Літописцю рідної Вільшанки

17 листопада в селищі Вільшанка відкрили меморіальну дошку священику, історику та етнографу Володимирові Стефановичу Лобачевському. Встановили її на будівлі храму святого Іоанна Милостивого з ініціативи парафіян та їхнім коштом. Освятив пам’ятний знак настоятель храму протоієрей Іоанн Малетич.

Із 1860 по 1904 рр. Володимир Лобачевський був священиком цього храму. Він записав і зберіг відомості про заснування селища та заселення Вільшанщини переселенцями з Болгарії. Священик описав історію краю в релігійному, географічному та побутовому аспектах у своєму «Літописі приходу села Вільшанки святого Іоанна Милостивого церкви». Літопис описує історію краю з 1773 по 1885 роки. Згідно з ним, навесні 1774 року на берегах річки Синюхи, в слободі Маслово — сучасне селище Вільшанка, — за дозволом цариці Катерини II поселилися придунайські болгари. 1774-го в Масловому болгарська громада заснувала церкву. Спочатку храм був дерев’яним, з трьома куполами, покритий залізом. У 1850-х роках храм закрили, а згодом розібрали. 1855 року збудовано кам’яний храм. 1949 року храм закрили й переобладнали під Будинок культури. 1992 року будівлю повернуто православній громаді.     

Слід додати, що 1873 року у священика-краєзнавця Володимира Лобачевського у Вільшанці народився син — Стефан Володимирович, також церковний діяч, автор праці «Св. Антоний Великий (его жизнь, писания и нравственно-подвижническое учение)» (Одеса, 1906). Від початку 1920-х років Стефан Лобачевський зазнавав переслідувань від радянських органів державної безпеки. 1931 року висланий до Казахстану, подальша доля невідома (ймовірно, помер на засланні). Реабілітований 1959-го.