що лише жорстка позиція щодо США дозволяє домогтися успіху. В даному разі Путін грає безпрограшно. Американський удар по Північній Кореї з метою знищення її ракетно-ядерної програми в довгостроковій перспективі бачиться неминучим. Інакше безліч диктаторів у різних куточках Земної кулі, натхненні прикладом Кім Чен Ина, терміново докладуть зусиль, щоб мати ракетно-ядерну зброю, для того щоб їх не спіткала доля Саддама Хусейна або Роберта Мугабе. І тоді міжнародному режиму нерозповсюдження ядерної зброї настане кінець.
Проте абсолютно вочевидь, що у переддень і під час проведення зимових Олімпійських ігор у Південній Кореї американці завдавати удару по Кім Чен Ину ні в якому разі не будуть, щоб жертвами цілком вірогідних у відповідь північнокорейських ударів не стали тисячі іноземних спортсменів і туристів. Вони не підуть на це навіть у разі, якщо Кім Чен Ин використає період Олімпіади як прикриття для нових ракетних і ядерних випробувань. Олімпіада в Пхенчхані повинна закінчитися 25 лютого. З урахуванням того, що треба дати туристам час роз’їхатися, а олімпійським пристрастям — охолонути, найближчий час для можливого американського удару по Північній Кореї — це кінець березня, тобто зумисне після президентських виборів у Росії.
Ще Путін з приводу обстрілу російської авіабази в Сирії безпілотниками, які нібито було випущено з підконтрольної Туреччині частини території провінції Ідліб, заявив: «Упевнений, що ні турецькі військові, ні турецьке керівництво, турецька держава, до цього інциденту не причетні. Хоча насправді цю частину ідлібської зони повинна контролювати Туреччина. Але треба прямо сказати: і нам не завжди вдається контролювати те, що ми повинні там контролювати. Турецьким партнерам теж не завжди це вдається зробити. Там складна ситуація. Вони повинні начебто за нашими домовленостями там виставити пости наглядові, поки вони цього не зробили. Але і зробити це непросто. Ви пам’ятаєте, коли ми виставили пости нашої військової поліції, то бандити пішли в наступ, фактично вони (російські військові) опинилися в оточенні. І завдяки злагодженим, професійним, мужнім діям наших військових пілотів та спецпідрозділів нам удалося зробити там коридор і вивести звідти всіх без втрат».
Вельми показово, що про набагато успішніший для опозиції мінометний обстріл авіабази Хмеймім у новорічну ніч ніхто з редакторів запитати Путіна так і не ризикнув. Але навіть з досить плутаної відповіді Путіна на заздалегідь узгоджене запитання можна зрозуміти, що насправді в Сирії справи у Росії йдуть зовсім не так добре, як він сам казав ще в кінці минулого року, оголошуючи про наступне виведення російських військ із Сирії. Що ж, реальність не завжди вдається підверстати під пропагандистські схеми. На практиці і кадировській військової поліції, і регулярним російським військовим деколи припадає зовсім не солодко, і вони мають істотні втрати, про які Путін вважає за краще мовчати. І як вибратися з сирійської безвиході, він не знає, сподіваючись лише, що до президентських виборів у Росії в Сирії не станеться нічого катастрофічного.
Ну і, звичайно, Олексія Навального російський президент не забув, прямо назвавши його американським агентом, а його недопуск до виборів, відповідно, — поразкою США. Ось тільки імені лідера позасистемної опозиції Путін знову не вимовив, обмежившись туманним: «Той персонаж, про якого Ви згадали...» Мабуть, якась ворожка нагадала Володимирові Володимировичу, що він помре відразу ж після того, як скаже вголос ім’я Навального.
