Як Японія бачить світ і своє місце в ньому?

Неформальні тренінги задля взаєморозуміння між різними національностями віддавна є частиною міжнародних політик міжнародних організацій та держав. Для держави міжкультурний обмін — чудова нагода щось донести про себе світові чи ідейно вплинути. Японія, якій віддавна була властива певна відстороненість у міжнародній публічній політиці, лише 2015-го запустила програму студентських навчальних візитів — з азійським, європейським, північно— та латиноамериканським напрямками і планом щорічного залучення більш ніж п’яти тисяч осіб. За європейським напрямком Mirai («Майбутнє» — японською) я побувала в Японії на початку грудня.

ЯПОНСЬКА АЛЬТЕРНАТИВА МІЖНАРОДНІЙ ДИПЛОМАТІЇ

За американським зразком публічної політики, в «Міраї» йшлося насамперед про міжнародну репутацію. Та водночас було наголошено на інакшості від Штатів, про яку розповім спочатку (а проте в порядку програми візиту — з кінця). На останній сесії в Університеті Васеда завершальне завдання — дискусійне питання: «Чи є японський експорт інновацій сталого розвитку альтернативою встановленню глобального порядку денного та міжнародної дипломатії?». Оскільки йдеться про альтернативу, логічно постало питання: чому для Японії дипломатія ефективною не є? То й як не згадати про державу, яка активно послуговується міжнародною дипломатією, — США. Обговорювали питання в групі з восьми європейських і двох японських студентів.

Дещо несміливо — не тому, що неохочі казати, а бо самі несміливі — японські студенти нагадують, що Японія ні разу не була в ООН ініціатором. І майже завжди проекти пропонують Штати, ініціативи яких Японія схвалює і фінансує. Адже саме Японія найбільше підтримує ООН фінансовано. Мовчазна угода надати Штатам міжнародну дипломатичну перевагу не заперечує потреби Японії в самопромоції у бізнесі, тому альтернатива — експорт сталих інновації, який покликаний і допомогти іншим країнам, і посилити міжнародний імідж Японії.

ХІРОСІМА. ПАМ’ЯТНИК, ПРИСВЯЧЕНИЙ МАТЕРІ, ЯКА РЯТУЄ ДІТЕЙ

До своєї подорожі небагато чула про екологічний компонент японських технологій — з першістю у сталому розвитку асоціювала Скандинавію. Пригадується, як під час розмови на Токійському хмарочосі японський ментор програми зазначив, що японська модель добробуту тотожна радше зі скандинавською моделлю, ніж неоліберальною американською. Учасниця ж із Фінляндії розповіла про популярність Скандинавії серед японців. Багато переїжджають, бо приваблює соціальне забезпечення людей з обмеженими можливостями. Та вистачає й туристів, тож, можливо, справді є й ціннісні причини.

КОЛЕКТИВ ПОНАД УСЕ, АБО КАПІТАЛІЗМ ПО-ЯПОНСЬКИ

Отже, враження від першого дня в залі Міністерства закордонних справ Японії. Уже перша лекція спантеличила авдиторію європейських студентів. Тема її звучала так: «Чи справді ми потребуємо бізнес-лідерів?». «Назвіть бізнес-лідерів у ваших країнах», — попросив лектор. Учасники із західними уявленнями про бізнесове лідерство називали успішних бізнесменів. Треба було дослухати презентацію до кінця, щоби збагнути японські уявлення, — слухати не без спантеличення. Лектор — японський дослідник-економіст, автор книжки про японського підприємця Еїчі Шібусаву — підприємця, який за часів модернізації Мейдзі розвинув корпоративне середовище Японії. Хоч він діяв у бізнесі, насамперед Шібусава був соціальним підприємцем; його метою було не індивідуальне збагачення, а економічна розбудова Японії. Власне, розвивати економічні спроможності Японії Шібусава прийшов із японського уряду, вбачаючи в ньому більше позитивного впливу для модернізації.

