Клiнч...

В понеділок епопея з обранням запобіжного заходу відстороненому від виконання обов’язків голови Державної фіскальної служби Роману Насірову тривала весь день. На момент підготовки номеру остаточного рішення ще не було.

Як відомо, 2 березня після серії обшуків, проведених працівниками НАБУ та САП в ДФС, детективи Бюро вручили головному фіскалу Насірову повідомлення про підозру. Він підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). Слідство вважає, що Насіров протягом 2015—2016 років, діючи в інтересах народного депутата Олександра Онищенка, надав керівникам регіональних та територіальних органів ДФС незаконну вказівку приймати безпідставні рішення про розстрочення податкового боргу ТОВ «Фірма «Хас», ТОВ «Карпатнадраінвест», ТОВ «Надра Геоцентр». Внаслідок цього державі завдано збитків на суму близько 2 млрд грн.

Захист Насірова вважає, що їхньому підзахисному потрібна кваліфікована медична допомога. Хоча він сам заявив, що «не знає, звідки з’явилася інформація про операцію». «Мені було зроблено низку медичних маніпуляцій, деякі з них, напевно, можна вважати операцією. Але фактично це була низка дій, спрямованих на стабілізацію тиску і діяльності серця. У мене був передінфарктний стан», — розповів Насіров в інтерв’ю «РБК-Україна». Адвокати наполягають на необхідності повернути Насірова до клініки «Феофанія». Крім того, за словами захисники Олександра Лисака, сторона обвинувачення так і не надала суду доказів, що Насіров може брати участь в судовому засіданні (unian.ua).

За історією з Насіровим країна спостерігає майже в прямому ефірі з 2-го березня. Ситуація викликала великий резонанс. Багато коментарів, новин, стрімів, мемів... Таке собі реаліті-шоу. Складається враження, що у кожного своя роль — Насірова, НАБУ, суддів, окремих народних депутатів, активістів... Звичайно, багато думок і рефлексій. Можливо, повну картинку ми дізнаємося пізніше, а поки важливо оцінити — реакцію суспільства, політиків, журналістів.   

ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ?

«Насіров же не міг просто так, без дзвінка «згори», підписати відстрочку боргів по рентних платежах газових компаній Онищенко. Так само, як не можуть депутати-мільйонери з БПП просто так приїжджати в суд, маючи на меті підтримати Насірова, — пише в ФБ журналіст Олександр Дубінський. — А значить, все це ганебне шоу зі спробами врятувати главу ДФС від детективів НАБУ — режисується з найвищих кабінетів, звідки і давали вказівки Насірову допомагати Онищенку. Вищі чиновники держави, які заявляють «метою номер один» боротьбу з корупцією, — намагаються всіма мислимими і немислимими хитрощами врятувати одного з найбільш корумпованих чиновників від арешту і утримання під вартою».

Реакція Президента Петра Порошенка на «справу Насірова» була короткою: «НАБУ — незалежний орган. Я думаю, що всі рівні перед законом і що незалежні правоохоронні органи мають можливість реалізувати свою справу з дотриманням усіх позицій. Справа має бути доведена до кінця й обґрунтування має бути серйозним».

Учасник акції біля Солом’янського суду, експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай сповнений оптимізму: «Історія з Насіровим дуже надихає українське суспільство. Це великий психологічний перелом. Звичайно, що це мало б статись в 2014-му році. Але тільки зараз ми бачимо серйозний результат антикорупційних ініціатив та взагалі зламу системи. Ми маємо пильно придивитись до цього і всіляко підтримати. Відтепер всі інші топові фігури корупції думають, що й за ними може прийти правосуддя. Я переконаний, що суспільство одним Насіровим не насититься. Навпаки, має статись звичка, що корупціонери мають сидіти».

