Кіно і карантин

Тепер переглянути стрічки можна на каналі YouTube. Загалом там представлено 428 картин.

Серед них «Десять негритят» (1987), «Місце зустрічі неможливо змінити» (1979), «Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо» (1972), «Д’артаньян і три мушкетери» (1979), «Пригоди Електроніка» (1979) тощо.

Є навіть архівні стрічки, зокрема «Коліївщина» (1933), «Останнє танго» (1918), «Назар Стодоля» (1936), «Боксери» (1941), «П’ять наречених» (1930)...

Загалом добірка фільмів — абсолютно різна за жанрами, а особливо стилями. Можна зустріти і маловідомі артхаусні стрічки 1990-х, повідомляє uain.press.             

Одна з найстаріших кіностудій світу — Одеська кіностудія бере свій початок у 1907 році, коли кінематографіст Мирон Гроссман створив один із перших вітчизняних фільмів та заснував кіноательє «Мирограф», яке згодом стало кінофабрикою. У 1910-х роках Гроссман почав знімати документальні й пізнавальні фільми разом із відомими кінематографістами.

У квітні 1919 року, коли до Одеси увійшли більшовики, військові оператори зняли хронікальну стрічку «Взяття Одеси».

У 1923—1929 роках Одеська кінофабрика перетворилася на головний кіновиробничий майданчик УРСР. Серед перших режисерів кінофабрики були Петро Чардинін та Микола Салтиков, а в 1924 році до них приєднався Лесь Курбас, в 1925 — Аксель Лундін, Олександр Анощенко, Пантелеймон Сазонов Уетінг, В’ячеслав Вісковський. У 1927 році Одеську кінофабрику визнали однією з найкращих у країні.

Першим звуковим фільмом Одеської кінофабрики мала стати стрічка «Людина з містечка» Григорія Рошаля, але таким фільмом стала «Коліївщина» (1933) Івана Кавалерідзе. У 1938 році виходять картини про минуле українського народу: «Назар Стодоля», «Кармелюк».

Нагадаємо, у травні минулого року Одеська кіностудія відзначила 100-річний ювілей.