Ішлося не про індивідуальне збагачення, а про соціальний розвиток. Зовсім різні парадигми. Переглядаючи роздавальний матеріал із лекції зараз, бачу, що лектор зумисне завів дискусію на неясному визначенні бізнес-лідерів, щоби протиставити західні та японські уявлення. Для того було наведено порівняльні таблиці капіталізму «Західного» й «Шібусави», де в першому двигуном є зростання, а в другому важать співпраця, моральність та чесна гра. І такі формулювання: «етичний капіталізм», «людське обличчя» японського бізнесу. І щоб поставити учасникам підсумкове запитання: «Яким чином ваша держава спромоглася прийняти капіталізм без такого типу людини?» А йому, у свою чергу, передувала ремарка: «Мабуть, у ваших країнах не було таких бізнес-лідерів, як Шібусава». У дивовижно комфортних і найшвидших у світі японських поїздах, на ідеально чистих вулицях дванадцятимільйонного Токіо, де годі знайти смітник, — у метро й на шалених перехрестях, де японці умудряються не штовхати один одного, — переваги колективно орієнтованого капіталізму над індивідуалістичним на видноті.

«ЯДЕРНА» ПАМ’ЯТЬ І СПОДІВАННЯ НА БЕЗ’ЯДЕРНЕ МАЙБУТНЄ

Весь інший лекційний час було відведено питанням міжнародної політики. Найбільше уваги — ядерному роззброєнню. У перший день від міністерства закордонних справ прослухали презентації про нещодавню ситуацію навколо Північної Кореї; питання Південно-Китайського моря; японські зусилля у сфері ядерного роззброєння (свого роду конденсована вибірка найважливіших проблем). Так чи інакше, проблема ядерної зброї об’єднувала всі три теми. Ті ж спірні острови Південно-Китайського моря, які кілька країн проголошують власними, для міжнародної безпеки загрозливі як незаконна база для ядерної зброї. Японія право на острови відкликала ще в минулому столітті й виступає арбітром між диспутантами, дотримуючись позиції їхньої нейтральності. Лекція про неможливість і важливість переговорів з Північної Кореєю та японські зусилля і безсилля у світовому ядерному роззброєнні — не єдині з теми ядерної безпеки.

Екскурсія до Хіросіми — музею та меморіалу атомного бомбардування і зустріч з донькою вцілілої після катастрофи жінки — дала змогу бодай наближено відчути важливість ядерної безпеки з японського погляду. То спогади емоційні, сильні, але якось вражаюче позбавлені жалості до себе. «Я не знаю, добре це чи погано, але японці вміють пробачати і забувати», — сказав наш японський ментор, котрий навчався в Америці. Дорогою від меморіалу до музею нагадав про позаторішній візит президента Обами. Багато хто сподівався, що він вибачиться за трагедію, та сам ментор зауважив: «Не думаю, що коли-небудь американський президент вибачиться». І ще така думка: «Лише ті, хто має в історичній пам’яті таку трагедію, можуть до кінця збагнути її жахіття». Не знаю, наскільки добре чи погано легковажно забувати кривди від інших держав, але думаю, що це радше добре. І я майже певна, що погано не вміти переступити через криваве минуле власної країни, згадуючи виступ учасниці-німкені на закритті «Міраї», яка, згадавши про Другу світову війну і про Гітлера, сказала: «Краще би бомба впала на Німеччину». Не дай, Боже, звісно, — жодній країні.

«АПОЛІТИЧНО» СПРИЯТИ МИРУ

Ядерне роззброєння дотичне питанню миру — лекцію про японський підхід до міжнародних операцій із забезпечення миру послухали в Університеті Васеда. Лектор наголосив, що японське сприяння миру — допомога переважно постконфліктним суспільствам — «аполітичне, суто технічне». «Демократія, права людини — вся ця красива термінологія — не застосована Японією, щоб пояснити допомогу». І годі заперечити, бо діючи в міжнародних операціях під юридичним оформленням ООН, Японія ніколи не пропонує жодних законодавчих актів організації; риторика і законодавство — справа Штатів, з рішеннями яких Японія беззаперечно погоджується, адаптуючи до них власне законодавство. У лекції йшлося про підвищену увагу ООН до захисту мирного населення миротворцями, обумовлену поразкою в урегулюванні конфлікту в Зімбабве, після якого відбулися законодавчі зміни, для імплементації яких Японія адаптувала власне законодавство.