З приводу доказової бази директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин каже: «Можна, звичайно, думати, що НАБУ почало працювати з великими людьми, з тими, хто серйозно порушує законодавство, але раніше таких тенденцій не спостерігалося і було багато випадків, коли чиновники вищої ланки, отримавши звинувачення, тікали або звільнялися судом, оскільки докази слідства були непереконливими. Так що і стосовно Насірова виникають сумніви, що у звинувачення дійсно є великі й обґрунтовані економічні докази. Звичайно, на Насірова було чимало скарг з боку бізнесу. Але суто формальний показник — податкові надходження в бюджет, про що прем’єр дуже часто говорив, надходили нормально».

«Для здійснення правосуддя в цивілізованій країні недостатнього того, що всім громадянам країни і так відомо, — пише у ФБ Андрій Плахонін. — Його вина повинна бути доведена, ці докази повинні бути здобуті законним шляхом, а всі права обвинуваченого як громадянина повинні бути при цьому дотримані. Яке рішення не прийняли б у Києві, воно неминуче буде оскаржене в Європі, і політичну доцільність як і громадську думку, взагалі не беруть до уваги в європейських судах».

Звичайно, громадяни мають право на протест і акції тиску. Однак їхні дії будуть виглядати набагато переконливішими, якщо правоохоронні органи, в даному випадку НАБУ, матимуть серйозну доказову базу. Запит суспільства на реформи і покарання корупціонерів є очевидним, тому важливо не підміняти реальну боротьбу за права істерією і чиєюсь політичною доцільністю. 

В ЧОМУ ГЛИБИННІ ПРИЧИНИ?

Історія з Насіровим дійсно ззовні більше схожа на спектакль. Однак, є корені проблеми.

По-перше, ситуація з податками. «Незалежно від того, що буде далі з Насіровим, системні проблеми оподаткування та адміністрування податків не зміняться і з його відходом, — коментує «Дню» віце-президент Українського союзу, промисловців і підприємців Юлія Дроговоз. — Вони і далі не будуть розв’язуватись. Сьогодні для країни не так уже й важливо, що буде з Насіровим. Дуже хотілося б знати, хто буде наступним... Але хто б не прийшов, він є лише гвинтиком чинної системи. І я не вірю, що відхід Насірова і прихід когось іншого цю систему змінить. Для цього потрібна політична воля, а її немає. Система не хоче змінюватися, впирається, пручається будь-яким змінам. І чинитиме опір, незважаючи на те, хто очолює податкову систему, Насіров чи хтось інший. Ті люди, які сьогодні творять фіскальну політику в нашій країні, роблять усе для того, щоб така система і далі існувала. І такі наміри у них у всіх. А якщо хтось у глибині душі і хоче щось змінити, то йому не дадуть цього зробити».

Чому? Тому що система не змінилася, а кожного разу перезасновувалася цинічним образом. Протягом вже багатьох років ми спостерігаємо як в політику ідуть заради того, щоб заробити або примножити свої капітали. Як працює система, в інтерв’ю strana.ua раніше розповідав Олександр Онищенко, який заявив, що «найдорожчим за цю каденцію Ради вийшло голосування за відставку Валентина Наливайченка, за моїми оцінками, тоді це коштувало 2—2,5 млн дол.».

Один з учасників акції біля Солом’янського суду, народний депутат Сергій Лещенко заявив: «Ми тут стоїмо не через Насірова, а тому, що українська влада повністю корумпована», — написала в Твіттері Оксана Коваленко. І все було б добре, якби не брати до уваги, що сам Лещенко по суті представляє владу — є членом фракції БПП, хоч і використовує риторику критики.

«1) Упевнений, що Насіров повинен відповідати в суді і відпускати його не можна, — пише в ФБ експерт Віталій Кулик. — 2) Але я не вірю в чистоту помислів НАБУ. Я взагалі не дуже вірю в ефективність цієї організації. 3) Але я ще більше не вірю і не підтримую персонажів, які створили умови або безпосередньо брали участь у виставі «вибори глави ДФС». Сьогодні вони звинувачують владу, Порошенко, суди... Хоча вони за списками БПП потрапили в парламент, входили в різноманітні громадські «комісії по конкурсам», в Нацраду реформ. Вони були глашатаями «вибори президента в один тур». Всі ці панове — частина Системи. Вони її не ламають, а підтримують. Один прогнилий стовп міняють на інший. 4) Саме ці «оптимістичні» персонажі і липові сотнікокомбати і є (також як і сама нинішня влада) контрреволюцією. Просто інший її фракцією...».

