«Давайте дивитися глибше!»

Сергій БУРБЕЛО, директор Дніпровського музею українського живопису:

— Треба час на карантині використати з користю. Чудова нагода переосмислити багато речей. Не буду казати про банальні... Давайте дивитися глибше! Життя зараз рухається в шаленому темпі, а ця пандемія з карантином дає нам можливість спокійно подивитися на те, що відбувається навколо нас, дати цьому оцінку і вирішити, чим саме ти можеш бути корисним. На мою думку, нашому суспільству просто вкрай необхідно у цей час, сидячи вдома, вивчати історію та українську мову. Бо всі проблеми, що ми маємо зараз на Сході та в Криму, а саме окупація та війна, є наслідками того, що починаючи з перших років незалежності, наші «політики» й олігархи займалися дерибаном і самозбагаченням замість освіти та культури населення. Треба зрозуміти нарешті, що культура є фундаментом для державності, а не забирати в неї те, чого й так ледь вистачає. Культура — це підвалини всього, культура — це не вирубувати ліси, культура — це не палити суху траву, культура — це не вбивати червонокнижних тварин, культура — це не брати хабарі, культура — це багато інших, ніби, на перший погляд, не пов’язаних із загальним її розумінням (кіно, театр, музика...) речей.

Друге, про що нарешті слід задуматися нашому суспільству, — повага до тих, хто знаходиться поруч. Простий приклад актуальний зараз — це не виходити без особливої потреби на вулицю, а якщо й виходити, то одягати маску, аби не наражати оточення на небезпеку. Інкубаційний період триває 2 тижні, тож ми не можемо бути впевнені, що не є тими, хто переносить хворобу. Взаємна допомога і взаємна повага — неймовірно важливі речі. Прикро, коли люди цього не розуміють й розбігаються з вокзалів та аеропортів замість побути на обсервації... Прикро чути, що в Україні, де йде війна, більше людей гине в аваріях та п’яних розбірках між собою замість сконсолідуватися в нелегкі для країни часи.

Якщо задуматися над усіма цими речами й провести роботу над собою, тоді суспільство після закінчення карантину має бути іншим — більш свідомим. Справжнім Громадянським. Дуже на це сподіваюся.

Наталія ЯКИМЕНКО, адміністратор репетиторського центру:

— Найцінніше — це здоров’я. Тому найбільш негативне, що відбувалося у моєму житті останнім часом, — хвороби дітей. У мене двоє кровинок: старша донька та молодший син. Зараз усе добре з їхнім самопочуттям, більшого щастя мені й не потрібно. Крім того, всі ми знаємо, що обмежили пересування через коронавірус та карантин, тимчасово не працює репетиторський центр. Відповідно я та багато інших українців залишаються без роботи та засобів для існування.

Але ж давайте не забувати і про позитив. У мене нарешті з’явилася можливість відпочити, прочитати-подивитися те, до чого не доходили руки. Загалом відкрилося багато можливостей, очі розбігаються і знову не знаю, за що хапатися. Почну з улюблених книг, давно я не перечитувала «Володар перснів», «451 градус за Фаренгейтом».

Анатолій КАБАР, директор ботанічного саду Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара:

— Останнім часом відбувається і хороше, і погане. Всього потроху. Весна і цвітіння у нашому ботанічному саду — то, звичайно, добре, епідемія — погано. Ботанічним установам у нинішніх умовах ой як нелегко, бо обмежені можливості багатьом співробітникам на проїзд у транспорті, а людей у нас і так не вистачає. Те ж і в Києві, і у Кривому Розі. А сезон весняний у нас вирішує все. Зараз дніпровський ботанічний сад потопає у цвітінні: персики, нектарин, вишні, абрикоси, мигдаль, магнолії, тюльпани... Все розквітає на очах.

Валерія ПИСЬМЕНА, дитячий тренер:

— Не буду аналізувати нинішню ситуацію з коронавірусом, боюся навіть думати про наслідки для країни. Я не піддаюся паніці, дотримуюся карантину та сподіваюся, що наша система охорони здоров’я витримає, люди будуть людьми, професійні лікарі — нашими захисниками. Життя не зупинилося, воно стало іншим. Передусім мені довелося переглянути свій графік, бо я мама двох дітей-школярів, які зараз весь час знаходяться вдома. По-друге, ми ввечері сіли родиною (я, чоловік та діти) серйозно поговорити про важливість «домашніх посиденьок». Так по-доброму ми назвали карантин.

Через вимушений карантин довелося трішки перекваліфікуватися. Я працюю дитячим тренером, але зараз мої юні спортсмени вдома і займатися фітнесом перед ноутбуком — це не зовсім дитяча справа. А от серед дорослих є чимало охочих. Тому я перейшла працювати в Інтернет. Погоджуюсь, що заробітки не ті, але це новинка для мене і корисний досвід. Коли послаблять карантин, буду практикувати онлайн-заняття.

Позитив — це спогади про тур Європою. Ви навіть не уявляєте, як я сумнівалася, чи їхати у цю подорож. Завжди було якесь виправдання своїм страхам: то графік, то кошти, то ще щось. Тепер душу гріють світлини з Італії, Франції та Австрії. Думаю, що я тут прогулювалася, фотографувалася, слухала екскурсовода... А зараз там тиша, яка лякає. Хочу побажати всім здоров’я, залишайтесь вдома, впевнена, там у вас є ще чимало справ.