На фото: українські учасники програми Mirai з японськими менторами. На сайті МЗС Японії зазначено, що ця програма передбачає запрошення до Японії молоді з Європи, Росії, Центральної Азії та Кавказу. Ініціатива пропонує можливість просувати взаєморозуміння, посилити інтелектуальні дискусії, розвивати і зміцнювати зв’язки між майбутніми лідерами Японії та світу

Проте й Основний закон Японії пристосований до збереження миру, його часто називають «мирною конституцією». «Головна відмінність від багатьох інших держав — заборона мати збройні сили», — розповідає лектор. — Втім, вони є і в нас, — додає одразу, — тільки називаються Силами самооборони». Відмінність все-таки є. Японські війська не можуть перебувати за межами Японії, навіть у якості миротворців. Проте юридично японські громадські організації можуть перебувати в зонах конфлікту, тож виходить, що японський уряд, зацікавлений у збереженні миру, їх непрямо залучає. У цьому, власне, й полягає «всеяпонський підхід» до міжнародних операцій, за який недержавні організації часто критикують уряд — мовляв, не потрібно нас використовувати.

Неможливість збройних сил виходити за межі своєї країни відображена й в авіаційних спроможностях: Японія може мати літаки лише на короткі дистанції. Відтак до Штатів японський літак летить з чотирма пересадками. Та невдовзі і це, повідомляє лектор, має змінитися задля більшої ефективності.

КУЛЬТУРА І ТРАДИЦІЇ

Половина програми — культурна: відвідини буддистських храмів і стародавнього театру в Кіото, музеїв та оглядових майданчиків у Токіо, священного острова в Хіросімі. Так організатори дали змогу відчути культурне багатство Японії, про яке у Другій світовій війні знали й країни-учасниці війни, навмисне оминаючи під час бомбардувань як світове надбання. Про культуру була й одна з лекцій — про японізм. Інакше кажучи, захоплення японською культурою у світі. Перша хвиля — дев’ятнадцяте століття опісля «відкриття Японії»: тоді європейці масово захоплювалися порцеляною, кімоно, японським театром; рясніла японськими мотивами європейська література. Друга хвиля — сучасна: аніме. Та лектор наголошує, що тут уже не так поширення культури японської, як світової, глобалізованої. Осмислення та оцінки «японізму» від лектора, викладача Ліберальних студій, не прозвучало. А запитання однієї з учасниць про те, чи негативний образ Японії поширює аніме, лектора спантеличило. Відповів, що його передбачення — постане нова глобальна культура.

То був єдиний раз, коли в Японії почула думку про «світову ідентичність». Поза стінами факультету Ліберальних студій, за 100 метрів у студентському кафетерії від студентів наслухалась іншого. Загалом помітно, що японці сильно наголошують на своїй інакшості — невороже, але твердо. І хоч політика Японії змінюється під тиском нових викликів, насамперед головного — старіння суспільства, — не схоже на те, що японці охочі прийняти мігрантів, як можливий сценарій розв’язання проблеми.

«У нас алергія на іноземців», — силкуючись підібрати слово англійською, раптом каже мені студент-японець про сприйняття японцями тутешніх іноземців. Відзначу — це студент, який намагався якнайбільше спілкуватися з європейцями протягом неформальної вечері в університетському кампусі. Його мрія — у середньому віці, коли заробить досить грошей, багато подорожувати Європою. Я перепитала тоді про алергію. Відповів, що мав на увазі складність у спілкуванні з людьми іншої культури, бо в Японії з місцевими традиціями дуже серйозно, а іноземці не можуть їх прийняти.

Навіть під час програми візитів організаторам було важко толерувати тривалі запізнення іспанців. Традиція — закон. І хоч відбулися певні зміни в міграційній політиці, під час урочистої промови до учасників «Міраї» віце-прем’єр з закордонних справ перелічує міграцію у списку глобальних викликів, а не рішень. І коли й буде щось змінюватися — незрідка чула від японців, — то, певно, дуже повільно.

Немає підстав припускати, що в цьому проекті йшлося то про поширення нової глобальної ідентичності, як часом буває на подібних американських чи європейських проектах. Радше ж метою було сформувати позитивний імідж Японії для бізнес-середовища, дипломатичних відносин і, що не менш вагомо, — привернути світову увагу до питання миру. Миру та ядерного роззброєння.