По-друге, ситуація з судами. Раніше кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола Сірий в коментарі «Дню» підкреслював: «Якщо ми оглянемо наш історичний поступ, починаючи з незалежності, то на початку 1990-х розвиток судової системи відбувався в достатньо зрозумілих і логічних напрямках. На мою думку, цей розвиток навіть мав позитивне спрямування. Але десь наприкінці 1990-х поступ був втрачений. Порівнюючи періоди правління різних президентів, можна сказати, то період Кучми характеризувався стремлінням взяти під контроль судову систему. Але йому не вдалося цього зробити до кінця...».

Тут пригадується історія з суддею Юрієм Василенком, який на початку 2000-х рр. порушив кримінальну справу проти... діючого тоді президента Леоніда Кучми. Це взагалі був прецедент на пострадянському просторі. Але вже через деякий час він був вижитий з системи. І фактично ніхто з колег не став на його захист, бо боялися. 

Відомий приклад, який підтверджує відсутність реформи судової системи, є «справа Гонгадзе-Подольського». Злочини проти громадського діяча Олексія Подольського (викрадення та побиття) і журналіста Георгія Гонгадзе (вбивство) сталися в 2000 році, але замовники досі на волі. Правоохоронна та судова системи їх не чіпає, наразі все ще триває суд на головним виконавцем Олексієм Пукачем. 

ЯКИЙ ВИХІД?

Голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль розповідає наступну історію: «У п’ятницю угорські поліцейські затримали працівника відділу митного оформлення «Батєво» митного посту «Залізничний» Закарпатської митниці ДФС, який намагався ввезти в Україну крупну партію наркотиків. Митник разом із водієм заїжджав із Угорщини в Україну через міжнародний пункт пропуску «Тиса» і сховав у салоні автомобіля 4 кг марихуани, яку й знайшли угорці. Він уже у всьому зізнався й зараз сидить в угорській тюрмі. Те, що митник не відбудеться умовним покаранням, немає жодних сумнівів. Водія легковика після всіх з’ясувань відпустили додому. Цей випадок ще раз доводить, який бардак відбувається на українській митниці. І те, що порядок тут доводиться наводити не нашим, а іноземним правоохоронним структурам, — дуже красномовний факт. До речі, у нас цей митник досі не звільнений. Шановні працівники НАБУ, вчіться роботи в угорських силовиків. Протягом кількох годин злочинець був затриманий, заарештований, у всьому зізнався й зараз сидить у в’язниці».

Звичайно, цей іноземний приклад є показовим, однак щоб в Україні почалися реальні зміни, потрібен демонтаж системи 90-х. На жаль, після Євромайдану цього так і не відбулося. Правила гри не змінилися — змінилися лише обличчя при владі. Випадок з Насіровим свідчить про те, що відбувається суцільна імітація — як реформ, так і зокрема покарання злочинців. Тому важливо бути наполегливими в принципових справах. Активістам потрібно займатися підготовкою якісних законопроектів і боротися за їх прийняття. Є приклад Румунії, де учасники багатотисячних протестів таки домоглися свого — уряд був змушений скасувати скандальні поправки до антикорупційного законодавства.  

Це стосується і змін в економіці. Рівно два роки тому Ігор Коломойський на засідання парламентської приватизаційної комісії закликав переглянути приватизацію 1990-х — початку 2000-х і доплати державі, а далі грати за правилами. Проте такий крок був категорично не сприйнятий, навіть більше — Коломойський фактично був змушений подати у відставку з посади голови Дніпропетровської ОДА і виїхати закордон. Все залишилося як і було. Тому винний сьогодні посадовець чи не винний, суспільству вже важко розібратися, бо воно спостерігає суцільне політичне шоу без кінцевого результату. А звідси і тотальна недовіра до органів влади. Все це не може не викликати тривогу, тому що люди почали звикати до імітації, а отже — втрачати відчуття контролю за владою. Потрібна пильність.