Про міру співпраці з Гітлером
Відгук на статтю Андрія ПЛАХОНІНА «Держава в посудній крамниці історії» («День» № 81-82 від 13 травня 2016 року)
П’ятничний номер «Дня» завжди починаю читати зі сторінки Ігоря Лосєва, Ігоря Яковенка та Андрія Плахоніна. Коли і виникають сумніви, то розвіюються — переважно на користь авторів. Хоча деякі залишаються.
Андрій Плахонін (13 травня) пише про Інститут історичної пам’яті, декомунізацію. Відносно нашої історії зауважу — недруги завжди її спотворювали, що роблять і сьогодні. Завжди старались і стараються нас очорнити. Так що не можна повністю довіряти ні чужим історикам, ні чужим документам, оскільки можливі й фальшивки.
Поділяю думку відносно радянського минулого. Справді, не все було чорне, були й світлі сторони.
А сумнів у мене викликали такі слова: «...Нюрнберзький трибунал, всупереч вимозі радянських прокурорів, звільнив від відповідальності за співпрацю з нацистами ОУН(б)».
Тут стверджується, що співпраця була, однак трибунал звільнив від відповідальності за неї.
Вважаю, що міру співпраці із Гітлером треба оцінювати величиною зла, яке вона принесла людям.
Справді, перед війною та на її початку ОУН повірила верховодам Німеччини, що вони підтримають об’єднання українських земель в одну незалежну державу. Ця віра принесла зло, та в основному борцям за незалежність України.
Під кінець сорок першого, коли плани Гітлера стали очевидними, ОУН(б) оголосила нацистів своїми ворогами.
Співпрацювали із гітлерівцями Франція та Англія, результатом чого стало загарбання Німеччиною Австрії та Судетів. Та найтісніше співпрацював із нацистською Німеччиною Радянський Союз.
Після Першої світової Німеччині заборонили розбудовувати армію, готувати військових спеціалістів. За цю «благородну» справу взявся Сталін. Наприклад, військові пілоти Німеччини були підготовлені у Союзі.
Співпраця із нацистами Союзу, Англії та Франції і призвела до Другої світової війни, до справді жахливого зла. (Тут на пам’ять приходить спільний парад німецьких та радянських військ після розгрому Польщі...)
