Мистецтво умовчувань
Організація, відома як «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»», продовжує доволі мляву, але постійну піар-кампанію.
Цього разу вийшла публікація у формі такого собі катехізису на сайті, присвяченому життю Києва. Дюжина питань, на кожне — по парі абзаців відповідей. Підпису автора немає, але зауважено, що «редакція зібрала найбільш типові запитання у зв’язку зі створенням на території київського Бабиного Яру масштабного меморіального комплексу, будівництво якого буде профінансовано міжнародним бізнесом». Вже у формулюванні «міжнародний бізнес» прихована маніпуляція, про що трохи згодом.
Тож, вочевидь, усе, що написано далі, є позицією редакції. Ну що ж.
Отже, про джерела фінансування. На питання «Чи правда, що проєкт нового меморіального центру — це проєкт російських олігархів?» іде — після переліку весільних генералів, що входять до Наглядової ради, — така відповідь: «Серед людей, які фінансують проект, значаться двоє українських і двоє російсько-ізраїльських громадян (Віктор Пінчук, Павло Фукс, Михайло Фрідман і Герман Хан). Всі четверо — єврейського походження, але народилися і виросли в Україні».
Ось і маніпуляція. Походження аж ніяк не дає індульгенцію. Пінчук, на телеканалі якого кілька років пропрацював клінічний українофоб Дмитро Кісельов, Пінчук, який на третьому році війни опублікувала у Wall Street Journal статтю, де пропонував Україні поступитися Кримом, перспективами членства в ЄС та НАТО й контролем кордону заради задоволення інтересів Росії на Донбасі, ой, перепрошую, «примирення» — дійсно дбає про інтереси країни? І як ця країна називається, до речі?
Взагалі, смішний весь той перелік імен. Відомо, що основний донор Центру — Фрідман. Так, він народився в Україні, але свої статки заробив у Росії і живе там. Мільярдером у Росії можна бути тільки з дозволу влади і в тісній дружбі з нею. Нагадати, хто зараз при цій владі? Нагадати, що ця влада зробила і робить з Україною та українцями? Так і хочеться уточнити в авторів тексту: ви що, знущаєтесь?
«Правда, що художній керівник проекту Ілля Хржановський будуватиме «Голокост-Діснейленд» на місці Бабиного Яру?»
Відповідь: «Це — фейк, поширений критиками меморіального центру. На сьогоднішній день фінальна концепція проекту ще не представлена. Команда проекту разом з Хржановським повинні представити її в кінці 2020 року. /.../
У світі словосполучення «Голокост—Діснейленд» повсюдно вживається тими, хто заперечує Голокост, антисемітами і неонацистами. На жаль, критики Меморіалу в Україні також взяли на озброєння цей термін».
А ось і так званий «аргумент Гітлера». Тобто коли заперечити по суті нема чого, у хід ідуть звинувачення в антисемітизмі. Між тим, визначення «Голокост—Діснейленд» у конкретно цьому випадку — далеко не фейк, не має стосунку до антисемітизму й ґрунтується на реальних фактах. А факти такі, що не так вже й давно в пресу потрапила концепція майбутнього меморіалу у виконанні Хржановського, що й спричинило черговий скандал. Інакше, аніж зловісним Діснейлендом, цей проєкт назвати неможливо, адже автор (відомий схожим підходом під час зйомок фільму «Дау») пропонував «занурення» відвідувачів у минуле так, що можна було би перевтілитись у жертву чи навіть ката, й посилався при цьому — ні, не на світову музейну практику, а на бузувірські психологічні експерименти, наукова цінність яких до того ж сумнівна.
І не схоже, що Хржановський відмовився від своїх планів. Бо у пункті «Чим відрізнятиметься проєкт Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» від інших подібних музеїв або комплексів у світі?» згадується «Інтерактивний щоденник», завдяки якому відвідувачі зможуть «стати свідками історії когось із загиблих, або тих, хто вижив». Гарантій, що Хржановський, який, повторюся, неодноразово демонстрував цілковите нерозуміння специфіки музейної справи, не влаштує під соусом інтерактивності своє улюблене «занурення» — жодних.
«Чи існує ризик того, що українців спробують зобразити поплічниками нацистів, винних у трагедії?»
Заспокійлива тирада «До наукової ради Меморіального центру входять визнані міжнародні історики, а команда меморіального центру прагне надати об’єктивну історію події. Однією з ініціатив буде збереження пам’яті про українців, які рятували євреїв під час Голокосту — людей, яких в усьому світі називають праведниками народів світу» виглядає як ухилення від прямої відповіді. Бо «Меморіальний центр» — це приватна ініціатива, котра існує на російські гроші, і ніякі наукові ради й команди не впливають на те, що остаточне рішення все одно лишатиметься за тим, хто ці гроші дає.
При тому в статті є чимало цілком слушних зауважень, але вони з розряду «за все хороше проти всього поганого». Щойно доходить до конкретики — починаються словесна еквілібристика й фігури умовчання. Але замовчування правди — та ж сама брехня.
